Політологія - А. Колодій 2003

Книга I. Політика i суспільство
Розділ 4. Нормативне регулювання політичного процесу
4.2. Мораль і політика

Специфіка моральних норм

Нормативна особливість моралі полягає у тому, що вона охоплює своїми вимогами всю сферу суспільних відносин, а не лише політичну діяльність. Виконуючи роль регулятора суспільної та індивідуальної поведінки, мораль поділяє соціальні явища, дії та вчинки людей на «добро» і «зло», даючи людині можливість свідомо орієнтуватися у своїх діях на «добро». Відхилення від вимог доброї поведінки містить у собі зло для інших людей чи для усього суспільства і тому є антиморальним.

Мораль не підлягає процедурним правилам і не має встановленої форми виразу. Вона міститься здебільшого у свідомості людей. Винятками є норми релігійної моралі, певні канони Біблії, інших форм Святого Письма, а також норми статутів деяких громадських організацій та моральні норми, закріплені законодавцями як норми права.

На відміну від інших соціальних норм, норми моралі не потребують офіційного втручання для того, щоб вступити в дію. Вони актуалізуються у міру їх засвоєння людиною, що виконує їх за певних суспільних обставин, і припиняють свою дію тоді, коли суспільство вважає їх застарілими або недосконалими. Норми моралі не регламентують поведінку особи до дрібниць. Здебільшого моральні норми деталізує той, хто їх виконує.

ПРАВОВІ ТА МОРАЛЬНІ НОРМИ: ПОРІВНЯННЯ

Взаємовплив політики й моралі

Взаємозалежність і взаємовплив політики й моралі — одна з одвічних тем у галузі політичної філософії. На політиків покладене виконання державних завдань в інтересах суспільства як цілого; але в їх розпорядженні є особливі засоби впливу (примусу), якими можна зловживати заради особистої вигоди, завдаючи шкоди іншим людям. Відповідно суспільство постійно зацікавлене в тому, щоб політика, з її цілями та засобами, вписувалася у рамки прийнятих уявлень про добро і зло, щоб вона, інакше кажучи, відповідала вимогам моральності.

Моральний вибір політики

У різні епохи, різними мислителями й різними політичними діячами проблема співвідношення політики і моралі розв’язувалась по-різному. Її дискусійність зумовлена об’єктивно існуючими суперечностями між повсякденними потребами політичного життя і вимогами моралі до поведінки учасників політичного процесу. І все ж ми не можемо заперечувати складного переплетіння проблем моралі і політики, так само, як і наявності морального виміру політики.

Політична діяльність передбачає прийняття рішень, а будь-яке рішення пов’язане з вибором з-поміж альтернативних варіантів. Який механізм допоможе управляти економікою (чи іншою сферою) якнайкраще? Які напрями зовнішньої політики вважати пріоритетними на даному етапі? Хто може краще керувати державою і як? Як розв’язати суперечності між етнічними (расовими, релігійними) групами? Це питання, що стосуються політичного вибору. Відповідей на них можна шукати на двох рівнях політичних знань: на високому, абстрактно-філософському, коли йдеться, наприклад, про природу політичної системи, режим функціонування влади тощо, або на практичному, коли йдеться про вибір способів збору податків, взаємодії з громадськими організаціями чи про вирішення конкретної соціальної проблеми (надання пільг певній групі непрацездатного населення, розв’язання проблеми безробіття).

На вибір політичного рішення в обох випадках впливає те, як людина, котра приймає рішення, оцінює світ, своє місце в ньому і події, що відбуваються. Так чи інакше вся розмаїтість результатів і предметів людської діяльності, а також самі взаємини між людьми оцінюються у категоріях добра і зла, справедливого і несправедливого, тобто з погляду моральних норм. Оскільки політика має справу з розумінням і тлумаченням людських цілей, у ній завжди присутні міркування про цінності, про те, що добре, а що погано, що допустимо, а що ні, а отже, здійснення політики не може не мати морального виміру.

Мораль так само, як і політика, може сприяти згуртуванню певних груп людей, посилювати їх відданість колективно поставленим цілям. Водночас мораль містить вимоги надгрупового характеру, що визначаються загальнолюдськими уявленнями про добро і зло, дозволене і недозволене для людини взагалі. З цього погляду мораль додає до мотивів людської поведінки надгрупові та надситуативні, загальнолюдські орієнтири та ідеали. Та чи завжди до них звертаються суб’єкти політичної діяльності? Мабуть, що ні.

Політичні питання, що вимагають морального підходу

Оскільки в політиці діють люди з різними інтересами, різною культурою, різними правами і функціями, а відповідно і з різною мірою відповідальності за свої вчинки, вони можуть по-різному тлумачити моральні норми та принципи, керуючись власними егоїстичними міркуваннями замість колективно-моральних. Відмовитися ж зовсім від моральних вимог політик не може; ці вимоги часто використовуються у політичному протиборстві як аргумент. Трапляється, що в суперечках із приводу політичних питань моралізуюча фразеологія відводить від розв’язання окреслених проблем, ускладнює досягнення угоди. І все ж при вирішенні принципових для суспільного розвитку питань їх обговорюють публічно радше в моральному, ніж політичному аспекті, і іноді буває дуже важко розрізнити їх політичний і моральний виміри та встановити співвідношення цих складових. Так, у дискусіях про захист права ще не народжених дітей бути народженими (проблема абортів, що сколихнула суспільно-політичну думку у США останніми роками) домінуючими виявляються питання не про те, наскільки дійовими можуть бути кримінальне право чи соціальна допомога, а про те, що важливіше в морально-правовому розумінні: запобігти «вбивству» ненародженої дитини, чи гарантувати «право жінки на самовизначення».

У моральному аспекті ведеться обговорення навіть такої, здавалося б, прагматичної проблеми, як криза заборгованості країн, що розвиваються.

Вона трактована багатьма не як проблема міжнародних фінансових розрахунків, а як проблема «експлуатації двох третин світу», тобто як проблема справедливості, проблема моралі. У ліберальних ученнях узагалі, а в концепціях сучасного соціального лібералізму особливо, моральні трактування проблем свободи, рівності, справедливості та взаємодопомоги (у ранньому варіанті — братерства) займають центральне місце. Книга представника сучасної політичної філософії США Дж. Роулза «Теорія справедливості» є одним із найпопулярніших і водночас найбільш дискусійних видань у цій сфері. А це підтверджує думку про органічність морального підходу до політичних проблем, хоч і не свідчить про його достатність або про можливість гармонійної взаємодії політики й моралі.

Полярно протилежний зміст політичних процесів можуть обумовити:

✵ норми так званої «поведінки, що уникає», тобто такі, що вимагають від індивіда постійного переміщення головних життєвих цінностей;

✵ із громадсько-політичної сфери у сферу особистого життя;

✵ або протилежні за змістом ідеали ригоризму (поведінки: що постійно орієнтується на ідеї обов'язку, відповідальності перед суспільством і державою);

✵ або маніхейська мораль (котра спрощено розглядає життя як протистояння якихось двох полюсів або начал);

✵ або протилежна до неї плюралістична мораль, що допускає вільний перехід індивіда від однієї системи цінностей до іншої.

Суперечності політики й моралі

Представники аполітичного морального фундаменталізму дуже спрощують проблему цієї взаємодії, коли вважають, що досить «бездарним» та «зловмисним» політикам захотіти «навернутися» до добра, стати моральними, як у світі встановляться мир і спокій. Осмислення моральних вимог із позицій специфічних статусів і ролей громадян уже створює моральні суперечності, які неодмінно відображаються у політиці.

Значення моральних норм у політичній діяльності — проблема дискусійна й неоднозначна. Характер суспільства, соціокультурне середовище, вибір індивідом системи цінностей з-поміж існуючих альтернатив — усе це впливає на співвідношення моральних та інших типів норм у політичному житті, на спосіб інтерпретації співвідношення політики і моралі (див. таблицю 4.1).

Еволюція уявлень про співвідношення політики й моралі

Трактування співвідношення моралі й політики зазнали істотних змін протягом тисячоліть розвитку політичної думки. Особливістю традиційного суспільства була інерція свідомості і поведінки. У такому суспільстві не існувало груп людей з окремими інтересами. Всі були пов’язані колективно, різниця між особистим і суспільним не була відчутною, не існувало своєї та чужої моралі. У такій ситуації мораль ототожнювалась із політикою. На Сході Конфуцій бачив основу доброго правління у самовдосконаленні, він не довіряв регулюючій силі закону, вважав, що народ уникатиме його не соромлячись. Доброчинність — це те єдине, що може підкорити людину порядку, саме так народ відчуватиме сором.

Таблиця 4.1.

ІНТЕРПРЕТАЦІЇ СПІВВІДНОШЕННЯ ПОЛІТИКИ Й МОРАЛІ

Пізніше західна політична культура, що остаточно сформувалася в індивідуалістичному та динамічному індустріальному суспільстві, запропонувала розмежування політики й моралі як двох різних, зовсім відмінних одна від одної форм свідомості та діяльності. Однак трактування їх взаємодій і взаємовпливу ґрунтувалось на двох підходах.

✵ Перший, започаткований Арістотелем, підкреслює єдність моралі й політики, розчинення політичних норм у нормах моралі, тлумачить усі політичні процеси, виходячи з моральної суперечності між ідеальними та реальними цінностями.

✵ Другий підхід наголошує на розмежуванні політичної і моральної сфер буття, що, як наслідок, супроводжується безперервними суперечками з приводу пріоритетності або моралі, або політики. Розмежування моралі й політики в історії політичної думки пов’язують з ученням Н. Макіавеллі, котрий виносив моральні критерії за рамки політичного вибору. Політичних цілей, вважав він, треба досягати політичними засобами. Політик, що керується тільки принципами абсолютного добра, буде неспроможний вижити серед людей, які часто орієнтуються на зовсім інші принципи. В ситуації конфлікту з моральними цінностями, писав Макіавеллі, треба вибирати найменше зло, пам’ятаючи при тому, що використання неправедних засобів у політиці неминуче. Для досягнення обраної політичної мети загальноприйнята мораль не може бути перешкодою. «Мета виправдовує засоби», — таким є гасло підходу, що іменується макіавеллізмом.

Аморальність комуністичного режиму

Класичний приклад заперечення моралі в політиці: комуністичний режим возвеличував школяра, який доніс на своїх батьків як «класових ворогів».

Абсолютизація цього принципу, ігнорування моралі та наголошення лише політичних цілей ведуть до того, що цілеспрямованість, рішучість та непримиренність стають основою моральної спотвореності особи політика. Л. Троцький, наприклад, зараховував до лав революціонерів тих, у кого нема ніяких внутрішніх перепон до дії. Серед більшовицьких лідерів узагалі домінувала думка, що в марксизмі «немає ані грама етики», а у пролетаріату немає своєї моралі. На загальнолюдську мораль вони дивилися як на продукт розумових хитрувань буржуазії для поневолення експлуатованих класів. Мораль замінили принципом революційної доцільності: не зважаючи на «моральні забобони», слід робити те, що корисно для справи революції.

Політика, а точніше політична ідеологія, заміняла в колишньому СРСР моральні норми: більша їх частина була деформована, підпорядкована цілям «побудови комунізму». Протягом багатьох десятиріч політичний світогляд зазнав впливу етатизованої етики, яка виправдовувала безмежні права держави на будь-який соціальний експеримент, на насильство над особистістю, непримиренне ставлення до інакодумців. Наклеп, зрада друзів та близьких визнавались не лише як морально допустимі, а й як взірцеві форми політичної поведінки. Моральним вважали втручання в особисте життя, вказівки щодо того, які книжки читати, які фільми дивитись, що думати. Врешті-решт це призвело до моральної деградації значної частини суспільства та до наслідків, далеких від проголошуваних гасел.

Моралісти в політиці

Поряд з цим в історії політичної думки існувала течія, що утверджувала верховенство моралі над політикою. Її виразниками були Ф. Достоєвський, М. Ганді, А. Камю, А. Сахаров, М. Кінґ.

Ф. Достоєвський, зокрема, писав про те, що якщо спасіння залежить від мук дитини, то краще всім загинути. М. Ганді вважав, що відмова від насильства підносить обидві сторони, що борються.

У практиці політичної діяльності все сприймається інакше. Віддаючи належне моралістам, політики все ж торують свій шлях. Відмінності моралі та політики для них очевидні. Мораль більш опосередковано відображає суспільні потреби, глибше — духовний розвиток, частіше несе на собі особистісний відтінок. Сфера моральних відносин переважно стосується взаємодії між окремими особами, вимог до індивіда з боку суспільства або його окремих груп, узгодження особистого інтересу із суспільним, утвердження соціального в індивідуальному. Політичні ж відносини зовсім не покликані виражати індивідуальність кожного; у них виражаються передовсім групові інтереси.

Великі моралісти, творці філософії ненасильства в політиці: Махатма Ганді (Індія), Лев Толстой (Росія) і Мартін Лютер Кінг (США).

Міра моральності в політиці

Отже, у політичній сфері недостатньо, щоб люди зверталися одне до одного лише з моральними претензіями, та щоб опонентові, замість вникати в його політичну аргументацію, просто відмовляли в моральності. Максималізм у політиці, у тому числі й стосовно моральних норм, є руйнівним фактором. Він веде до відриву від реальності, до утопічних сподівань. Абсолютизація ролі моралі може призвести до безпомічності в досягненні політичних цілей. Політичний процес не може істотно випереджати ні масову моральну свідомість, ні стан усіх інститутів, що вже склалися. Звернення лише до моральних оцінок може обмежити розуміння усієї складності політичної ситуації.

За всю історію людства не винайдено універсальної моделі застосування норм моралі в політиці. Різні цивілізації, що грунтувалися на різних релігійно-філософських ученнях, по-різному вирішували питання про співвідношення політики й моралі. В конфуціанстві, наприклад, світ сприймається таким, яким він є. На те ж саме орієнтують людей християнство та іслам, але вони допускають можливість його перетворення на краще. Поряд із визнанням необхідності підкорення будь-якій владі визнається право опору неправедній справі. В республіках Риму та Греції діяв принцип, відповідно до якого той, хто вбив узурпатора вважали добропорядним громадянином. Монтеск’є вбачав у тому прояв громадянськості: кожен має право захищати республіку. Буддизму властива ідея ненасильства.

Зв’язок між політикою і мораллю визначається також і типом політичної системи. Політика тоталітарного типу, що ґрунтується _На «культі» (особливому авторитеті) лідера, тяжіє до поглинання моралі політикою, перетворення моральних відносин у похідні від політичних цілей та принципів. Зіткнення політики та моральних норм у рамках правової демократичної держави є найменшим.

Суперечності вживання моральних норм у політиці у кінцевому підсумку обумовлені тим, що носії конкретних моральних норм і влади є виразниками різних позицій. Моральна мотивація протистояння державній владі, виступ проти неї у формі насильства (особливо якщо її підтримує більшість) має свою межу. Для протидії легітимній владі прийнятні лише легітимні засоби.

Різноманітність факторів, що впливають на політику, складність її внутрішньої структури також обумовлюють виникнення суперечностей між політикою і моральними нормами. Політика реформування суспільства, суспільних звичаїв може суперечити моральним настановам значної частини населення. У ній зустрічаються проблеми, які можуть бути розв’язані лише через протистояння певним моральним нормам, і розв’язання їх викликає моральний протест частини суспільства. І все ж в ім’я майбутнього ці проблеми належить розв’язувати.

Про що не слід забувати, судячи про співвідношення політики й моралі

Розглядаючи питання про роль моральних норм у регулюванні політичної діяльності, треба враховувати, що:

✵ будь-яка політична дія, яка викликає напруження між владою і моральними настановами, торкається долі багатьох людей і може справляти на них цілком різний вплив. Тому неправомірним є формулювання питання про співвідношення моралі й політики у вигляді альтернативи «або політика, або мораль»;

✵ політик (державний діяч), на відміну від службовця, особисто відповідає практично за кожну свою дію. А це, крім компетентності, потребує ще й наявності високорозвинутої моральної свідомості, постійної моральної мотивації поведінки, чіткої моральної переконаності в гуманності, справедливості власних вчинків;

✵ історія доводить, що утвердження добра і справедливості йде з успіхом там, де його досягають законними, мирними, ненасильницькими засобами. Політика нав’язування силою навіть найморальніших засад у житті суспільства пов’язана з людськими жертвами і не може бути моральною.

Виходячи з цих засад, моральним можна визнати такого політика, котрий намагається досягти максимального блага для найбільшої кількості людей. Але, на жаль, жоден політик не може гарантувати дотримання цього принципу, тим паче передбачити всі наслідки своєї діяльності. Надто часто політичні діячі опиняються перед дилемою: вживати непопулярні та жорсткі заходи, які не витримують критики з гуманістичного та морального поглядів, або, відмовившись від них, ще більше погіршити ситуацію.

Отже, з одного боку, життєве сприйняття політики як «мистецтві ва можливого» ставить певні обмеження моралізації політики. 3 іншого боку, моральні настанови, моральні цінності, що існують на даний момент у суспільстві, визначають можливі межі, за які політик не може вийти без ризику бути скомпрометованим.

Мораль впливає на політику подвійно: вплив «згори» відбувається через зміну політичних ідеологій, коригування управлінських рішень тощо. Він пов’язаний з визнанням установлення обмежень і заборон на певні форми та методи досягнення і використання влади; вплив на політику «знизу» відбувається через і внаслідок змін панівних ціннісних орієнтирів масової свідомості.