Політологія - А. Колодій 2003

Книга I. Політика i суспільство
Розділ 9. Політичні ідеології
9.1. Політична ідеологія: походження і суспільна роль

В умовах демократії ідеології — це ціннісні орієнтири, що допомагають людям визначатися щодо своїх політичних пріоритетів. В умовах тоталітаризму ідеологія — це засіб виправдання режиму, жорстке віровчення, за відхилення від якого карають як за найтяжчий злочин.

Розпочинаючи вивчення розділу, переконайтесь, чи знаєте Ви:

✵ що таке політична свідомість і які функції вона виконує;

✵ яку роль відіграють групові та індивідуальні інтереси у формуванні політичної свідомості;

✵ які є види політичної свідомості;

✵ у чому полягає специфіка теоретичної політичної свідомості та хто є її носієм;

✵ чим відрізняється суспільна наукова теорія від ідеології;

✵ як тлумачать співвідношення політичної психології та політичної ідеології учені різних шкіл і напрямів.

З цього розділу Ви дізнаєтесь:

✵ ЯК і під впливом чого формуються політичні ідеології;

✵ які є підходи до пояснення суті ідеології та джерел її формування;

✵ про критерії класифікації ідеологій;

✵ про функції та особливості ідеологічних доктрин;

✵ про зміст і особливості ідеології лібералізму на різних історичних етапах;

✵ про характер зв’язку інших ідеологій сучасності з ідеологією лібералізму;

✵ про зміст і різновиди консерватизму;

✵ про передумови виникнення та основні течії соціалізму і комунізму;

✵ про ідеологію націоналізму та її доктринальні різновиди;

✵ про суть ідеологій фашизму, ісламізму, фемінізму, енвайронмен- талізму.

Сутність ідеології

Складовою частиною політичної свідомості і культури є політична ідеологія. Як і наука, ідеологія належить до теоретичної свідомості, але на відміну від науки в ній обов’язковий є ціннісний момент, поєднання знань і вірувань, причому частка вірувань буває різна залежно від типу ідеології. Якщо ідеологія раціоналістична — вона може бути більш наукова; якщо ірраціональна, то може грунтуватися майже лише на міфах, забобонах та інших ірраціональних аргументах.

Ідеологія — це теоретично узагальнена система поглядів і переконань стосовно суспільства, в якій теоретичне та емпіричне знання переплітається з віруваннями і ціннісними орієнтаціями.

Підходи до розуміння ідеології як феномена суспільно-політичного життя

Питання про природу, джерела та сфери застосування політичних ідеологій є дискусійним у сучасній політології. Існує декілька концепцій, з допомогою яких учені намагаються пояснити, коли й чому виникають ідеології, яка їх суспільна роль та наскільки адекватно вони відображають дійсність. Залежно від відповіді на ці запитання ідеологіям дають позитивну чи негативну оцінку, певним чином окреслюють перспективи їх існування у майбутньому.

Концепції щодо походження і суті ідеологій

✵ Інтерпретація ідеології як форми віровчення, що служить інструментом обгрунтування і захисту панівних суспільних інтересів.

Ідеологія тлумачиться як неадекватне відображення дійсності, система j суб’єктивних, апріорно заданих цінностей, окупність далеких від науки ідей, які свідомо приховують істинний стан справ у суспільстві.

✵ Концепція «напруження» пов’язує виникнення ідеологій з критичними моментами в розвитку суспільств, коли нагромаджуються нерозв’язані суспільні проблеми і виникає потреба в концепціях, які пропонують альтернативні способи їх розв'язання.

✵ Функціональний підхід розглядає ідеології як інструмент ' | соціальної інтеграції (О. Лемберг, Т. Парсонс). Ідеологія, згідно з і таким підходом, це соціальні погляди, що визнаються великою кількістю людей і об'єднують їх у спільноти.

✵ Концепція ідеології як інструмента обґрунтування групових інтересів та мобілізації людей на їх захист. Вона стверджує, що ідеологія є систематизованим, теоретично опрацьованим відображенням специфічних поглядів, цінностей та інтересів класів,с оціальних верств, націй, конфесій та інших суспільних груп, коли ті входять у політичний процес, стають суб’єктами політики.

Кожна концепція має право на існування, відображаючи певні аспекти формування та функціонування ідеологій або особливості їх певних типів. Але жодна з них сама по собі не охоплює усього розмаїття факторів, що спричиняються до виникнення широкого спектра ідеологій та зростання або згасання їхньої популярності.

У разі першого з перелічених підходів, якого дотримувались такі видатні соціологи, як М. Вебер, К. Мангейм, Е. Дюркгейм (а також К. Маркс, котрий своє власне вчення вважав, до речі, не ідеологією, а наукою), ідеологіями вважають тільки державні апологетичні¹ концепції. Саме в межах такої інтерпретації у кінці 50-х років XX ст. зародилась (а протягом 70-х років поступово згасла) концепція деідеологізації, згідно, з якою західні суспільства визнавались деідеологізованими і стверджувалось, що такими ж мали стати і тодішні комуністичні системи — у міру їх технологічного розвитку й модернізації суспільних відносин. Історія, однак, не підтвердила цього передбачення, і самі західні держави від деідеологізації перейшли до реідеологізації, визнавши, що ідеології виконують не лише функцію підтримки існуючого політичного режиму, а й нормативно-орієнтуючу та інтегруючу функції, важливі для різних групових суб’єктів політики і суспільства загалом.

Стосовно двох подальших підходів можна сказати, що ідеології справді найчастіше формуються у кризові періоди суспільного розвитку, коли наростають нерозв’язані проблеми. Вони справді відіграють інтегруючу функцію щодо людей, які їх дотримуються. Але чому ідеологій так багато і чому вони пропонують саме такі, а не інші альтернативи суспільного розвитку? Чому, зрештою, ці альтернативи знаходять відгук серед тих чи інших верств населення або й цілих народів? Відповісти на ці запитання можна, лише поєднавши II і III підходи з IV-м, котрий тлумачить ідеології як теоретичне узагальнення поглядів на суспільний розвиток і суспільні проблеми через призму групових (класових — у марксизмі) інтересів. Останній підхід є найуживанішим і з ним можна цілком погодитись, якщо розглядати його як доповнення до трьох попередніх підходів.

Ідеології і класові інтереси

Слід також зауважити, що прив’язування ідеологій до групових (класових) інтересів не може бути надто жорстким. Адже формулювання ідеологій — це інтелектуальна робота, яку виконують люди, котрі 1) творять еліту націй і намагаються (у переважній більшості) виступати від імені цілого народу; 2) творці ідеологій спираються на теоретичний багаж попередніх поколінь і перебувають в інтелектуальній залежності від нього. Тому навіть виникаючи у зв’язку з потребою обгрунтування певних групових інтересів або. висловлення суто класового світобачення, ідеологія передбачає вартісні оцінки існуючих проблем та можливих способів їх розв’язання з позицій добра і зла, чеснот та вад, моральності та аморальності, тобто вона вводить уявлення груп, спільнот або й цілих суспільств у нормативне русло. Внаслідок того деякі з ідеологій, як, наприклад, лібералізм, з часом перетворюються на цілу світоглядну систему (соціальну філософію), якої у періоди її розквіту дотримується ледь не все освічене суспільство. З іншого боку, є ідеології, які взагалі важко пов’язати з певними класовими завданнями. Вони є не стільки ідеологіями, скільки життєвою позицією, що спочатку ґрунтується не на теорії, а на здоровому глузді і лише з часом формує певну теоретичну базу (консерватизм).

Специфіка групових інтересів і соціального контексту, в якому вони мають реалізовуватись, обумовлюють орієнтацію теоретичної схеми на якусь основну, центральну ідею, що відіграє у кожній ідеології системоутворювальну ррль. Для лібералізму такою є ідея непорушності прав і свобод особи, для націоналізму — національна ідея (ідея політичного та духовного самоствердження народу), для соціалізму — соціальна ідея (захисту матеріальних інтересів трудових класів та розширення їх життєвих можливостей), для фемінізму — рівноправність, забезпечення рівних можливостей жінок із чоловіками і т.д.

Отже, ідеології є різні, шляхи формування їх також різні, а отже, і роль окремих чинників та складників цих ідеологій може бути адекватно оцінена лише на підставі врахування усіх чотирьох викладених раніше підходів до їх розуміння. Слабкість марксистського тлумачення ідеології — не в наголосі на класових інтересах, а в тому, що автори ідей та теорій, котрі служили підвалинами ідеологічних доктрин, зображались у марксизмі «слугами» класів, які просто ставали «на позиції» певного, чітко визначеного класу та «обслуговували його інтереси». Насправді народження ідеологій має значно складнішу схему, яка у спрощеному, але все ж таки, сподіваємось, наочному вигляді може бути представлена приблизно так, як це показано на таблиці 9.1.

Процес формування ідеологій

Таблиця 9.1.

ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ ТА РІВНІ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Політична ідеологія починається з політичної ідеї, яка являє собою ідеальний образ соціальної дійсності або план політичної діяльності. Розвиваючись, політична ідея прагне отримати статус теорії. Спочатку вона стає основою політичної гіпотези. Гіпотеза дає змогу висловити передбачення про внутрішні зв’язки суспільно-політичних явищ і до певної міри обгрунтувати їх фактичними даними, пояснити ймовірні ідеологічні та політичні явища й передбачити нові. В міру нагромадження знань гіпотеза перетворюється у концепцію політичного розвитку. Політична концепція — це форма знання, в якій змістовно виражено цілісне розуміння об’єкта пізнання (хоч неповне, схематичне). Перехід від вивчення окремих властивостей політичних процесів до системного пізнання цих явищ приводить до побудови політичної теорії.

Сформована теорія може переходити на рівень соціальної філософії, якщо її поєднано з інтелектуально-духовними надбаннями попередніх поколінь певного народу чи цивілізації. Або ж її використовують як політичну доктрину певної групи, класу, якщо вона концентрує увагу на їхніх групових інтересах та на цінностях, що безпосередньо з цих інтересів випливають. Нарешті, вона може бути втілена в певні суспільні інститути. Відомо, що колишні комуністичні суспільства будувалися згідно з ідеологічними схемами. Але це не єдиний приклад. Американська конституція (так само, як і політичні інститути інших демократичних держав) є втіленням ідей лібералізму, а пізніше — соціал-демократизму. Різниця тільки в тому, що комуністичну ідеологію нав’язували суспільству силою, через терор і насильство, тоді як ліберальні та соціал-демократичні ідеології здобули перемогу на підставі змагальності й консенсусу.

Рівні функціонування ідеологій

Отже, розрізняють такі рівні функціонування ідеологій:

✵ Теоретико-концептуальний, на якому формулюються основні положення, що розкривають інтереси, суспільно-політичні цінності та цілі певного класу, верстви, нації, держави.

✵ Програмно-політичний, на якому соціально-філософські принципи та ідеали переводяться у програми, гасла та вимоги політичної еліти, що стимулюють політичну активність мас і становлять ідейну основу для прийняття управлінських рішень. Ідеології у таких випадках набувають форми доктрин, що їх використовують партії та інші політичні і громадські об’єднання для мобілізації підтримки з боку певних суспільних груп або всього суспільства.

✵ Актуалізований рівень політичної ідеології характеризує певний ступінь практичного освоєння суспільством принципів тієї чи іншої ідеології: втілення її принципів і завдань у формах політичної участі людей та в інститутах соціальної практики. Цей рівень може бути представлений цілим спектром варіацій інтеріоризації ідеології: від легкої зміни суспільних поглядів людей до сприйняття ними ідеології як свого світоглядного орієнтира, переходу ідеології на рівень політичної культури.

Виконуючи свої політичні функції, ідеологія намагається згуртувати, об’єднати суспільство або на підставі інтересів якоїсь групи (наприклад, середнього класу, громадян корінної національності), або на грунті свідомо сформульованих цілей, що не спираються на певні соціально-економічні групи населення (наприклад, ідеологія анархізму, нацизму і т.п.). Здатність реально об’єднати населення безпосередньо залежатиме від того, наскільки постулати ідеології відповідають повсякденним поглядам людей та їх уявленням про бажаний стиль життя, а також від того, чи знайде вона адекватні рівню суспільної свідомості форми подання своїх теоретичних аргументів.

Складова частина політичної культури, ідеологія надає значимості інституційним відносинам, пояснює політичні реальності. Вона постачає категорії і поняття, за допомогою яких обґрунтовують чи відкидають ті або інші політичні інститути, дії, політичні курси і т.п. Ідеологія значною мірою визначає артикуляцію інтересів, у ході якої активні учасники політики, у т.ч. різноманітні виразники політичної суб’єктності нації, формулюють свої вимоги відповідно до їх інтересів, переносячи ці інтереси у сферу політики.

Чи є ідеологічний вплив вирішальним з погляду напряму розвитку того чи іншого суспільства - на цю тему тривають дискусії з того часу, як Макс Вебер написав книгу «Протестантська етика і дух капіталізму», в якій спростовує марксистський погляд на причини суспільних змін. Маркс вважав, що їх зумовлюють економічні чинники (зміни у продуктивних силах та виробничих відносинах), а ідеології тільки відображають ці зміни та змальовують їх у вигідному для правлячих еліт вигляді. М. Вебер на прикладі Великої Британії показав дійову роль ідейних переконань і цінностей, стверджуючи, що протестанська етика не тільки передувала капіталізму, а й у певному розумінні уможливила його утвердження.

Так чи інакше політична ідеологія є невід’ємною частиною життя кожної нації чи будь-якого іншого групового суб’єкта політики. Ідеологічні цінності є необхідною умовою володарювання і легітимізації політичної влади і тому становлять один із найістотніших компонентів політичної системи. Неідеологічна політика — це беззбройна політика. Адже здобуття влади і визначення та проведення певних політичних курсів здійснюється не тільки завдяки політичним діям,. за допомогою яких оволодівають державним апаратом, а й завдяки довготривалій ідеологічній підготовчій роботі у громадянському суспільстві (А. де Бенуа). В часи реформування суспільств гостро відчувається потреба в розробленні нових концепцій політичного розвитку. На сучасному етані Україна потребує альтернативних концепцій розвитку політичної системи, громадянського суспільства, консолідації («побудови») політичної української нації, вироблення основних напрямів економічної, соціальної, культурної та етнічної політики. Відсутність збалансованої стратегічної концепції подальшого соціально-політичного розвитку прирікає політичних лідерів на блукання.

Класифікація ідеологій

За змістом і спрямованістю своїх головних ідей та цінностей ідеології бувають прогресивні й реакційні, демократичні й тоталітарні, релігійні й світські; за методами їх обгрунтування — раціональні та ірраціональні; за об’єктом впливу та межами поширення — універсальні та партикулярні². Універсальними ідеологіями є християнство (звертається до всіх віруючих), гуманізм (відстоює загальнолюдські інтереси), а партикулярними є: расизм (звертається до привілейної раси), комунізм, (звертається до пролетаріату). Практично кожна з ідеологій може бути охарактеризована за всіма цими параметрами в певних сталих комбінаціях. Наприклад, прогресивна, демократична, раціональна, універсальна ідеологія гуманізму. Або: реакційна, тоталітарна, ірраціональна, партикулярна ідеологія фашизму. Є ідеології, що містять у собі, суперечливі характеристики, а також такі, що використовують гуманістичні прогресивні ідеї для демагогічних потреб, прикриття справжньої сутності цих ідеологій.

Якщо ідеологія спирається на досягнення науки й відповідає життєвим реаліям, то вона здатна відігравати конструктивну роль у житті суспільства, сприяючи здійсненню ефективної внутрішньої і зовнішньої політики. Однак згідно із сучасними демократичними уявленнями формування конструктивних ідеологій можливе тільки на засадах ідеологічного плюралізму. Одержавлена ідеологія, ідеологічний монізм³ виявляються не тільки антигуманними й антидемократичними, а й, урешті-решт, безплідними. Орієнтація на таку ідеологію, незалежно від того, чи її мета — комуністичне суспільство, чи всесвітнє панування арійської раси чи щось інше — веде до руйнування соціуму, до національної катастрофи.

Ідеології і суспільно-політичні доктрини

Як органічна складова політичної суб’єктності тієї чи іншої спільноти або групи інтересів, ідеологія втілюється у відповідних суспільно- політичних доктринах⁴, які становлять ідейну основу платформ політичних партій і суспільно-політичних рухів. У них відображене таке бачення суспільного й державного устрою, яке відповідає інтересам макрогруп, що стоять за тими чи іншими партіями і рухами.

Мета доктрин — перетворити ідеологію на інструмент політики в руках даного конкретного суб’єкта (нації чи держави, партії чи лідера). В основі доктрин лежать різні світоглядні позиції, різні методи пізнання світу, пошуки шляхів його вдосконалення. Функціональна роль суспільно-політичних доктрин полягає насамперед у тому, що вони визначають політичний курс, стратегію і тактику тих чи інших партій і суспільно-політичних рухів, їхній мету і способи політичної діяльності. Проблема владних відносин і механізмів у доктринах розглядається під кутом зору досягнення певних політичних інтересів, утвердження і зміцнення адекватного цим інтересам суспільного, у тому числі й державного устрою. Кожна з них охоплює, з тими або іншими наголосами, основні суспільно-політичні цінності, погляди й настанови щодо оптимальної організації економіки та інших сфер суспільного життя, їх складовою є також певна концепція політики, що в нормативному плані відображає певний тип взаємодії особи, суспільства й держави, визначає шляхи і засоби досягнення політичних цілей. Саме політичні доктрини визначають електоральну поведінку громадян, які оцінюють їх із позицій власних і загальносуспільних інтересів, а також (у країнах із високою політичною культурою) з позицій загальнолюдських цінностей, демократії і гуманізму. Якість суспільно-політичних доктрин є відображенням зрілості політичного суб’єкта, раціональності та конструктивізму тієї ідеології, на яку він спирається.

Доктрина завжди вужча, ніж ідеологічна концепція загалом чи соціально-філософська система, на якій вона ґрунтується; у рамках однієї ідеологічної течії (системи) може бути декілька доктрин, що відрізняються баченням шляхів досягнення цілей і цінностей, що містяться у даній ідеології, допустимих і бажаних методів боротьби' за ці цілі тощо. В цих питаннях вони можуть бути навіть протилежними й ворогуючими, як, наприклад, право-радикальна й ліберальна доктрини націоналізму. Тільки політична практика може дати остаточну відповідь на те, які з цих доктрин життєздатні й відповідають потребам суспільного прогресу.

¹ Від. грецького: apologia — захист, виправдання; відвертий, беззастережний захист певних положень, відносин тощо.

² Від лат. particula — частина, частка; партикулярний — відокремлений, такий, що стосується часткових, а не загальних (універсальних) цінностей та інтересів.

³ Від лат. mono — один.

⁴ Лат. doctrina — учення.