Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Бернштейн Едуард (6 січня 1850 — 18 лютого 1932 рр.)

Німецький економіст, публіцист та політик, засновник реформістського (ревізіоністського) напрямкусоціалізму, який став фундаментом для соціал-демократичної ідеології в її сучасному розумінні.

Народився у місті Шенеберг у родині єврейського походження. Трудову діяльність почав як банківський працівник, з 1878 р. працював секретарем впливового прихильника соціалістів Гехберга, який спонсорував декілька соціалістичних газет.

До Соціал-Демократичної Партії Німеччини (СДПН) Едуард Бернштейн вступив вже у 22 роки. З 1881 р. він працює редактором видання «Sozialdemokrat» і швидко досягає визнання як впливовий теоретик. Був обвинувачений у образі імператора, через що тривалий час не міг повернутися до Німеччини (жив спочатку у Швейцарії, пізніше — у Британії). Під час проживання у Лондоніздружився з Фрідріхом Енгельсом. На початку — у середині 1890-х рр. Бернштейн працює над виданням творів Лассаля, Маркса та Енгельса (папери двох останніх йому залишив по заповіту Енгельс), пише біографію Лассаля. Протягом цього часу погляди Бернштейна відрізнялися найбільшою радикальністю.

Істотні зміни у поглядах сталися наприкінці 1890 р. Протягом 1898 - 1902 рр. Бернштейн друкує низку політичних та економічних праць, в яких відстоює докорінно відмінні від марксистських засади, часто — з прямою гострою критикою марксизму. Ці праці відразу створюють широкий резонанс і призводять до появи окремої «бернштейніанської» течії у соціалістичному русі. Після повернення у Німеччину працював у виданні «Sociahstische Monatshefte». У 1902 р. став депутатом рейхстагу (додаткові вибори), пізніше його неодноразово переобирали.

Під час німецької революції 1918 р. на посаді заступника міністра фінансів, піддавав критиці експропріацію приватної власності. Пізніше він ставав на захист Веймарської республіки та склав нову програму СДПН, в якій виклав теорію «оволюційного соціалізму». Метою соціал-демократичного руху було проголошено визволення профспілок і кооперації від усіх законодавчих обмежень, захист праці, соціальне законодавство та обмеження прав щодо розпорядження капіталістичною власністю. Перехід до соціалізму Е. Бернштейн розглядав як широкий розвиток виробничих і споживчих товариств. Останні повинні були зменшити прибутки торгового капіталу, а профспілки — прибутки промисловців.

У книзі «Проблеми соціалізму та завдання соціал-демократії», яка вийшла 1899 р., він виступив як супротивник філософських та економічних доктрин марксизму. За Бернштейном суспільний розвиток веде до зменшення конфлікту між робітниками і капіталом, що ставить під сумнів пророцтва Маркса про олігархічну систему, суспільний катаклізм і, як наслідок — світову революцію. На противагу цьому пропонується еволюційний шлях поступової соціалізації суспільства. Як рецепти були запропоновані муніципалізація, лояльне робоче законодавство, демократизація самоврядування, у тому числі — громадського, співпраця класів (тоді як марксисти розглядали тільки їх боротьбу). Бернштейн при цьому не відкидає політичну та класову боротьбу: у багатьох ситуаціях його вимоги були радикальнішими за позицію марксистського крила партії. Наприклад, він рішуче підтримував генеральну стачку 1904 р. На продовження критики марксового вчення Бернштейн протестує проти тези про те, ніби пролетар не має батьківщини.

У брошурі «Wie ist wissenschaftlicher Socialismus moglich» (Берлін, 1901) Бернштейн відкидає науковий соціалізм як такий, доводить беззмістовність цього терміну. Ідеї доповнюються у книзі «Обриси з історії та теорії соціалізму». Остаточно якісно новий підхід у політичній стратегії соціалістів формулюється у вислові: «Мета — ніщо. Головне — рух», яка швидко стала крилатою. Цей вислів символізує готовність відмовитися від очікування ефемерного комунізму заради поступового і постійного руху вперед через більші чи менші соціальні та демократичні завоювання. Бернштейн вважає за необхідне «поряд з розвитком і впливом продуктивних сил і відносин відводити належне місце правовим та моральним поняттям, історичним і релігійним традиціям епохи, впливу географічних факторів, до яких, безумовно, належить і природа самої людини, і її духовні здібності».

Праці Бернштейна зустрічають жорсткий супротив марксистів. Різко проти нього у 1899 р. виступає навіть відносний демократ Каутський. Конфлікт навколо ідей Бернштейна проходить на кількох партійних зборах підряд, де ревізіоністи перші роки були у меншості. Особливо жорстко на ідеї Бернштейна реагують російські марксисти. Плєханов пропонує виключити Бернштейна з партії (німецької!), низку статей з критикою ревізіонізму пише Ленін (який, тим не менш, любив цитувати Бернштейнові вислови). З іншого боку, ядром для поплічників Бернштейна від початку виступає журнал «Sociahstische Monatshere». Виступав проти геноциду вірменів. Після Першої світової війни ідеї Бернштейна стають домінуючими у соціал-демократичному русі. Поштовхом стає остаточний розрив між соціал-демократами такомуністами у 1914 - 1918 рр., спричинений конфліктом між державницьким пріорітетом у перших і революційним — у других. Помер Едуард Бернштейн у рідному місті у віці 82 років.

ДЖЕРЕЛА:

Бернштейн эдуард / Гольман Л. И. // Бари — Браслет. — М. : Советская энциклопедия, 1970. — (Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред.А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 3).; Бернштейн эдуард. Исторический словарь. энциклопедии & Словари. Проверено 13 октября 2013.; Блауг М. Бернштейн, эдуард // 100 великих экономистов до Кейнса. — СПб.: экономикус, 2008. — С. 3940. — 352 с.: Водовозов В. В. Бернштейн, эдуард // энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890 - 1907.; Бернштейн эдуард. Общественное движение в Англии XVII в. — СПб., 1899.