Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Біблія

Святе Письмо, Священне Писання (грец. τά βιβιλία, βιβλία, «бібліа» — «збірка книг») — книги релігійного (історично-повчального) змісту. Вважаються богом натхненними писаннями, на яких ґрунтується юдейське та християнське віровчення. Святе Письмо поділяється на:

Старий Заповіт (іврито-арамейські писання) — 39 книг (у так званому Олександрійському списку — каноні — грецького перекладу Сімдесятьох з ХІІІ ст. до н. е. — II ст. н. е.)

Новий Заповіт (писання на «койне», загальногрецькій мові елліністичного періоду) — 27 книг, написаних апостолами про життя й вчення Ісуса Христа та поширенням раннього християнства впродовж другої половини I ст. Головною частиною Нового Заповіту є Євангеліє, яке містить розповіді про Ісуса Христа, його життя, вчення, смерть і воскресіння. Християнською церквою канонізовано (оголошено священними і включено до Нового заповіту) чотири Євангелії: Євангелія від Матвія, Євангелія від Марка, Євангелія від Луки, Євангелія від Івана. Окрім канонічних книг, існують і неканонічні книги (навколо-канонічні), апокрифи. Що мають важливе значення для істориків, філологів тощо. Католицький та православний канони Святого Письма (Біблії) включають у себе 77 книг, а протестанти — 66.

Роль, аналогічну Священному Писанню християн, в ісламі відіграє Коран, в індуїзмі — Веди, у зороастризмі — Авеста. В юдаїзмі лише Старий Завіт (Танаха) розглядається, як священна книга.

Святе Письмо, написане староєврейською (гебрейською), арамейською мовою й грецькою мовами, було частково перекладене на старослов'янську мову у IX - X ст., звичного для літургійного вжитку, й у такому виді разом з християнством прйшло з Болгарії на Русь. Тому, почавши від Остромирового Євангелія 1056 - 1057 рр., найдавніші книги Святого Письма, збережені з Княжої Доби — це богослужбові євангельські й апостольські та старозаповітні читання. При переписуванні ці тексти, як і повні переклади святих книг, що згодом також появилися на українських землях, набирали прикмет сучасної української мови. Але повний текст Святого Письма з'явився в Україні з виходом першої друкованої у 1581 р. церковно-слов'янською мовою Острозької Біблії за текстом «Олександрійської 70-ох» (Септуагінти), а подекуди латиномовної Вульґати.

Тоді під впливом реформації появилися вже переклади окремих частин Святого Письма на «живу мову», як Пересопницьке Євангеліє 1556 - 1561 рр., «Крехівський Апостол» 1560 р. тощо, «для ліпшого вирозумленя люду християнського посполитого». Однак з підпорядкуванням українських земель Росії такі переклади були заборонені, і в історично насадженій російській православній Церкві в Україні вживалася тільки Святе Письмо церковно-слов'янською мовою з російською вимовою.

У XIX ст. відновилися спроби перекласти Святе Письмо на українську мову, розпочаті Маркіяном Шашкевичем у Галичині 1842 р. (Євангеліє Івана і Матея 1 - 5) і Пилипом Морачевським на східній Україні (4 Євангелія і Діяння) 1862 р. Оскільки Синод російської православної Церкви відкинув цю Євангелію і взагалі був проти друку україномовного Святого Письма, наступні переклади появилися поза межами Російської імперії: 1869 р. у Львові — 5 Мойсеєвих книг у перекладі Пантелеймона Куліша; 1871 р. у Відні — Новий Заповіт (праця П. Куліша та Івана Пулюя) і 1903 у Відні Біблія перекладу П. Куліша, І. Пулюя та Івана Нечуя-Левицького, накладом «Британського Біблійного Товариства». Проте второканонічні книги Старого Заповіту не увійшли до неї, як і до перекладу Біблії з грекомовного тексту І. Огієнка 1962 р., що його тепер уживають українські православні та протестантські Церкви.

Повне українське Святе Письмо, опрацьоване на підставі перекладу Івана Хоменка біблійною комісією Василіянського Чину у 1956—1962 рр. за оригінальними єврейськими, арамейськими та грецькими текстами, вийшло у римському василіянському видавництві 1963 р. На українських землях Святе Письмо українською мовою було заборонене комуністичною владою, і з їх підтримкою Російською православною церквою Московського патріархату, котрі не визнавали української мови в якості богослужбової, і вимагала читання у церквах церковно-слов'янською (старослов'янською) мовою з російською вимовою.

Сама книга, яку називають «Біблія», складається із двох основних частин — це Старий Заповіт і Новий Заповіт. В основі назви «Заповіт» (від івр. Л’ЛЛ — угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога із народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа.

Для християн священними є обидві частини Біблії. Проте для євреїв, прихильників іудаїзму, — священною є лише перша частина і тому вони взагалі не користуються терміном «Старий Заповіт». Натомість виділяють три частини Святого Письма:

Біблії Українського Біблійного Товариства

✵ Тора (івр. ППЛ) — «Вчення» або «П'ятикнижжя Мойсеєве»;

✵ Невіім (івр. а’Х’ЗЗ) — «Пророки»;

✵ Кетувім (івр. О’аїла) — «Писання».

Поєднання початкових літер цих назв творить акронім (івр. ), який читається як «ТаНаХ». «ТаНаХ» — і є назвою єврейського (іудейського) Священного Тексту. Залежно від згрупування біблейських текстів, іудейська Біблія налічує у своєму складі 22, 24 або 27 книг.

СТАРИЙ ЗАПОВІТ:

Старий Заповіт або Старий Завіт — перша частина Біблії, що по обсягу становить близько трьох четвертих усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 50 книг у православних, 45 у католиків, та 39 у протестантів, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництвом Месії (спасителя) зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту — договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень:

«Я — Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене»

«Не рідніться з іншими (язичницькими) народами»

Структура Старого Завіту: Доісторичні книги; Історичні книги; Навчальні (поетичні) книги; Пророчі книги

НОВИЙ ЗАПОВІТ:

Новий Заповіт — друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. У Новому Заповіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоби він помер за людей і таким чином відкупив їх від успадкованого ними від першого чоловіка Адама, та його дружини, Єви гріха (про що розповідається і у Старому Заповіті). Будучи на землі, і проповідуючи про Небесне Царство Боже, Ісус (Месія) вибрав дванадцять апостолів (один з яких зрадив його) і доручив їм поширювати його вчення по цілому (знаному у той час) світі.

Окрім самої Євангелії у Новому Заповіті, є і інші книги, де розповідається і стає відомо про виникнення та існування перших общини християнства. Апостоли у своїх посланнях (листах) до церков навчають тому, що саме необхідно для спасіння, а також надають поради для повсякденного життя.

Остання книга Нового Заповіту Об'явлення — символічною мовою розповідає про другий прихід Христа на землю в якості Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа і не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, правлячих над підданими на землі; про небесне місто збудоване Богом; про знищення роспустниці, названою «Вавилон Великий», символічним звіром; про війну Бога з земними царями — Армагеддон, що провокується Божим ворогом — Дияволом.

До України Святе Письмо прийшло у X ст. у так званій церковнослов'янській мові, але то не була вся Біблія, а тільки Новий Заповіт, а з нього Євангелія (найстарший текст з 1092 р. переховується у Рум'янцівському музеї у Москві, далі — Бучацьке з XIV ст., переховувалася у монастирі оо. Василіян у Львові), та окремі твори Старого Заповіту (Псалтиря).

Першою друкованою книгою зі Святого Письма був у нас Апостол (Діяння та послання апостольські), видання Івана Федорова (Львів, 1574 р.), а першим виданням всього Святого ОПисьма була Острозька Біблія 1581 р.

У XVI ст. реформаційні впливи з Заходу підсилили в українському народі прагнення читати Св. Письмо живою зрозумілою мовою. Тоді й появилися перші переклади Євангелія на живу народну мову. З того часу маємо три переклади святої Євангелії — ченця Григорія, Архімандрита Пересопницького монастиря на Волині, далі Василя Тяпинського, і Валентина Нагалевського. З них найцінніша пам'ятка «Пересопницьке Євангеліє» зі 1561 р. Перекладач чернець Григорій так і зазначив, що переклад з болгарської мови на українську зроблено «для ліпшого вирозуміння люду християнського посполитого.»

«Апостол» поч. ХУІІ ст. Переписаний з «Апостола» Івана Федоровича 1574 р.

Музей Острозької академії. 2007 р.

У XVII ст. процес ународовлення текстів Святого Письма до деякої міри був загальмований в Україні внаслідок панування у тодішній школі латинської схоластики.

І не зважаючи на те, у катехізисі митрополита Петра Могили тексти Святого Письма наводяться Українською мовою. Становище погіршало наприкінці ХУІІ ст., коли українська Православна Церква була підпорядкована Московській патріархії (1685 р.).

Російський уряд почав вбачати в ужитку української мови у церковних книгах — вияв українського сепаратизму, і тому заборонено друк церковних книжок, що відрізнялися б будь-чим від московських.

А у XVIII ст. за Катерини II запроваджено по школах і церквах України московську вимову церковно-слов'янських текстів.

Але у XIX ст. Григорій Квітка у Харкові, Маркіян Шашкевич на Галичині, майже одночасно, починають перекладати витяги з св. Письма Нового 3аповіту на українську мову. «Псальми, переложені на малорускоє нарєчіє» професором Михайлом Максимовичем.

Дуже видатна праця XIX-го ст. — переклад Євангелії й Діянь Апостольських, що його зробив Пилип Морачевський, інспектор ліцею на Чернігівщині. Морачевський переслав свій переклад Священному Синодові російської Церкви і російській Академії Наук. Академія Наук прихильно поставилася до пропозиції дати цей переклад до друку для добра українського народу. Але розглядали цей переклад і шеф канцелярії князь Долгоруков та Київський генерал-губернатор Аннєнков. І перемогли політичні мотиви: Синод заборонив друкувати переклад Євангелії українською мовою. Тільки під тиском революційних подувів 1905 р., себто 45 років після закінчення перекладу, коли вже не жив Морачевський, його переклад святої Євангелії побачив світ у 1906 р. Текст перекладу зредагував єпископ Подільський Парфеній.

У 1936 р. Святий Синод Православної Церкви Польщі видав Євангелію, у тій же редакції, як велику Напрестольну.

ДЖЕРЕЛА:

Святе Письмо. Переклад І. Хоменка. 1991 р.; Про Біблію. стор. XVI; Біблія перекладу Куліша, 1947 р.; «Українська Мала Енциклопедія», проф. Євген Онацький; Енциклопедія українознавства : Словникова частина: в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк, Львів: Молоде життя, 1954 — 2003.; Житецкий П. О переводах евангелія на малорусский язык. П. 1906;