Політологічна енциклопедія Книга VI - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Сигізмунд II Ваза (20 червня 1566 - 30 квітня 1632 рр.)

Король польський і великий князь литовський з 27 грудня 1587 р., король шведський з 27 листопада 1592 р. по липень 1599 р., онук Густава Ваза і Сигізмунда Старого, син шведського короля Юхана III і Катерини Ягеллонки.

Будучи обраний на престол Речі Посполитої, Сигізмунд прагнув об'єднати під своєю владою Річ Посполиту та Швецію. На короткий час йому це вдалося. У 1592 р. він об'єднав під особистою унією обидві держави, але в 1595 р. шведський парламент обрав герцога Седерманландського регентом Швеції замість відсутнього короля. Сигізмунд витратив більшу частину свого життя, щоб повернути собі назад втрачений престол.

Сигізмунд залишився досить суперечливою фігурою в історії Польщі. З одного боку, його довге правління співпало з найвищою точкою могутності Речі Посполитої. З іншого, при ньому проявилися перші ознаки занепаду, які в майбутньому призвели до загибелі польсько-литовської держави.

Народився 20 червня 1566 р. в замку Гріпсхольм, де його мати Катерина Ягеллонка супроводжувала свого чоловіка — Юхана, осудженого на поселення своїм братом Еріком XIV.

Як нащадок Ягеллонів по жіночій лінії, 21-річний принц Сигізмунд в 1587 р. був обраний польським королем, завдяки старанням своєї тітки Ганни Ягеллонки і великого коронного гетьмана Яна Замойського. Запрошуючи останнього Ягеллона і спадкоємця шведської корони на трон, польська сторона розраховувала залагодити зі Швецією територіальні проблеми і отримати спірні землі на півночі країни.

Незабаром після коронації Сигізмунд виступив проти свого суперника, ерцгерцога австрійського Максиміліана; останній був розбитий під Бічіной і взято в полон (1588 р.), але відпущений на свободу за договором 1589 р., за яким відмовився від усяких домагань на польський престол. Сигізмунд ні своєю зовнішністю, ні характером не сподобався полякам; неприхильність до нього ще більше посилилося, коли, виїхавши в Ревель (1589 р.) для побачення з батьком, він таємно вступив у переговори з Ернестом, герцогом австрійським, і на відомих умовах готовий був зректися на його користь від польської корони. Молодий король не схиляв на свою користь і могутнього Замойського. Першим приводом до розбрату між ними послужила Естляндія, яку Сигізмунд обіцяв у договірних пунктах приєднати до Польщі, але не виконав обіцянки. Результатом цього був інквізиційний сейм проти короля (1592 р.) та послаблення королівської влади. Місце Замойського, який розраховував керувати королем, зайняли єзуїти.

Головним своїм завданням Сигізмунд поставив зміцнення в Польщі католицизму, знищення протестантизму і придушення православ'я; при ньому відбулася Брестська унія. Поряд з цими завданнями Сигізмунд керувався лише династичними інтересами.

У внутрішньому житті Польщі царювання Сигізмунда є початком епохи розкладання держави. Найбільшими подіями були рокош Зебжідовського та затвердження на сеймах початку одностайності.

Головною причиною рокоша з'явилися систематичні спроби Сигізмунда до утвердження абсолютизму, які, втім, постійно відкидалися сеймами. Сигізмунд прагнув обмежити права сеймів, перетворити колишні посади в залежні від короля чини і організувати польське можновладство за допомогою майоратів, володіння якими давало б голос у Сенаті. При всіх своїх прагненнях до абсолютизму Сигізмунд, однак, сам сприяв торжества принципу одноголосності на сеймах, яким докорінно підривалася можливість реформ. Коли Замойський на сеймі 1589 р. виступив з пропозицією, щоб рішення сейму ухвалювалися по більшості голосів, то противником цього проекту був сам король, який виставив проти Замойського. Урядова анархія, утвердилась за Сигізмундом і знайшла собі теоретичне обгрунтування в теорії «золотої свободи». У 1592 р. Сигізмунд одружується на дочці ерцгерцога австрійського Карла і внучці імператора Фердинанда I — Анні, яка народила у 1595 р. майбутнього короля — Владислава.

Після смерті свого батька Юхана III (1592 р.) Сигізмунд поїхав до Швеції і коронувався шведською короною (1594 р.), але після повернення до Польщі змушений був призначити регентом Швеції свого дядька Карла, герцога Седерманландского, який, підтримуючи протестантизм, придбав прихильність народу і явно прагнув до престолу.

При другому своєму перебуванні у Швеції (1598 р.) Сигізмунд відштовхнув від себе багатьох прихильників: він був остаточно усунений від престолу (1599 р.), а його дядько оголошений королем Швеції на сеймі в Норчепінгу у 1604 р., під ім'ям Карла IX. Сигізмунд не хотів відмовлятися від своїх прав на шведський престол і втягнув Польщу в 60-річну і притому, досить невдалу, для неї війни зі Швецією.

Після смерті першої дружини Ганни Габсбурзької (Ракуской) у 1598 році Сигізмунд у 1605 році одружується на її сестрі Констанції, яка народила в 1609 р. сина, названого Яном Казимиром. Виношуючи плани експансії на схід, Сигізмунд підтримав Лжедмитрія I, уклавши з ним таємний договір. За воцаріння у Москві самозванець обіцяв віддати Польщі Чернігово-Сіверську землю. Після смерті Лжедмитрія I Сигізмунд в 1609 р. очолив облогу Смоленська.

Польські війська під командуванням Жолкевського в 1610 р. зайняли Москву. Російські бояри вирішили обрати на московський престол сина Сигізмунда III королевича Владислава. Після звільнення Москви земським ополченням в 1612 р. війна продовжилася до 1618 р., коли в Деуліно було укладено перемир'я, за яким за Польщею залишилися Смоленська, Чернігівська та Сіверська землі.

Польські війська під командуванням Жолкевського в 1610 р. зайняли Москву. Російські бояри вирішили обрати на московський престол сина Сигізмунда III королевича Владислава. Після звільнення Москви земським ополченням в 1612 р. війна продовжилася до 1618 р., коли в Деуліно було укладено перемир'я, за яким за Польщею залишилися Смоленська, Чернігівська та Сіверська землі.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Українське державотворення: Слов.-довід — К., 1997.