Політологія - А. Колодій 2003

Книга I. Політика i суспільство
Розділ 4. Нормативне регулювання політичного процесу
4.1. Система соціальних норм і політика

Політичний процес розгортається у певному правовому полі. Приймаючи ті чи інші рішення, суб’єкти політики змушені рахуватися з правилами, що сформувалися до них: формальними й неформальними, юридичними й моральними. Чим більшу силу мають такі правила над владою й народом, тим легше забезпечити стабільність і процвітання суспільства. Невипадково часи Ярослава Мудрого в Київській Русі, коли був прийнятий перший звід законів «Руська правда», були також періодом зміцнення держави й розквіту культури.

Розпочинаючи вивчення розділу, переконайтесь, чи знаєте Ви:

✵ що таке політична система;

✵ яке місце в політичній системі належить соціально-політичним нормам;

✵ у чому полягає специфіка політичних відносин;

✵ які існують шляхи легітимації політичної влади.

З цього розділу Ви дізнаєтесь:

✵ що собою являють політичні норми;

✵ яку роль у політичних відносинах відіграють правові норми, норми- звичаї, корпоративні норми;

✵ в який спосіб змінюються конституційні норми;

✵ в якому співвідношенні перебувають моральні норми й політичні дії у теоретичних конструкціях і в практиці політичної діяльності.

Поняття і функції соціальної норми

Побудова і функціонування політичних інститутів, діяльність політичних суб’єктів, усі найважливіші аспекти політичного процесу опосередковані і регулюються за допомогою складної і розгалуженої системи суспільних (соціальних) норм. Зобов'язуюча дія норм є складовою частиною визначення влади. Здійснення влади без нормативного регулювання поведінки людей неможливе, а отже, неможлива політика взагалі. Що ж таке соціальна норма?

Соціальна норма — це загальноприйняте правило поведінки, за яким неодмінно стоїть санкція: нагорода чи покарання, схвалення або осуд.

Норми пронизують буквально всі сторони суспільного життя. Вони є засобом соціальної регуляції певних типів поведінки індивідів та груп і часто самі визначають умови належності людей до тієї чи іншої групи. Встановлюючи межі допустимого в тому чи іншому виді діяльності, норми позбавляють суспільство необхідності контролювати кожен акт індивідуальної поведінки окремо. Вони виконують функції інтеграції, упорядкування, підтримки суспільних інститутів, налагодження взаємодії індивідів і груп. За допомогою соціальних норм вимоги та настанови суспільства, соціальних груп переводяться в еталони, моделі, стандарти належної поведінки представників цих груп і в такій формі адресуються особі. Всі види соціальної поведінки людини (зокрема й політичної), її самореалізація у процесі виконання соціальних функцій забезпечуються завдяки освоєнню нею соціальних норм.

Норми — правила політичного життя

Змагання за здобуття влади і за вплив на неї, здійснення владних ц функцій, усе політичне життя суспільства — нормативно врегульована сфера. Правила визначають ролі учасників політичного процесу; встановлюють, хто і за яких обставин може ці ролі виконувати; що саме повинен і що може робити виконавець тієї чи іншої політичної ролі і т. д. Саме тому, що політична боротьба розгортається згідно з певними правилами, вона нагадує гру, яка є своєрідним захопленням для багатьох політичних діячів. Навіть якщо політичні змагання переходять у збройну боротьбу, вона також ведеться згідно з певними правилами.

Розглядаючи процес нормативного регулювання політичної діяльності, треба мати на увазі, що наявність норм, з одного боку, передбачає постійну можливість відхилення від них, їх невиконання або порушення, а з іншого — у демократичному суспільстві правила (норми) політичної діяльності є однаково обов’язковими для усіх: і для тих, хто тільки вступає на шлях нелегкої політичної кар’єри, і для тих, хто перебуває на верхівці владної піраміди. Порушення норм політичною елітою веде до застосування відповідних санкцій (приклад імпічмента щодо Президента США Р. Ніксона є показовим у цьому розумінні).

Ставлення суб’єкта соціальної діяльності до норм має ту особливість, що він не тільки сам погоджується діяти відповідно до них, а й від інших чекає аналогічної поведінки.

Складний характер поведінки особи та соціальної групи потребує для свого пояснення та регулювання різних норм, пов’язаних між собою у систему. Системний підхід до їх аналізу дає змогу з’ясувати як різницю у характері норм, так і те спільне, що їх об’єднує, окреслити їхній зв’язок із політичним життям, різні сторони якого вони регулюють. Одну з таких систем становлять «соціально-політичні норми» — суспільний інструмент регулювання політичної діяльності.

Система норм, що регулюють політичне життя:

✵ суто політичні норми.

✵ норми права, які встановлює і санкціонує держава;

✵ моральні норми, що відображають моральні уявлення людей;

✵ норми-звичаї, що складаються унаслідок багаторазового повторення .- певних зразків поведінки;

✵ корпоративні норми, що встановлені партіями та іншими політичними., організаціям! і поширюються на їх членів.

Специфіка нормативного регулювання політичної сфери

Специфіка політичних норм пов’язана передовсім із сферою їх застосування. Вони регулюють відносини між соціальними групами та індивідами з приводу політичної влади, встановлюють взаємозалежності між політичними цілями і засобами їх досягнення, служать засобом інституціалізації масової політичної активності. До функцій політичних норм належить легалізація конкурентної боротьби різних соціально- політичних сил, встановлення її меж та орієнтацій. Політичні норми встановлюють, в якому напрямі конкретна соціальна сила може розвивати політичну активність, де пролягає межа вибору політичних цілей та використання можливих засобів її досягнення.

Набуваючи правового характеру, політичні норми регулюють виборчий процес, способи проведення масових акцій, визначають шляхи інституалізації громадських і політичних організацій тощо. Найбільш вираженою є політична природа конституційних норм кожної держави, які визначають форму державного правління, розподіл повноважень між гілками влади, політико-правовий статус особи та її взаємовідносини із суспільством. Проте й усі інші правові акти, що регулюють політичні відносини, ми можемо вважати політико-правовими.

Політика і право. Міністр юстиції, голова Української правничої фундації С. Головатий і Президент України Л. Кучма на урочистій церемонії «Відкриття року права» (травень, 1995).

Правові норми і політичне функціонування

Правові норми є важливим регулятором політичного життя. Порівняно з іншими типами соціальних норм вони мають чимало особливостей, а саме:

1. Правові норми встановлює держава. Передбачені ними приписи обов’язкові для усіх людей, що проживають на території даної держави.

2. Для забезпечення їх загальної обов’язковості використовується державний примус, застосування якого є можливим із моменту проголошення тієї чи іншої норми, але ця можливість перетворюється у дійсність лише тоді, коли правова норма порушується на практиці.

3. Для правових норм характерні чіткість у визначенні прав і обов’язків, їх належне розмежування, що не завжди притаманне, наприклад, моральним нормам¹.

4. Правові норми завжди мають визначену форму: закон, указ, декрет, постанова, розпорядження тощо. Разом вони становлять національну систему норм кожної держави.

Правова система відображає історичні традиції народу, його звичаї і менталітет, потреби та інтереси, умови внутрішньо-політичного розвитку та міжнародний контекст. Українська національна правова система успадкувала традиції, закладені в історичних правових пам’ятках — «Руській правді», Конституції Пилипа Орлика, Статтях Богдана Хмельницького, Універсалах Центральної Ради.

Конституційні норми як регулятори політичного процесу

Найважливіше місце серед правових норм займають конституційні норми — найвідоміші населенню політико-правові акти. Існує практика їх всенародного обговорення. Зміст конституційних норм є предметом серйозної політичної боротьби.

Специфічною рисою конституційних норм є верховенство у правовій системі держави. Вони мають яскраво виражений політичний зміст, виступають основним правовим регулятором політичного процесу. За їх допомогою утверджуються загальновизнані принципи функціонування політичної системи, відбувається легітимація політичної влади, стабілізація політичних відносин, політична боротьба вводиться у цивілізоване русло.

Що ж таке конституція? Найпоширенішим є уявлення про неї як про сукупність писаних правил, на основі яких створюється система державного управління. Однак теорія конституціоналізму користується і ширшими означеннями.

З погляду відомого конституціоналіста Г. Кельзена, конституція — це правила, що лежать в основі процесу вироблення правил, тобто це правила прийняття законів, регулювання відносин між гілками влади та їх діяльності.

Такі правила не обов’язково мають бути писані. В одних країнах (таких сьогодні є більшість) існують писані (формальні) конституції, в інших — за конституцію править сукупність формально прийнятих (писаних) актів і принципів звичаєвого права. Головним чинником, що визначає ефективність конституційно-правового регулювання політичної діяльності є, проте, не форма конституції, а те, наскільки формальна конституція (писана або змішана) збігається з реальною політичною структурою суспільства, його політичною системою.

Що таке реальна конституція?

Цю структуру інколи називають реальною конституцією; (оскільки латинське constitutio означає будова, структура). Якщо такий збіг є, якщо всі (або хоча б переважна більшість) політичних і інших суспільних відносин регулюються конституційними нормами, то тоді в державі панує конституціоналізм як явище суспільного життя.

Хрестоматійним прикладом незбігання формальної та реальної конституцій був сталінський режим. Написавши (задля пропаганди) «найдемократичнішу в світі» конституцію, він і не гадав керуватися нею на практиці. Реальна структура влади, принципи її функціонування були засновані на свавіллі вождя і на репресіях так званих «компетентних органів», які разом створили жорстокий, антидемократичний, терористичний режим.

Утвердженню конституціоналізму західні політологи надають надзвичайно великого значення, пов’язуючи з ним перспективи стабілізації демократичних інститутів влади у країнах, що переходять до демократії від тоталітаризму або авторитаризму.

Умови для утвердження конституціоналізму

Наскільки успішно цей процес відбувається у різних державах, залежить як від змісту прийнятих тут конституційних норм, їх відповідності традиціям народу, так і від становища, в якому перебуває політична система та ціле суспільство на даному історичному етапі. За умови економічної і соціальної стабілізації правові норми скоріше починають покривати основну частину політичних інститутів і політичної діяльності, роль конституційних норм підвищується, досягається узгодження формальної та реальної конституцій. Якщо ж суспільство продовжує залишатись нестабільним, а легітимність нових інститутів влади — невисокою, тоді конституційно-правовий механізм охоплює меншу частину реальної політичної діяльності, сфера його впливу може навіть звужуватись.

Важливим інструментом утвердження конституціоналізму є прийняття, окрім власне конституції, низки конституційних законів, що регулюють окремі сторони державного життя; органічних законів, прийняття яких передбачене конституцією; а також створення конституційних судів, які є вищими арбітрами у справі тлумачення конституції і здійснюють нагляд за дотриманням конституційних норм.

Л. Юзьков — архітектор Конституції незалежної України, учений-правник, доктор юридичних наук.

Важливим кроком на шляху утвердження України як незалежної самостійної держави, стабілізації демократичних інститутів влади в ній було прийняття Конституції 28 червня 1997 р. та створення Конституційного суду. Конституційний суд в Україні складається з 18 осіб — професійних висококваліфікованих юристів, у рівній пропорції висунутих Президентом, Верховною Радою та з’їздом суддів. їх завдання полягає у тому, щоб вирішувати суперечки між гілками влади, виносити неупереджені, політично безсторонні рішення про конституційність прийнятих ними нормативних актів. Чи можуть рішення Конституційного суду України відразу бути деполітизованими? Відповісти однозначно важко, бо ми живемо в перехідний період, коли конституціоналізм тільки утверджується. Найважливіше, щоб його рішення відповідали нинішнім потребам держави, сприяли демократизації політичних відносин та утвердженню пріоритету права.

Законодавча основа політичних відносин

Великого значення у розвитку політичної системи будь-якої країни надається також іншим законам, що їх приймають через звичайну парламентську процедуру, зокрема законам про політичні партії та громадські об’єднання, про виборчу систему, про місцеве самоврядування, про гарантування прав особи та запобігання їх порушенню тощо. Деякі з них уже схвалені Верховною Радою України і підписані Президентом, деякі будуть прийняті найближчим часом. Зокрема, прийнято низку законів, згідно з якими держава відповідає перед громадянином у разі порушення його прав. В Україні діють Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний та Арбітражний процесуальний кодекси, які передбачають процедуру звернення до суду за захистом порушених прав. Нові положення, які значно розширюють засоби захисту прав громадян, містять закони «Про адвокатуру», «Про нотаріат». Відповідно до статті 101 Конституції України створено інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини і призначено на цю посаду Н. Карпачову. Україна приєдналася до Загальноєвропейської конвенції про права людини, і її громадяни можуть тепер звертатися, у разі порушень їх прав, у Міжнародний суд у Гаазі. Конституційні положення щодо прав людини і громадянина розвиваються також у законах України про власність, про підприємництво, про соціальне забезпечення та інших.

Н. Карпачова — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Хоч удосконалення політико-правових норм — це неперервний процес, один із головних напрямів політичної діяльності, проте з узгодженням законодавчої бази суспільства з вимогами нової Конституції формування демократичної політичної системи в Україні буде загалом завершене і вступить у стадію стабілізації.

Звичаї і традиції та їх регулюючий вплив на політику

Поряд із конституційно-правовими нормами істотну роль у регулюванні політичних відносин відіграють суспільні норми, що не мають правового характеру. Це правила загальної поведінки, котрі склалися історично і стійко увійшли в політичну практику. Найбільшу роль вони відіграють у країнах, що не мають писаної конституції. За свідченням голландського дослідника Й. де Йонга, у доіндустріальних суспільствах традиційні ритуали, пов’язані з формуванням системи влади, виступають не просто регуляторами суспільних відносин на рівні громади (йдеться про племена мінанкабау в Західній Індонезії), а є невід’ємною частиною політичної культури.

Традиції та звичаї регулюють політичне життя у багатьох розвинених країнах — більшою або меншою мірою. Типовою країною, де звичаєве право справляє значний вилив на політику, є Великобританія. Тут конституція має «змішаний» характер, охоплюючи сукупність законів, звичаїв, конституційних угод (їх інакше називають конвенціями або компромісами), у системі яких писані акти (статути) не мають домінуючого значення. Саме на підставі звичаєвого права у Великобританії відбулося виокремлення Кабінету Міністрів зі складу Таємної ради монарха, Кабінет перетворився на головний орган політичного керівництва і управління. У країні ще й сьогодні немає жодного писаного закону, який би чітко визначав порядок формування і роботи Кабінету, його склад, структуру та повноваження. Взаємини монарха та уряду грунтуються на угоді, відповідно до якої монарх повинен діяти згідно з порадами міністрів, а останніх призначають із відповідальних керівників партії, яка отримала перемогу на виборах у палату громад. Так само розв’язується проблема призначення на пост прем’єр-міністра лідера партії, що перемогла на виборах.

Корпоративні норми та їх регулятивні властивості

Корпоративні норми — це правила, встановлені недержавними організаціями, які в тій чи іншій мірі відображають цілі та принципи цих організацій, їх структуру та порядок діяльності, умови членства, права та обов’язки учасників. Основна відмінність корпоративних норм від правових полягає у тому, що вони не мають усезагального характеру і не пов’язані з державним примусом.

Серед корпоративних норм найважливіше місце в політиці посідають партійні програми і статути. Їх змістовна характеристика, безпосередня політична спрямованість дають можливість виділити їх в окрему специфічну різновидність.

Прийняті в партії правила формування її керівних органів, партійної дисципліни тощо можуть суттєво впливати на склад і функціонування вищих державних органів. У Великобританії, як уже згадано, лідер партії, яка перемогла на виборах, автоматично займає посаду прем’єр-міністра. Вирішального значення, у даному разі, набувають не формальні правила і традиції, згідно з якими королівська влада проводить персональне призначення людини на вищу виконавчу посаду в державі, а регламентований партійними нормами порядок заміщення посади лідера партії.

Правила партійної дисципліни істотно впливають на позиції і голосування парламентарів. Дотримання дисципліни в парламентських фракціях Консервативної та Лейбористської партій у цій країні покладено на головних партійних організаторів («головних погоничів») та їх помічників («молодших погоничів»), котрі повинні стежити за відвідуванням депутатами пленарних засідань палати громад, а також за тим, щоб члени партії голосували і виступали в дебатах відповідно до вказівок керівництва партії. Маючи це на меті, «головні погоничі» обох партій розсилають членам своїх фракцій документ, в якому міститься перелік питань, що стоять на порядку денному засідань палати громад на черговий тиждень, а також прохання про необхідність бути присутнім і голосувати в певні години та дні певним чином. Вручення «документального погонича» є свідченням того, що партійне керівництво визнає отримувача членом фракції. У протилежному разі вважають, що його відраховано з фракції. На практиці це означає насамперед відмову підтримувати кандидатуру депутата на чергових парламентських виборах, що в умовах Великобританії дорівнює закінченню його політичної кар’єри.

Відповідно до партійних норм відбувається висування кандидатів на виборні державні посади. Так, у США кандидатів на посаду президента та віце-президента висувають національні конвенти Демократичної та Республіканської партій, причому склад цих з’їздів, процедуру роботи й порядок висування кандидатів визначають партійні правила. Великою є роль партійних норм у формуванні депутатського корпусу та в його діяльності в більшості європейських держав із пропорційною та змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою виборів. До останніх тепер приєднується і Україна.

1 Моральна норма «допоможи ближньому» в одних випадках може мати рекомендаційний характер для особи, котра в конкретній ситуації діятиме все ж таки на власний розсуд, а в інших випадках бути обов’язком, якщо адресована, наприклад, лікареві.