Політологія - А. Колодій 2003

Книга ІІ. Держава і політика
Розділ 17. Зовнішня політика держави і міжнародні відносини
17.2. Взаємодія факторів сили та інтересу в міжнародній політиці

«Силовий» потенціал держав

Як складаються відносини на міжнародній арені і що в них є головним: національний інтерес чи сила? Відомі дослідники міжнародних відносин Р. Штраус-Гуппе і С. Поссоні вважають, що поведінка урядів регулюється, хоч часом і несвідомо, принципом акумуляції сили, який рідко коли є відверто визнаним. Проводячи зовнішню політику, держави прагнуть досягнути оптимальної, а часом і максимальної сили. Це і є їх найголовнішою політичною метою. Відносини між двома державами, на думку цих дослідників, засадничо визначаються поняттями: приятель — ворог — нейтральний.

Нелегко заперечити той факт, що будь-яка держава у своїй зовнішньополітичній діяльності вважає за доцільне нарощувати, або, принаймні, не допускати втрати свого міжнародного впливу (сили). І важко собі уявити політичного діяча, котрий би наважився свідомо проводити акції, що послаблювали б міжнародний вплив його держави порівняно з іншими. Створення і підтримання умов для реалізації свого впливу (сили) становить фундаментальний зовнішньополітичний інтерес держави. А, з іншого боку, саму силу держави можна визначити як її здатність захищати свої інтереси та реалізовувати свій потенціал на міжнародній арені, як її спроможність спонукати (або примусити) іншого суб’єкта діяти у напрямі, бажаному для цієї держави.

Як суспільне явище сила має багато вимірів і проявів: від фізичної (військової) сили до економічних, соціальних, психологічних впливів. Один з американських вчених, Рей С. Клайн, запропонував навіть формулу, за допомогою якої можна приблизно виміряти «відчутну силу», яку має певна країна. Згідно з цією формулою:

Рр = (С + Е + М) х (S х W),

де Рр — відчутна сила;

С — критична маса: населення і територія;

Е — економічна могутність;

М — військова могутність;

S — стратегічні наміри;

W — воля до виконання національної стратегії.

Три перші елементи формули (С, Е, М) можна підрахувати об’єктивно, два останні (S і W) піддаються лише суб’єктивному оцінюванню. Більш того, так звані об’єктивні складники формули також не завжди є змога кількісно оцінити. Наприклад, освічене, професійно підготовлене, але не дуже численне населення може краще сприяти процвітанню країни і зростанню її міжнародного впливу, ніж населення численне, але менш освічене. Наведена формула не враховує цих нюансів. Вона не позбавлена і деяких інших вад. Проте сам Р. Клайн не без успіху застосував її для оцінки владного потенціалу США, СРСР і Китаю в 1980 та 1987 роках. А, крім того, наявність подібних формул говорить про можливість формалізації політологічного інструментарію принаймні в деяких сферах науки.

Американський політолог З. Бжезінський проаналізував перспективи сучасних міжнародних відносин у книзі «Велика шахівниця» з урахуванням усіх чинників геополітичного становища держав.

Параметри сили (впливу) на міжнародній арені

Сила (вплив) — це поняття і об’єктивне, і суб’єктивне одночасно. Воно складається з багатьох елементів, має різні параметри.

Серед них найважливішими є:

✵ Геополітичне становище. Свого часу О. Чемберлен писав, що географічні фактори були вирішальними для британської політичної історії і що саме вони не лише пояснюють, але й диктують головні принципи британської зовнішньої політики. Відмежування Великобританії від континенту Ла-Маншем не тільки обумовило британську політику «блискучої ізоляції» і «балансу сил», але і стало перешкодою на шляху експансіоністських намірів Юлія Цезаря, Вільяма Завойовника, Філіппа II, Наполеона, Гітлера. Становище США як країни, «ізольованої» двома океанами, сприяло постійній і дуже інтенсивній акумуляції сили на північноамериканському континенті. Україна, займаючи, на перший погляд, щасливе географічне положення (помірний клімат, родючі землі, добрий зв’язок з багатьма країнами Європи й Азії), насправді на довгі століття стала битим шляхом для кочових орд та інших завойовників, що рухалися зі Сходу на Захід і з Заходу на Схід. Несприятливим для утворення і збереження власної держави виявилося і те, що вона не мала природних бар’єрів на шляху експансії Польщі, з одного боку, і Росії, з іншого.

✵ Населення. Передусім йдеться про чисельність населення, стан його здоров’я, вікову структуру, природний приріст; а також його соціальні характеристики. Ще Арістотель казав, що Спарта впала тому, що їй забракло людей. Драматичний спад чисельності населення спричинився й до занепаду Риму: це відбилося на силі римських легіонів, а відтак і на становищі цілої імперії.

Чисельність населення зумовлює величину і стан збройних сил, які в мирний час становлять, переважно, 0,8 - 0,9 відсотка населення. Людська база є основою військової могутності. Як зазначав Вольтер, «бог завжди на боці найбільших батальйонів».

Чисельність, працелюбність, дисциплінованість населення Китаю — основа його політичної могутності. Організований сталінським режимом голодомор 1932 - 1933 років в Україні був одним з найгрізніших штучних ударів по людському і загальнонаціональному потенціалу нашого народу.

Крім кількісного виміру населення, дослідники звертають увагу на його якісні характеристики, зокрема на національний характер, який випливає з його традиційної філософії буття й історичного досвіду. Ще Тацит писав про деструктивні політичні та воєнні нахили германських племен, які пізніше можна було простежити і в діях армій Фрідріха Барбаросси, Вільгельма II, Гітлера. Формуванню саме такої спрямованості німецької зовнішньої політики сприяли авторитарність, колективізм, обожнювання держави як риси національного менталітету.

✵ Природні ресурси — третій елемент сили національної держави. Країна з великими ресурсами потенційно знаходиться у вигідному становищі, але за умови, що вона має можливість їх експлуатувати. Росія, наприклад, не завжди могла освоювати природні ресурси Сибіру, оскільки вони розташовані в несприятливій кліматичній зоні. Заїр і Замбія теж багаті на ресурси країни, але не мають індустріальної і економічної бази для їх розробки і використання для власних цілей. Арабські країни, навпаки, завдяки покладам нафти зміцнили свій економічний потенціал і стали важливим фактором міжнародної політики.

✵ Індустріальний розвиток держави. Усі воєнні конфлікти ХІХ — ХХ ст. підтверджували висновок: перемогу здобували країни з вищою індустріальною базою. Рівень індустріального розвитку відіграє велику роль і в мирний час. Наслідком індустріальної могутності країни є досягнення вищого життєвого рівня, що забезпечує підтримку уряду населенням, створює ситуацію політичної стабільності. Німецький народ добровільно підтримував Гітлера насамперед тому, що він, націоналізувавши індустрію, вивів Німеччину з великої депресії.

Водночас зміцнення індустріальної могутності держави збільшує її потребу в нових ресурсах, а це призводить до потенційної залежності від інших країн, особливо у сфері енергоносіїв, якими країни забезпечені дуже нерівномірно.

✵ Військова могутність. Деякі політики вважають, що це єдиний показник сили держави. Можливо, що так воно і є у воєнні періоди життя держав, але стосовно мирних часів це твердження сумнівне.

Японія, наприклад, є слабкою у військовому відношенні, але сильною сфері економіки, і саме цим вимірюється її міжнародний вплив. Крім того, військова могутність — це не тільки кількість танків, літаків та іншої військової техніки, а ще й уміння їх використати як для захисту своєї вітчизни, так і у разі можливих дій на чужій території.

✵ Воля. Цей показник не піддається кількісному виміру. Але без волі, без бажання використати все, про що говорилося вище (природні ресурси, військову та індустріальну могутність) в інтересах своєї держави, не може бути і мови про міжнародну силу. Оцінюючи волю, дослідники розглядають її або як волю правлячої еліти досягати поставлених цілей, або як волю населення підтримувати владні рішення, або як поєднання того й іншого. У 1982 році, коли Аргентина захопила Фолклендські острови, Великобританія здивувала світ стійкою волею правлячих кіл, і населення повернути острови під свою владу.

✵ Політичне керівництво і внутрішня організація влади є також важливим чинником міжнародної сили держави. У період миру і процвітання переважають колективні форми керівництва, або принаймні такі, що видають себе за колективні. У кризові або воєнні часи країни потребують централізованого управління. І це однаково важливо як для демократичних, так і для авторитарних режимів. Політична фракційність зменшує політичну стабільність і відповідно підриває силу держави.

Політичне керівництво відіграє значну роль у зміцненні національної волі і в досягненні соціальної злагоди, особливо в екстремальних умовах. І в тому, і в іншому питанні великих успіхів досягнув американський президент Франклін Д. Рузвельт у 30-ті роки і під час II світової війни. Йому, як і Дж. Ф. Кеннєді на початку 60-х років, силою впливу своєї особистості вдалося мобілізувати значну частину американського народу на подолання внутрішніх труднощів і на здійснення провідної ролі США у світовій політиці.

✵ Дипломатія теж може розглядатися як фактор міжнародної сили держави. Досвідчені дипломати вміють захистити інтереси своєї країни, створити сприятливий для неї міжнародний клімат, який дозволяє державі реалізувати свої міжнародні цілі. І навпаки, через невдалу дипломатію Наполеон, наприклад, втратив все, що здобув його військовий геній.

✵ Міжнародний імідж держави, тобто її образ, її сприйняття іншими державами, є однією з основних складових сили держави на міжнародній арені. Тут має значення не лише те, якою ця держава є об’єктивно, а й те, що її керівництво і населення думає про свої можливості, а також як ці можливості оцінюють інші держави. «Слабкий» суб’єкт міжнародної політики, який сприймається іншими як сильний, має більший запас часу для дій, ніж той, котрий і сприймається як слабкий. На думку західних політологів, СРСР в кінці 50-х — на початку 60-х був саме слабкою державою, яка, однак, визнавалася сильною, незважаючи на відставання від США у сфері ядерних досліджень. Мало того, поєднання успіхів СРСР в освоєнні космосу (виведення на орбіту супутника Землі, політ Ю. Гагаріна) і дипломатії М. Хрущова змусило багатьох повірити, що сила Радянського Союзу майже дорівнює силі США. Через те, що багато людей повірило в це, склалася міжнародна ситуація, ніби цей паритет існував насправді.

Отже, національний інтерес держави на міжнародній арені має «силове наповнення»: він визріває паралельно із зростанням потенціальної сили держави і сам її стимулює, визначаючи конкретний напрям і зміст цього процесу. Можна вважати закономірністю, що зовнішньополітичні інтереси виникають там і тоді, де і коли це зумовлено силовими потенціями даної держави в даний історичний період. Тобто за своєю генезою інтерес держави є похідним від сили, а за функцією він покликаний забезпечити нарощування тієї самої сили.

Генрі Кіссінджер, державний секретар США у 1969 - 1977 рр., завдяки «човниковій дипломатії» якого вдалося значною мірою досягти порозуміння між Ізраілем та Єгиптом і закласти основи для майбутнього врегулювання на Близькому Сході.