Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Сигізмунд Кейстутович (бл. 1365 - 20 березня 1440 рр.)

Князь мозирський (1385 - 1401 рр.), новогрудський (1401 - 1406 рр.) і стародубський (1406 - 1432 рр.), великий князь литовський з 1432 по 1440 р. Син князя трокського і жемайтського Кейстута від шлюбу з Бірута, молодший брат великого князя литовського Вітовта.

Під час боротьби за владу між Вітовтом і Ягайлом був полонений останнім (1382 - 1384 рр.). У 1384 р. у Кенігсберзі разом з Вітовтом уклав договір з Тевтонським орденом проти Ягайла, але у 1386 р. присягнув йому. У 1389 р. був відряджений Вітовтом до Пруссії для проведення переговорів про спільні з Орденом виступи проти Ягайла. До 1398 р. був заручником у великого магістра в Маріенбурзі.

Після повернення отримав від Вітовта Стародубське князівство. Брав участь у переговорах та укладенні угод з Тевтонським орденом в 1398 р., 1411 р., 1422 р., 1431 р., а також у підписанні унії з Польщею. Брав участь у битві на Ворсклі (1399 р.), Грюнвальдській битві (1410 р.).

При правлінні Вітовта не мав вирішального політичного впливу, але підтримував брата. Після смерті Вітовта і обрання великим князем Свидригайло у 1432 р. Сигізмунд брав участь у змові проти нього, але Свидригайло зумів втекти в Полоцьк. За підтримки поляків Сигізмунд був обраний великим князем, його владу визнали Вільна, Троки, Ковно, Жемайтія, Гродно, Мінськ, Новогрудок, силою був підпорядкований Брест. Решта земель залишилися вірними Свидригайлу, який закріпився у Вітебську.

Між Свидригайлом і Сигізмундом почалася міжусобна боротьба. Щоб залучити на свій бік феодалів з антипольської партії, Сигізмунд розширив всі права дані феодалам, прийняв католицтво на всіх феодалів Великого князівства Литовського незалежно від їх віросповідання. Але значна частина бояр все одно не підтримувала Сигізмунда, оскільки він вів політику на підпорядкування Великого князівства Литовського Польщі. Незабаром Свидригайло зазнав тяжкої поразки у битві під Вількомиром (1435 р.).

Битва під Вількомиром відбулася у 1435 р. між польсько-литовськими військами великого князя Литовського Жиґимонта I Кейстутовича (Сигізмунда) і військами великого князя Руського Свидригайла Ольгердовича та союзників; битва скінчилася перемогою військ Жиґимонта Кейстутовича і поклала кінець боротьбі за престол у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському 1432 - 1435 рр.

27 жовтня 1430 р. помер великий князь Литовський і Руський Вітовт. Литовська і руська (українська та білоруська) знать посадила на великокняжий стіл Свидригайла Ольгердовича, двоюрідного брата Вітовта. Згідно з актами польсько-литовської унії, знать Литовсько-Руської держави зобов'язувалася погоджувати обрання великого князя з Королівством Польським.

Король Ягайло, прибувши до столиці Великого князівства, дав згоду на проголошення Свидригайла великим князем. Тієї ж осені 1430 р. між Ягайлом і Свидригайлом почався конфлікт через Західне Поділля, яке після смерті Вітовта окупувала польська шляхта на підставі домовленостей 1411 р. Свидригайло, утримуючи Ягайла у Вільно, оголосив Велике князівство незалежним од Польської корони, вимагав од польського короля повернення Західного Поділля. Відпустивши, зрештою, Ягайла до Польщі, Свидригайло почав готуватися до війни. Великий князь заручився підтримкою Тевтонського ордену, Золотої орди, Молдавського князівства, зав'язав зносини із Священною Римською імперією, так що імператор Сигізмунд Люксембург обіцяв коронувати литовсько-руського правителя. У 1431 р. між Польським королівством та Литовсько-Руською державою почалася війна: король Ягайло з військом вирушив у похід на Волинь, здобув Володимир-Волинський та взяв в облогу Луцьк. Але безуспішний штурм луцького замку та вторгнення у Польщу тевтонських рицарів змусило польського короля укласти з Свидригайлом дволітнє перемир'я.

Свидригайло Ольгердович у своєму правлінні однаково спирався як на литовську, так і на руську знать Великого князівства — що одначе спричинило невдоволення литвинів, які за унією 1413 р. мали привілейоване становище в державі. У 1432 р. литовська знать за допомогою Польського королівства здійснила державний переворот у Литовсько-Руській державі, у результаті якого великим князем був проголошений Жиґимонт Кейстутович. Литва визнала владу Жиґимонта, але Русь підтримала Свидригайла, посадивши його на «велике княжіння Руське». Так Литовсько-Руська держава розкололася на Велике князівство Литовське і Велике князівство Руське. Почалася війна. 8 грудня 1432 р. під Ошмянами Жиґимонт Кейстутович на чолі польсько-литовського війська одержав перемогу над військами Свидригайла. У січні - лютому 1433 р. Свидригайло Ольгердович з союзниками — лівонськими рицарями — сильно спустошили Литовську землю. Літом того ж року Свидригайло і лівонські рицарі знов пустошили Литву, захопили городи у східних володіннях Жиґимонта. У 1434 р. Жиґимонт Кейстутович видав привілей, яким зрівняв у правах католиків литвинів та православних русинів, і таким способом перетягнув на свій бік окремих православних прибічників Свидригайла. Тоді у 1435 р. Свидригайло вирішив дати генеральну битву.

Війська Свидригайла і Жиґимонта зійшлися у Вількомира на річці Святій 29 - 30 серпня 1435 р., вирішальна битва відбулася 1 вересня.

Військо Свидригайла чисельністю до 15 тисяч, серед них було 6 тисяч ратників великого князя, більше 50 дружин удільних князів, 3 тисячі лівонських рицарів, 1,5 тисяч чеських таборитів і 500 ординців.

Це різнорідне військо мало трьох полководців: самого Свидригайла Ольгердовича, лівонського магістра Франка Керскорфа і князя Жиґимонта Корибутовича. З них талант полководця мав тільки Жиґимонт Корибутович, учасник Гуситських війн.

Жиґимонт Кейстутович мобілізував до 5 тисяч литовського війська, яке доручив очолити своєму синові Михайлу. Польща вислала своєму васалу в поміч 4 - 12 тисяч війська на чолі з Якубом із Кобилян.

Цей Якуб був досвідченим полководцем, учасником Грюнвальдської битви та Великої війни з Тевтонським орденом, він і прийняв командування над польсько-литовським військом.

29 - 30 серпня війська Свидригайла Ольгердовича і Жиґимонта Кейстутовича зайняли позиції біля річки Святої за 9 км на південь од фортеці Вількомир. Через два дні Свидригайло, переконавшись у невигідності своєї позиції, вирішив перейти обозом під Вількомир.

Коли Свидригайло з військом рушив — ударило польсько-литовське військо, розділивши свидригайлові війська на дві частини. Битва скоро скінчилася страшним погромом військ Свидригайла.

Сам Свидригайло Ольгердович встиг утекти до Полоцька. Магістр Керскорф, ландмаршал і більшість лівонських рицарів загинули. Жиґимонт Корибутович був важко поранений і помер у полоні.

У битві загинули мстиславський князь Ярослав Семенович, київський князь Михайло Семенович Болобан, вяземський князь Михайло Львович, князь Данило Семенович Гольшанський.

42 князі попали у полон, серед них — Федір Корибутович та Іван Володимирович, син Володимира Ольгердовича Київського.

Після перемоги під Вількомиром, з просуванням литовських військ у володіння Свидригайла Жиґимонт Кейстутович сів на «велике княжіння Литовське і Руське» — боротьба за престол у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському скінчилася.

Із смертю магістра Керскорфа погіршилися позиції хрестоносців в Лівонії. Лівонське ландмейстерство Тевтонського ордену вийшло із союзу з Свидригайлом. Тевтонський орден 31 грудня 1435 р. уклав «вічний» мир з Польським королівством та Великим князівством Литовським.

Свидригайло Ольгердович після поразки під Вількомиром лишився без війська, союзників хрестоносців і своєї опори — руської знаті (більшість удільних князів, що попали у полон під Вількомиром, залишалися в ув'язненні до самої смерті Жиґимонта Кейстутовича.

Хоча Свидригайло і зміг утриматися у Київській, Чернігово-Сіверській та Волинській землях, з поміччю татар повернути Брацлавщину, але протистояти Королівству Польському та Великому князівству Литовському у князя уже не було можливості.

У 1436 - 1437 рр. Свидригайло спробував розладити союз Польського королівства та Великого князівства Литовського, запропонувавши Польщі договір, згідно з яким: за Свидригайлом мали лишитися Київська земля, а також, імовірно, Чернігово-Сіверська земля та Брацлавщина; Волинська земля мала бути інкорпорована Королівством Польським; після смерті Свидригайла, всі його землі мали перейти під протекцію Королівства Польського. Але Польща у зв'язку з протестом Жиґимонта Кейстутовича не прийняла цей договір. Свидригайло був змушений утекти до Валахії. У 1437 р. Сигізмунд став єдиновладним великим князем. Сигізмунд був занадто підозрілим, ймовірно знаючи, що антипольська партія все одно рясніє прихильниками, тому весь час шукав змовників, навіть уявних, жорстоко карав їх, конфісковував маєтки, виносив смертні вироки. Від цього навіть пішли чутки, що він бажає винищити всіх князів і бояр. Мабуть тому проти нього була організована змова князів Івана та Олександра Чарторийських, віленського воєводи Яна Довгерда і троцького воєводи Петра Лялюша — всі четверо католики, які належали до антипольської партії і були пов'язані зі Свидригайло. У результаті змови Сигізмунд був убитий у Трокському замку у 1440 р.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Українське державотворення: Слов.-довід — К., 1997.