Політологія - А. Колодій 2003

Книга I. Політика i суспільство
Розділ 8. Політична свідомість і політична культура
8.5.Проблеми формування української політичної культури

Успіхи у становленні демократичної політичної культури в незалежній Україні залежать від особливостей державотворчих процесів і політичної соціалізації особи на сучасному етапі, типу соціально- політичних і економічних відносин, а також від історичного досвіду нації та специфіки пройденого нею історичного шляху.

В загальних рисах специфіку історичного досвіду. України можна окреслити так:

1. Український народ має тисячолітні традиції державотворення. Починаючи від Київської Русі через козацьку державу і Гетьманщину, УНР і З УНР корінний народ України виступав основним суб’єктом політичних, зокрема й державотворчих процесів, формуючи свою політичну культуру.

2. В Україні чи не найскоріше в Європі знаходимо не тільки зачатки, а й досить структурно розвинену форму демократії у сфері як політичних інститутів, так і політичної культури. Козацька держава є прикладом специфічної станової демократії, при якій, на відміну від західноєвропейських форм такої демократії, правами й свободами користується переважна більшість громадян. Конституція Пилипа Орлика вже в 1710 р. проголошувала «людське і природне право» українського народу на свою державність, на боротьбу за визволення від чужоземного поневолення, стверджувала виборність органів влади та її поділ на законодавчу, виконавчу й судову. Універсали та інші законодавчі акти Української Центральної Ради проголошують широкі громадянські права, гарантують права національних меншин; у них втілюються майже всі елементи демократії, відомі тогочасній політичній практиці світу.

3. На формування політичної культури в Україні має вплив той факт; що українські землі протягом віків були розподілені між різними державами: Росією, Польщею, Австро-Угорщиною, Чехо-Словаччиною, Румунією, Угорщиною, зазнали окупації фашистською Німеччиною. Україна пережила чимало воєн, зокрема дві світові, соціальні та національно-визвольні революції; Військові та революційні катаклізми порушували еволюційний 'процес формування політичної культури в Україні.

4. Становлення української політичної культури було складовою частиною національно-визвольної боротьби українського народу проти старих і нових форм економічного та політичного визиску з боку держав, до, складу яких входила Україна. Українська політична культура як системне явище увібрала в себе положення тих політичних ідеологій, які обгрунтовували ідею державної незалежності України та шляхи її досягнення, зокрема українського консерватизму, монархізму, інтегрального націоналізму, демократичного націоналізму, націонал-комунізму та ін.

Протиборство тоталітарних і демократичних тенденцій в сучасній українській культурі

Процес формування української політичної культури проходить через подолання тоталітаризму й відновлення та розвиток демократичних традицій політичного життя і політичної культури України. В Україні, як і в інших державах, які були республіками колишнього СРСР, за роки радянського режиму сформувався особливий тип тоталітарної політичної культури, в основі якої лежали принципи необмеженого ідеологічного і політичного насильства. Ця культура фактично ігнорувала право і закон (неправова культура) для утвердження авторитету партійно-державних структур та їх вождів (авторитарно- вождистська культура). Вона була орієнтована не на людину, не на громадянина, а на партію-державу, на монополію держави і влади КПРС. Повсюдно культивувалось незаперечне підпорядкування меншості більшості, периферії — центру, «нижчестоящих» —«вищестоящим». Будь-які спроби вияву національної специфіки України в політичному житті, які у всьому світі вважаються природним процесом, жорстоко придушувано, оголошувано антинаціональними політичними діями, зрадництвом свого народу. Безжалісно були знищені прояви будь-якої автономії чи то в індивідуальному, чи в національному житті. Тоталітарна культура була позбавлена терпимості: у поглядах на політику домінував принцип «хто не з нами — той проти нас». Не допускався політичний плюралізм. Політичні події аналізувалися з використанням військової термінології. Усе це створювало основу для зростання соціальної, політичної і національної напруженості, виникнення конфліктних ситуацій і переростання їх у конфлікти. Водночас політична ідеологія радянського тоталітаризму заперечувала можливість виникнення таких конфліктів, або пояснювала їх впливом зовнішніх чи «несоціалістичних» сил. Панування тоталітарної політичної культури спричинилось до поглиблення відчуження людини від політики, до пошуків нових шляхів національного і насамперед політичного відродження народів.

Прощання з минулим. Політична культура володіє значною силою інерції.

Шляхи утвердження демократичної політичної культури

Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться. Вона має своїх носіїв серед політичних діячів (хоч би представників колишньої партійної державної номенклатури), свою базу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах. Тому потрібна творча робота, спрямована на створення і утвердження демократичної політичної культури, яка б передбачала:

✵ утвердження української національної ідеї, обґрунтування національних інтересів України, чітке визначення змісту і шляхів та способів державотворення;

✵ утвердження у суспільстві, у політичній діяльності орієнтацій на повагу до людини як найвищої цінності, підвищення дійовості інститутів, що забезпечують реалізацію цієї цінності;

✵ орієнтацію не тільки на державу, а й на громадянське суспільство; створення передумов для верховенства права й закону;

✵ утвердження у політичних відносинах толерантності, політичного плюралізму;

✵ широке використання зарубіжного досвіду у формуванні політичної культури, зокрема у справі досягнення громадянської злагоди, політичного консенсусу, компромісів, діяльності політичної опозиції, способів розв’язання різних конфліктів, організації електорального процесу, функціонування урядових і неурядових організацій.

Національна свідомість і демократизм

Сучасні процеси формування демократичної політичної культури є складовою частиною національного відродження України. Існує двосторонній взаємозв’язок між зростанням національної та історичної свідомості і політичної культури народу. Національна свідомість, так само, як і національний характер, значною мірою формуються під впливом політичних відносин минулого. Довге перебування під колоніальним гнітом спричинилось до формування у частини народу зневіри в можливості розвитку самостійної України. Тривале панування тоталітаризму настільки деформувало уявлення про демократію, що часто виникає загроза виникнення нового тоталітаризму, поставленого вже на службу національній ідеї. Необхідний довготривалий досвід успішної діяльності демократичних інститутів, щоб у національному характері утвердились такі риси демократії, як терпимість, готовність до співробітництва з людьми, що мають інші, політичні та ідейні, погляди, повага прав особи і меншин.

Національний характер значною мірою визначає поведінку націй у кризових ситуаціях; Політичні лідери можуть розраховувати на успіх лише враховуючи національний характер народу, його національну свідомість.

Розвиток політичної культури, як і всякої культури, це природно- історичний процес, який, з одного боку, розвивається відповідно до певних цілей і завдань, що їх ставлять перед собою люди. водночас дія стихійних соціальних і політичних сил приводить до того, що сукупність уявлень, переконань, орієнтацій, яка виникає на кожному конкретному історичному відтинку часу, відхиляється від ідеалу, яким свідомо керуються люди.

«Агенти» формування нової політичної культури в Україні

Хто бере участь у формуванні політичної культури в Україні, які інститути (або як їх називають — «агенти») визначають її форму і зміст? До них належать: держава, партії, церква, засоби масової комунікації, бізнес, система освіти, армія, громадські та політичні організації. Звернемо увагу лише на деякі аспекти діяльності названих інститутів у сфері формування політичної культури.

Держава, приймаючи законодавчі акти, визначає найважливіші виміри політичної культури, формує і зміцнює національні політичні символи, зразки політичної поведінки.

Партії формують у громадян певний тип політичної культури, що відповідає їх політичній ідеології, певний тип ставлення до партії і партійної системи, уявлення про відносини між партією та державою і т.д.

Церква освячує основні моделі політичного мислення і поведінки громадян, проповідуючи загальнолюдські цінності, впливає на розвиток усіх елементів політичної системи.

Система освіти розробляє політичні рекомендації щодо закріплення у свідомості й діяльності одних установок, орієнтацій, зразків поведінки і розпаду інших; вона дає основи знань про політику, формує начала політичної мови.

Засоби масової комунікації як четверта влада в суспільстві впливає, можна сказати, на формування усіх елементів політичної культури: політичних знань, цінностей і переконань, норм та орієнтацій, політичних інститутів, моделей політичної поведінки, способів політичної дії індивідуумів і суспільних груп.

Бізнес може відігравати визначну роль у визначенні політичного курсу, диктувати в політичній діяльності такі моделі поведінки, орієнтацій і т.д., які властиві йому самому.

Армія виступає не тільки агентом передання політичних знань, настанов, а й специфікою своїх функцій сприяє утвердженню ідеї державності, національної політичної культури.

Громадянське і політичне життя породжує ідеї, установки, зразки поведінки, які потім міцно входять у національну політичну культуру, одержуючи теоретичне обгрунтування — наприклад, ідея національного консенсусу, народного руху за відродження України і т.д.

Такі в найбільш загальних рисах основні сили, що забезпечують формування політичної культури. Більшість із них бере участь і у відтворенні політичної культури, переданні її від покоління до покоління через політичну соціалізацію. Політична соціалізація є, з одного боку, процесом уведення індивіда в політичну культуру, а з іншого — уведенням політичної культури у свідомість індивіда. Унаслідок такого двостороннього процесу відбувається одночасно становлення індивіда як свідомого громадянина, суб’єкта політичного процесу і відтворення політичної культури та її еволюція.

Перехід до демократичної політичної культури в Україні потребує створення нового типу соціалізації, який був би позбавлений пропаганди культу насильства й нетерпимості. Він вимагає також всебічного розвитку соціалізуючих функцій громадянського суспільства.