Політичний менеджмент - Навчальний посібник - Головатий М.Ф. 2005
Розділ 8
Політична психологія та її роль у політичній діяльності
8.3. Особливості та форми виявлення політичної психології
Можна виокремити щонайменше шість основних особливостей політичної психології як науково-прикладної дисципліни.
1. Формування політичної психології у процесі безпосередньої суспільно-політичної діяльності, активності громадян, їх практичної взаємодії як між собою, так і з різними суб’єктами, інститутами влади. Тому вивчати, аналізувати політичну психологію можна саме з урахуванням цих обставин.
2. Відображення політичних подій і процесів, яке має фактично поверховий характер. Політичну психологію не можна сприймати спрощено, однозначно, без відповідного осмислення.
3. Домінуюча роль чуттєвих, емоційних елементів свідомості, а не раціональних. Тому політичні процеси важко спрогнозувати, передбачити їх соціальне значення.
4. Швидка і чутлива реакція людини на зміну політичних умов, політичної ситуації. Така політична мобільність властива переважній більшості суб’єктів політики.
5. Неоднозначний вплив різних ідеологій на людей, а точніше на формування, існування політичної психології у процесі зіткнення, боротьби ідеологій. Без такого зіткнення політичний процес взагалі неможливо уявити.
6. Відображення не перспективних, майбутніх, а насамперед сьогоденних, поточних інтересів і потреб людей. Тому політичні процеси, події завжди детерміновані в часі.
Форми виявлення політичної психології:
✵ політичні цінності, потреби, інтереси, прагнення, сподівання, воля;
✵ політичні відчуття, емоції, настрої, думки, упередження, ілюзії, міфи;
✵ звички, навички, традиції, вдача;
✵ навіювання, переконання, наслідування, чутки.
Деякі з них (політичні цінності, потреби, політичні думки, політичні міфи, політичні традиції) ми розглянули у підрозд. 2.2.
Політичні інтереси. Будь-який колективний інтерес охоплює індивідуальні та групові інтереси. Колективний політичний інтерес лише умовно можна вважати таким, оскільки він ніколи не є штучним поєднанням політичних інтересів окремих учасників політичного життя. Інша річ — спробувати відшукати в політичному інтересі багатьох людей те спільне, єдине, що об’єднує їх на певний, іноді короткий час.
Політичні інтереси — це головні спонукальні мотиви політичної діяльності, а також те, за рахунок чого суб’єкти політичного процесу — особи, соціальні групи, класи, партії, рухи, об’єднання — виявляють своє ставлення до матеріального, соціального та духовного життя. Таке ставлення є неоднозначним, а тому політичні інтереси класифікують так: індивідуальні, групові, класові, національні, суспільні; державні, партійні, окремих громадських організацій і об’єднань; такі, що виникають стихійно або на основі певних розроблених програм; прогресивні, реакційні, консервативні.
Залежно від особливостей певної країни найважливішими політичними інтересами можуть стати інтереси класів, націй, національних меншин, окремих соціальних, релігійних, етнічних, демографічних груп (наприклад, молоді) та ін.
Політичні чутки. Громадська думка, розуміння і ставлення до політики, політичних подій, явищ формуються не лише за рахунок існування офіційної, зорганізованої інформації, а й значною мірою за рахунок такого складного соціально-психологічного явища, як чутки.
Чутки — специфічна форма недостовірної або частково достовірною інформації, що надходить від однієї особи або групи про певні події чи ситуації. У політиці — це інформація про політичні події.
Політичні чутки можна класифікувати так:
✵ чутки-бажання, чутки-страховища, агресивні чутки;
✵ абсолютно недостовірні, недостовірні (з елементами правдоподібності), правдоподібні, достовірні (з елементами неправдоподібності);
✵ такі, що непокоять громадську думку; викликають лише поодинокі або групові антигромадські настрої; руйнують зв’язки між людьми, групами;
✵ стихійні, навмисне сфабриковані;
✵ такі, що поширюються на малу групу або на велику аудиторію;
✵ такі, що мають високу вірогідність виникнення, поява яких надто малоймовірна;
✵ продуктивні та непродуктивні.
Умовність наведеної класифікації пояснюється тим, що політичні чутки найчастіше перебувають на межі, на переході з однієї в іншу, залежно від багатьох обставин об’єктивного і суб’єктивного характеру.
Політичні чутки мають кілька етапів свого впливу: операційний (вплив суб’єкта), процесуальний (прийняття або неприйняття чутки об’єктом), результат впливу (реакція об’єкта впливу на чутку).
Найчастіше політичні чутки поширюють з метою:
✵ посилення значення (або навпаки) політичної чутки серед громадськості;
✵ певного утвердження, посилення авторитету (або навпаки) суб’єкта поширення політичної чутки;
✵ бажання попередити інших про певну небезпеку соціального чи іншого характеру.
Причин виникнення політичних чуток багато, але основними з них є недостатня, необ’єктивна поінформованість громадян щодо суспільно-політичного життя (дефіцит надійної інформації), низька комунікативна культура спілкування тощо. Характерною особливістю політичних чуток (як і чуток взагалі) є те, що вони значною мірою самотранслюються, усно передаються від суб’єкта до суб’єкта, а тому мають велику мобільність. І саме завдяки тому, що вони в процесі поширення все більше суб’єктивуються, вдосконалюються, політичні чутки значно впливають на психіку людей — їм часто довіряють більше, ніж об’єктивній інформації, існуючим засобам інформації.
Зазвичай на побутовому рівні чутки найчастіше майже ототожнюються з плітками, хоча багато фахівців з проблем зарубіжної культури під пліткою розуміють повідомлення цілком достовірної інформації, приватного характеру, яка не могла б розголошуватися, бути доступною для широкого загалу.
Хоча загалом чутки є певним компенсатором браку інформації, вони далеко не завжди відіграють позитивну роль, зокрема в політичному процесі. Більшість фахівців (психологів, соціологів, політичних психологів) сходиться на тому, що основними засобами щодо профілактики чуток могли б бути:
✵ підтримка високого рівня об’єктивної інформованості громадян про найважливіші питання, проблеми життя суспільства;
✵ зниження значущості тих соціальних об’єктів, подій, явищ, які є предметом або навколо яких можуть виникати чутки;
✵ ведення необхідної роз’яснювальної роботи щодо спростування або попередження вже існуючих чуток тощо.
Політична психологія та інші науки. Політична психологія має певні зв’язки з іншими науками, що по-різному впливають на неї, детермінують, зумовлюють її стан, подальший розвиток і перспективи.
Щоб знайти спільне та виокремити особливе у психології та інших науках, слід постійно вдосконалювати наукові завдання і конкретний предмет дослідження певної науки.
Очевидно, що політична психологія має багато спільного насамперед з психологією і певною мірою є похідною від неї. Це пояснюється тим, що предметом дослідження психологічної науки є конкретні факти психологічної діяльності, психологічні властивості особистості (характер, темперамент, вольові якості тощо), тобто психологія вивчає факти, закономірності, механізми психіки — внутрішнього світу людини.
Політичну психологію можна розглядати у контексті трьох основних груп психічних явищ: психічних процесів; психічних станів; психічних властивостей.
Оскільки наукою про закономірності становлення соціально-психологічної реальності, про її структуру, механізм розвитку та функціонування є соціальна психологія, то саме вона найтісніше пов’язана з політичною психологією. Ці науки мають багато в чому подібні предмет і завдання, але найважливіше те, що обидві у той чи інший спосіб стосуються проблем спілкування, психології особистості, малої групи, прийняття рішень тощо.
Ефективність політики залежить безпосередньо від характеру використання філософського знання. Отже, політична психологія не може розвиватися як наукова дисципліна без урахування особливостей розвитку такої філософської науки, як філософія політики, тим більше що предметом цієї науки є політична влада у всіх її формах. Оскільки остання має на меті розкрити загальні закономірності політики, визначити внутрішню логіку її розвитку, зв’язки з іншими сферами суспільного життя (економічного, духовного, соціального), то можна вважати, що філософія політики вивчає загальне, тоді як політична психологія — особливе, а саме психологічні особливості політичних явищ, процесів тощо.
Політична психологія функціонує і як певна складова соціальної філософії, оскільки містить дослідження суспільства, соціальних спільнот і верств, соціальних дій і соціальних взаємозв’язків у суспільстві.
Проблематика політичної психології тісно пов’язана з питаннями, які досліджує соціологія — наука про суспільство. Із соціологією політичну психологію єднає вивчення закономірностей, які спостерігаються у суспільних явищах, а також поведінки окремих суб’єктів соціально-політичних процесів.
Ще тіснішим є зв’язок політичної психології з політичною соціологією, оскільки її предметом є закони взаємодії всіх структур і сфер життєдіяльності суспільства з політичними, соціально-політичними потребами, інтересами, діяльністю осіб, соціальних груп, етносів (народів), їх організацій, рухів, інститутів.
3 іншими науками політичну психологію зближують певна схожість, подібність понятійних апаратів. Так, понятійний апарат політичної психології досить близький до понятійного апарату психології, філософії, політології, соціальної психології та інших наукових дисциплін. Проте він має й суто специфічні поняття, особливість яких зумовлена інтелектуально-почуттєвими якостями. Саме почуттєве сприйняття людиною політичної ситуації при
зводить до того, що в історії політики і політичної діяльності існує так багато логічно незрозумілих політичних дій.