Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Більшовизм

БІЛЬШОВИЗМ — ідеологічна і політична течія XX ст. Більшовизм виник і організаційно оформився на другому з'їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії (1903). Група делегатів з'їзду, очолювана Володимиром Ульяновим (В. І. Леніним), здобула більшість у голосуванні за резолюцію про статут партії. Суперечності виникли навколо формування першого параграфа статуту про членство у партії. Більшістю голосів було прийнято проект В. І. Леніна: членство у партії обумовлювалося не лише визнанням програми й матеріальною підтримкою партії, а й особистою участю в одній із партійних організацій. Опонент Леніна Л. Мартов і його група вважали, що членство у партії, крім визнання програми й матеріальної підтримки партії, обумовлюється лише регулярним особистим сприянням партії під керівництвом однієї з її організацій. Відтоді РСДРП розкололася на «більшовиків» — прихильників Леніна і «меншовиків» — прихильників Мартова.

Більшовизм знайшов своє втілення у теоретичній, політичній і практичній діяльності Комуністичної партії Радянського Союзу (РСДРП, РСДРП(б), РКП(б), ВКП(б), КПРС), яка проголошувала себе партією наукового комунізму, соціалістичної революції і диктатури пролетаріату.

В. І. Ленін, як теоретик більшовизму, спирався на концепцію соціальної (комуністичної) революції К. Маркса і Ф. Енгельса. Але він її сполітизував, запровадивши термін «соціалістична революція» і висунув тези: 1) про можливість соціалістичної революції в одній окремо взятій країні як базі світової революції; 2) про Росію як центр усіх суперечностей світового імперіалізму, найслабшу ланку у капіталістичному ланцюгу; 3) про імперіалізм як найвищу стадію капіталізму, хоча останній на початку XX ст. ще далеко не досяг свого формаційного апогею; 4) про революцію як збройне повстання і насильне захоплення влади пролетаріатом; 5) про неприйнятність жодних реформ у межах існуючої у Росії суспільної системи, а тому політичну непримиренність щодо тих сил, які обстоювали реформістський шлях.

Захопивши владу у Росії шляхом збройного перевороту, Ленін і Троцький вдалися до нечуваних репресій. У кінці 1917 р. відомий революціонер Г. Соломон (Ісецький) розмовляв з Леніним. Ось що він почув від «вождя»: «Помните, того Ленина, которого вы знали десять лет назад, больше не существует. Я буду беспощаден ко всему, что пахнет контрреволюцией!.. И против контрреволюционеров, кто бь они не бьли, у меня имеется товарищ Урицкий». «В словах его, взгляде, — згадував Соломон, — я почувствовал явную неприкрьтую угрозу полупомешанного человека... Какое-то безумие тлело в нем».

Безумство Леніна не забарилося виявитися у його жахливих наказах: «Ссылайте на принудительные работы в рудники»; «Наводите массовый террор»; «Запирайте в концентрационные лагеря»; «Отбирайте весь хлеб и вешайте кулаков»; «Без идиотской волокиты и, не спрашивая ничьего разрешения, расстреливайте, расстреливайте, расстреливайте».

І у підвалах ВЧК вдень і вночі провадилися масові розстріли. Кров лилася рікою... Доходило просто до диких речей. Так, за свідченням Зінаїди Гіппіус (до речі, ніким не спростованим досі), м'ясом розстріляних китайці-інтернаціоналісти годували звірів у зоопарку та торгували на ринку.

У січні 1918 р., під час апофеозу більшовицького терору, Патріарх Московський і Всієї Русі Тихон публічно піддав більшовиків анафемі, кажучи: «Опомнитесь, безумцы, прекратите ваши кровавые расправы. Ведь то, что творите вы, не только жестокое дело: это поистине дело сатанинское, за которое подлежите вы огню геенскому в жизни будущей — загробной и страшному проклятию потомства в жизни настоящей — земной».

Але більшовицьких вождів ніщо вже зупинити не могло. У боротьбі за владу Ленін і Троцький вдалися до організації штучного голоду. Застосування голоду як зброї «вождь» теоретично обгрунтував у статті «Сумеют ли большевики удержать власть», написаній ще до жовтневого перевороту: «Хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность является в руках пролетарского государства, в руках полновластных советов самым могучим средством учета и контроля... это средство контроля и принуждения к труду посильнее законов конвента и его гильотины. Гильотина только запугивала, только сламывала активное сопротивление... Нам этого мало. Нам надо не только запугать капиталистов в том смысле, чтобы чувствовали всесилие пролетарского государства и забыли думать об активном сопротивлении ему. Нам надо сломать и пассивное, несомненно еще более опасное и вредное сопротивление. Нам надо не только сломать какое бы то ни было сопротивление. Нам надо заставить работать в новых организационных государственных рамках. И мы имеем средство для этого... это средство — хлебная монополия, хлебная карточка, всеобщая трудовая повинность».

Спочатку «пролетарську методику» випробували на двох основних містах, — Петроград і Москву посадили на голодний пайок. Сто грамів хліба на день... Дикі черги за цими ста грамами... Це тоді, коли Лариса Рейснер (письменниця, політпрацівник Червоної армії), наприклад, жила, займаючи будинок з прислугою, приймаючи ванни з шампанського та влаштовуючи звані вечори, а Зинов'єв, який приїхав у дні революції з-за кордону охлялий, мов бездомний пес, так розжирів, що його поза очі стали називати «ромовою бабою»... І у той же час Троцький цинічно заявляв: «Це не голод. Коли Тіт брав Єрусалим, жидівські матері їли своїх дітей. Ось коли я заставлю ваших матерів їсти своїх дітей, тоді ви можете прийти і сказати: «Ми голодуємо».

Р. Локкарт, який представляв у Росії англійський уряд, 10 листопада 1918 р. писав на батьківщину Дж. Клерку: «Любий сер Джордж, наступне може бути цікавим для п. Бальфура: Більшовики запровадили правління насильством та придушенням, яке не можна порівняти з будь-якою відомою історії автократією. Найтяжчі злочини були вчинені більшовиками проти їхніх соціалістичних опонентів. Із незліченних страт, здійснених більшовиками, велика частка випала на голови соціалістів, які все життя віддали боротьбі зі старим режимом, але зараз оголошені контрреволюціонерами. Більшовики скасували навіть найпримітивніші форми правосуддя. Тисячі чоловіків і жінок були розстріляні навіть без посміховиська над судом. Тисячі кинуті гнити у в'язницях в умовах, порівняння для яких треба шукати лише у найжахливіших літописах індійської або китайської історії. Більшовики запровадили варварські катування. Допит ув'язнених часто відбувається з револьвером, приставленим до голови нещасного в'язня. Більшовики запровадили одіозну практику взяття заручників. Ба навіть гірше того, вони б'ють по своїх супротивниках через членів їхніх родин — жінок. До недавнього часу в Петрограді друкувався довгий список заручників. більшовики захопили дружин тих людей, яких вони не змогли знайти, і кинули жінок у в'язницю доти, доки не з'являться і не здадуться чоловіки. Відверто висловлювана амбіція Леніна — запалити громадянську війну по всій Європі. Кожна промова Леніна — заперечення конституційних методів і вихваляння доктрини фізичного насильства. Маючи таку мету, Ленін здійснює систематичне знищення стратами та організованим голодом будь-якої форми опозиції більшовизму. Система «терору» скерована головним чином на лібералів та не-більшовицьких соціалістів, яких Ленін вважає найнебезпечнішими опонентами».

Діючи усупереч соціально-економічним закономірностям у здійсненні революції, більшовики мусили спиратися на «теоретично обґрунтовані» положення про «революційну ситуацію» та силовий інструмент реалізації останньої — «партію нового типу». Новий тип партії, на відміну від марксистського, — це тоталітарний, ідеологічно однорідний, вкрай уніфікований, міцно організований (на принципі централізму), безкомпромісний у своїх програмових засадах і політичній тактиці силовий апарат. Свою діяльність він підпорядковував насильницькому захопленню і монопольному втриманню політичної влади.

Наріжним каменем теорії більшовизму є вчення про диктатуру пролетаріату. Попри марксистське положення про таку диктатуру як короткотривалий період, що закінчується переходом до безкласового суспільства, створює основи для діяльності виборних органів, обмежує і позбавляє політичної сили органи безпеки, Ленін обґрунтував тривалість диктатури пролетаріату — аж до повної перемоги соціалізму. Диктатура пролетаріату тлумачилася більшовиками як оперта на силу, не обмежена жодними нормами права влада.

З огляду на неможливість і нездатність організувати (через відсутність відповідного рівня розвитку продуктивних сил) суспільне життя на засадах економічної і соціальної доцільності та самодостатності більшовики вдалися до облудних «пояснень» та «обґрунтувань», висунувши тезу про «загострення класових суперечностей в умовах соціалізму», з якої випливала начебто необхідність боротьби з класовим ворогом, «буржуазним елементом» і відповідно чистки у партії, політичний терор у суспільстві.

Важливе місце у теорії більшовизму посідає вчення про державу. Остання розглядалася як основний інститут політичної системи класового суспільства, як інструмент придушення опору класових супротивників. Більшовики і тут відійшли від марксизму. Якщо Маркс і Енгельс твердили, що держава відмиратиме як знаряддя примусу і поступатиметься громадському самоврядуванню, то Сталін обстоював не відмирання, а зміцнення держави за соціалізму. На практиці це обернулося утвердженням партійно-державного бюрократичного централізму, культом особи, особистою диктатурою, мілітаризацією суспільства, одержавленням відносин власності, відчуженням мас від влади, результатів своєї праці, від власності, здобутків культури, від політичного життя.

Колективістська більшовицька ідеологія була антиподом гуманістичного індивідуалізму, який визнає найвищою цінністю унікальність людського життя та інтересів окремої людини. Пропаганда абстракції класу, мас, народу повністю затулила конкретність живого «я», що врешті-решт призвело до повного розчинення особистості у колективі, до зруйнування можливостей особистої творчості, індивідуальної ініціативи. Людина ототожнювалася з гвинтиком Системи. Нетерпимість до індивідуальності, псевдоколективізм стали психологічним підґрунтям більшовицької моделі — Молоху, що поглинає дедалі більше жертв в ім'я «світлого майбутнього». Так створювалася база ново-імперської деспотії і масового порушення, ігнорування прав людини і громадянина.

Для більшовицького керівництва російська революція 1917 р. була лише першою ланкою величезного ланцюга світової революції, доктрина якої втілювалася практично на всіх етапах історії більшовизму.

У національному питанні марксизм твердо стояв на позиціях самовизначення. Маркс і Енгельс активно підтримували визвольні рухи народів Європи. У теорії більшовизму право націй на самовизначення постійно декларувалося. На практиці ж Ленін, Сталін та їх однодумці й послідовники провадили імперську, асиміляторську політику щодо неросійських народів, порушуючи при цьому не лише право на самовизначення, а й національно-культурний розвиток і навіть фізичне існування. Про це свідчать численні депортації народів у СРСР (німців, кримських татар, чеченців, інгушів, калмиків тощо) і оголошення їх ворогами батьківщини, геноцид (голодомори в Україні 1921 - 1922 рр., 1932 - 1933 рр., 1946 - 1947 рр.) як форма покарання за націоналізм та волелюбність, русифікація й утиски «нацменів», економічна колонізаторська політика Москви щодо «національних окраїн».

У теорії більшовизму значне місце посідає програмне положення про інтернаціоналізм і злиття націй. Прагнучи кавалерійською атакою здійснити комуністичну утопію — єднання пролетарів усіх країн й утворення комуністичного людства як програмного завдання комуністів, Ленін і його послідовники форсували асиміляцію неросіян у російському етносі, створювали нову, але таку ж «єдину і неподільну» радянську імперію.

Свої імперіалістичні наміри більшовики змушені були майстерно камуфлювати, аби не бути звинуваченими Заходом у радянському імперіалізмі, інтернаціональною фразеологією. І це стало характерною рисою більшовизму в ідеологічній сфері, у національному питанні особливо. Так, окупація західноукраїнських земель Червоною Армією після підписання пакту Молотова — Ріббентропа витлумачувалася як «акт возз'єднання братніх народів», захист радянських кордонів, а військове втручання у події в Угорщині, Чехословаччині, Польщі, війна в Афганістані — як виконання «інтернаціонального обов'язку» тощо.

Історичний досвід свідчить, що більшовизм, утопічний за задумом та антиекономічний, антигуманний за сутністю, був спрямований на створення деспотичної, тоталітарної машини влади у всесвітньому масштабі, на руйнування основ цивілізованого людського існування. Створена на основі теорії і практики більшовизму світова комуністична (соціалістична) система стала уособленням тоталітаризму XX ст.

ДЖЕРЕЛА:

Історія Комуністичної партії Радянського Союзу / Т. 1 - 5. — К., 1965 - 82; КПРС у резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. Т. 1 — 14. — К, 1978 — 85; История Коммунистической партий Советского Союза. — М., 1980.