Політологія - А. Колодій 2003

Книга I. Політика i суспільство
Розділ 2. Політична влада і політична
2.3. Політична система суспільства: поняття і структура

Методологічні засади аналізу політичної системи суспільства

Суспільна влада функціонує, утворюючи складну мережу взаємозв’язків і взаємозалежностей, основою пізнання яких є вивчення політичної системи. Ще Г. В.-Ф. Гегель відзначав, що «справжньою формою, в якій існує істина, може бути лише наукова система її». Політична система може виступати в різних видах: з одного боку, вона є об’єктивно існуючою системою, що розвивається у політичному просторі й часі, у певному суспільному середовищі і є підсистемою суспільства як цілого. З іншого боку, вона може виступати і як теоретична модель, що є адекватним відображенням об’єктивно існуючої системи в мисленні. Ефективність функціонування політичної системи суспільства значною мірою залежить від рівня теоретичного пізнання її, а змістовність концепції політичної системи визначається зрілістю політичного життя, послідовністю використання у науковому пізнанні системного методу.

Пізнати політичну систему означає розкрити її сутність і якісну специфіку, структуру і функції, зв’язки із зовнішнім середовищем, історію виникнення, розвитку й занепаду, а також вивчити інтегративні, системні фактори, що забезпечують її цілісність, стабільне функціонування і саморозвиток. Отже, при аналізі політичної системи слід застосовувати такі аспекти системного підходу, як компонентний, структурний, функціональний, інтегральний, комунікаційний.

Система — це впорядкована сукупність взаємодіючих компонентів, яка виникає і функціонує для досягнення певної мети і володіє інтегративними якостями, що не властиві окремим компонентам, які її утворюють.

Поняття і модель політичної системи

Однією з найскладніших систем (або полісистемним комплексом) є суспільство. Як система воно функціонує і розвивається на основі саморегулювання (а не внаслідок діяльності якоїсь сили, що стоїть над або поза суспільством). Тому суспільство повинно мати спеціальну підсистему, призначену для саморегулювання. Нею якраз і є політична система, що перебуває у складних структурно-функціональних взаємозв’язках з іншими підсистемами: економічною, соціальною, духовною. На іншому рівні аналізу кожна з цих сфер виступає цілісною системою і до неї можна застосовувати системний метод. Великий внесок в його опрацювання зробили американські вчені: основоположник структурно-функціонального аналізу в соціології Т. Парсонс та його послідовники в політології Д. Істон, Г. Алмонд, У. Мітчелл, К. Дейч та ін. Побудову першої теоретичної моделі політичної системи пов’язують з ім’ям Д. Істона та його працею «Політична система» (1953).

Спираючись на більш розвинену і формалізовану економічну науку, Д. Істон побудував свою модель політичної системи за зразком економічних моделей (див. таблицю 2.3.), де є «вхід» — «затрати» і «вихід» — «випуск». Система взаємодіє із середовищем і є динамічною структурою, що функціонує на основі принципів самоорганізації, самонавчання і взаємодії, таких самих, які властиві й кібернетичним системам. (Кібернетичний або комунікаційний підхід до аналізу політичних систем пізніше був детально обґрунтований у працях К. Дейча).

Таблиця 2.3.

НАЙПРОСТІША МОДЕЛЬ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ (ЗА Д. ІСТОНОМ)

Плюси і мінуси теорії політичних систем Д. Істона

Чого досягнув у своєму аналізі політики засновник системного підходу в політології Д. Істон? До його заслуг відносять: створення аналітичної моделі для порівняльного аналізу усього розмаїття політичних систем; демістифікацію політичної сфери, розвінчання багатьох міфів, якими було оточене політичне життя у минулому, завдяки показу зв’язку політичної системи із середовищем, розгляду політичних явищ у динаміці, акцентові на функціях системи (тому, що вона робить), а не на її структурі (тому, чим вона є). Але деякі науковці відзначають і значні недоліки запропонованого Д. Істоном підходу. Серед них: позаісторичність, надто високий рівень абстрактності, через що дану модель важко застосовувати до аналізу конкретних політичних систем, орієнтованість цієї моделі на стабільне функціонування і виживання системи, через що в неї не вписується проблематика зламу політичної системи, змін у ній; перебільшення ролі політичного центру та відведення надто широких повноважень самій системі та ін.

Подальший розвиток поняття і концепції політичної системи відбувався у напрямі усунення багатьох із названих недоліків: автори моделей уникали позаісторичності, ввели функцію утворення структури, розділили політичний процес на власне політику (політичну боротьбу) і політичне управління. Розширявся набір структурних компонентів системи, уточнювались функції, розвивалась теорія політичних підсистем.

Інші інтерпретації політичної системи

На даний час у політології можна виділити декілька інтерпретацій поняття політичної системи та теоретичних підходів до її вивчення.

Прихильники одного погляду (Г. Адмонд, М. Вайнштейн, С. Коулмен) вважають, що структурними елементами політичної системи є ролі, дії, взаємодії, види і зразки поведінки індивідів та інших суб’єктів суспільних відносин.

Інші політологи (Р. Кхан, С. Маккоун, Д. Істон) вказують, що політична система складається не з ролей або видів поведінки, а із системи самих індивідів, груп і організацій, які внаслідок взаємозв’язку і взаємодії мають домінуючий вплив на процес прийняття, тлумачення і проведення у життя правил, які регламентують внутрішнє життя суспільства.

Третя група політологів (Т. Мадрон, П. Челф, Р. Голдмен та ін.) аналізують політичну систему під кутом зору «входів» і «виходів» із неї, процесів прийняття рішень, зразків політичної активності, необхідних для підтримання рівноваги в системі загальних принципів, на основі яких відбувається процес змін обсягів інформації, що є у розпорядженні суб’єктів політичних відносин, про стан політичної системи, політичні ідеї тощо.

Вузьке та широке розуміння політичної системи

В колишній радянській політичній науці тривалий час панували погляди, які ототожнювали політичну систему лише з політичними інститутами — державою, партією, громадськими організаціями і трудовими колективами. Поширеною серед них була думка про широкий і вузький підходи до політичної системи. При широкому підході елементами політичної системи вважали не лише політичні інститути, а й їх функціонування, а також політичні ідеї, цінності, політичну культуру. При вузькому розумінні політичної системи в неї включали механізм здійснення політичної влади й управління (політичні установи, організації і норми), але не включали політичну діяльність та її відображення у свідомості людей.

Дослідження проблем політичної системи мають свої особливості в кожній країні. В американській політичній науці основну увагу приділяють встановленню внутрішніх ресурсів і зовнішніх факторів, які впливають на стан та поведінку політичної системи, виявленню характеру взаємозв’язків і взаємозалежностей між компонентами системи, внутрішньосистемних і міжсистемних відносин та інше. Німецькі політологи традиційно приділяють увагу питанню про місце і роль держави в політичній системі, а також структурі і змісту політичного процесу, функціям політичної системи, проблемам її відносної самостійності.

В молодій українській політології особливу увагу приділяють питанням держави та інших політичних інститутів. Водночас широко досліджують функціональний бік політичної системи, пов’язаний з політичною діяльністю та політичними технологіями.

Багатогранність політичної системи зумовлює те, що її поняття не може бути вичерпане одним визначенням. Суть політичної системи, різні аспекти її функціонування найбільш адекватно можна виразити через сукупність визначень.

Визначення політичної системи

У найширшому розумінні політична система — цілісна впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, стосунків, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких утверджується і функціонує політична влада, регулюються суспільні відносини, досягається соціальна і політична стабільність.

Водночас для досягнення певних дослідницьких цілей можна використовувати і вужче її визначення, згідно з яким політична система суспільства є сукупністю політичних інституцій, взаємодія і взаємовідносини між якими забезпечують реалізацію політичної влади. Це той механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання суспільної системи, владне управління нею. На думку Д. Белла, політична система — це арена влади і соціальної справедливості, розуміння якої втілене в конституції або традиціях народу.

Враховуючи все сказане раніше, автори даного підручника виходять із того, що поняття політичної системи об’єднує інституційний, процесуальний і нормативно-ціннісний аспекти політики, що теоретична модель політичної системи відображає взаємозв’язок між системою політичних інститутів і політичним процесом та що системотвірними категоріями при аналізі політичних систем є інтереси - влада - політичне управління.

Влада є центральним елементом будь-якої політичної системи. Вона надає іншим елементам системи цілеспрямованого, інтегративного характеру, зумовлює їх взаємозв’язок і взаємодію. Спосіб функціонування влади або політичний режим є визначальним критерієм типології політичних систем.

Особливості політичної системи

Порівняно з іншими системами — економічною, соціальною, духовною — політичну систему характеризують такі ознаки й особливості:

✵ визначальна роль владних відносин;.

✵ здатність до цілеспрямованих дій, орієнтованих на інтеграцію суспільства, утвердження соціальної стабільності і злагоди;

✵ управління як основна субстанційна риса політичної системи, як вираження суті її функціонування;

✵ високий рівень інституціалізації;

✵ історична, економічна, соціальна, ціннісно-культурна детермінація політичної системи;

✵ висока мобільність, здатність швидко реагувати на впливи зовнішнього середовища і змінювати свою структуру.

Політична система суспільства, як і будь-яка інша, складається з певних компонентів, має свою структуру, тобто внутрішню організацію, яка відображає спосіб взаємозв’язку, взаємодії цих компонентів.

Структура політичної системи

До політичної системи входять:

— політична (державна) влада;

— політичні інститути;

— політичний процес (політична діяльність);

— політичні відносини;

— політико-правові норми;

— політична культура та ідеологія;

— людина як основний носій усіх видів політичної діяльності і відносин.

Названі елементи мають різну суспільну якість (інститути, відносини, процеси, норми, ідеї), відіграють свою специфічну роль у політичній системі. Тільки в сукупності, інтегровані в цілісність, вони можуть забезпечити її функціонування. Впорядковане розміщення і взаємодія елементів політичної системи в розгорнутому вигляді показані в таблиці 2.4.

Компоненти політичної системи

✵ Основним політичним інститутом є держава — носій суспільної влади, структура, що за своєю природою може приймати і реалізовувати владні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві. Державу уособлюють такі політичні інститути, як глава держави (президент, монарх), законодавча (парламент, Верховна Рада, Національні збори і т.д.), виконавча (Кабінет чи Рада міністрів, Народний або Державний секретаріат, уряд та інші) і судова влада.

✵ Інститути недержавного характеру також входять у політичну систему або тісно взаємодіють з нею. Це політичні партії, громадські організації, товариства, політичні рухи, громадська думка, засоби масової комунікації. Частина їх спеціально створюється заради участі в політиці; інша частина виконує політичні функції лише періодично, маючи їх за один з аспектів своєї діяльності.

✵ Політичні відносини — це взаємодія первинних (нації, соціальні групи, індивідууми) і вторинних (політичні інститути, групи тиску, лобі) суб’єктів політики, держави і громадян з приводу влади, обміну її ресурсами.

✵ Політичний процес — це функціонування політичної системи, яка еволюціонує у політичному просторі й часі, а політична діяльність є змістом такого функціонування.

✵ Політичні норми як компонент політичної системи відіграють роль регуляторів політичної діяльності. Головними серед них є правові норми-правила, що їх встановлює держава і виконання яких забезпечене державним примусом. Існують також норми-звичаї, моральні норми, корпоративні норми (норми певних об’єднань).

✵ Значну роль у формуванні політичних систем того чи іншого типу відіграють ідеології — систематизовані уявлення про суспільство, засновані на сукупності теоретичних знань, ціннісних орієнтацій та вірувань певних суспільних груп і спільнот.

✵ Складовою частиною політичної системи виступає і сама людина з її політичним статусом. Як учасник політичного процесу людина включена в політичну діяльність, має права і певні політичні обов’язки.

✵ Послідовності та змісту поведінці людей у політиці надає політична культура. Рівень і тип політичної культури значною мірою зумовлює характер діяльності владних структур та всіх інших суб’єктів політичного процесу.