Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Без'ядерна зона

БЕЗ'ЯДЕРНА ЗОНА — територія, вільна від випробування, виробництва, розміщення, зберігання і транзитуядерної зброї, а також у межах — якої і проти якої виключається застосування ядерної зброї.

Пропозиції про створення без'ядерної зони у різних районах світу відкривають дорогу до певного обмеження сфери її розміщення і застосування. Вперше ідея названа ідея знайшла практичне втілення у міжнародному Договорі 1959 р. по Антарктиці, у статті 5-ій якого говориться, що в Антарктиці забороняються будь-які ядерні вибухи і поховання радіоактивних матеріалів.

14 лютого 1958 р. міністр закордонних справ ПНР (Польська Народна Республіка) А. Рапацкий запропонував розгорнуту програму створення в Європі зони, яка включає ПНР (Польська Народна Республіка), ЧССР (Чехословацька Соціалістична Республіка), ГДР (Німецька Демократична Республіка) і ФРН (Федеральна Республіка Німеччини), вільною від атомної зброї і з обмеженням звичайних озброєнь. Цей «план Рапацкого» дістав схвалення у багатьох країнах. У грудні 1963 р. ПНР (Польська Народна Республіка) внесла пропозицію «про заморожування» (тобто про збереження статус-кво) ядерних озброєнь у Центральній Європі, що отримало назву «План Гомулки». У травні 1968 р. уряд СРСР запропонував оголосити весь район Середземного моря без'ядерною зоною і заявив про свою готовність не дислокувати у водах цього моря ядерну зброю і засоби його доставки за умови, що подібні ж зобов'язання будуть узяті іншими державами. Це пропозиція СРСР була позитивно зустрінута середземноморськими країнами. У вересні 1957 р. РНР виступила з пропозицією про скликання конференції глав урядів держав Балканського району з питання про зміцнення світу на Балканах, а 25 червня 1959 р. уряд СРСР запропонував створити на Балканах і у районі Адріатики без'ядерної зони.

16-я сесія Генеральної Асамблеї ООН (Організація Об'єднаних Націй) (листопад 1961 р.) ухвалила спеціальну резолюцію про оголошення Африки без'ядерною зоною. На 19-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН (Організація Об'єднаних Націй) (1964 р.) була прийнята резолюція про надання статусу Латинській Америці без'яднрної зброї.

Без'ядерні зони утворюють як регіони (наприклад, у 1967 р. було підписано Договір про заборону ядерної зброї у Латинській Америці), так і окремі держави (наприклад, у 1984 р. Гренландія оголосила свою територію без'ядерною зоною) чи частини держав (окремі територіально-адміністративні одиниці у США, Канаді, Японії оголосили себе вільними від ядерної зброї). У 1991 р. Верховна Рада України оголосила її без'ядерний статус.

Створення без'ядерної зони у різних районах планети — важливий захід у боротьбі за зменшення загрози виникнення ядерної війни, обмеження поширення ядерної зброї, стримування гонки ядерних озброєнь, зміцнення безпеки окремих країн та регіонів. Без'ядерні зони сприяють процесу скорочення та знищення ядерної зброї. Україна як незалежна суверенна держава, проводячи політику миру та добросусідства, у 1995 р. прийняла рішення приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) з певними застереженнями. Тим самим вона взяла на себе обов'язок у короткий термін очистити свою територію від ядерної зброї, яка залишилась у спадок від СРСР. ДНЯЗ для України набув чинності після надання їй ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа.

Ним став Будапештський Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї — міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 р. між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. Угода містить пункти, що надають гарантії суверенітету та безпеки Україні. Зазначений меморандум є юридичним актом:

- вступив у силу з моменту підписання відповідно тексту цього документу;

- сам текст згаданого документу 1994 р. не передбачає ратифікації;

- процедура ратифікації міжнародних угод була встановлена Росією у 1995 р., пізніше укладання меморандуму.

Тому вказана угода є обов'язковою до виконання від 5 грудня 1994 р. всіма сторонами, всіма учасниками меморандуму без винятку.

Згідно з Меморандумом США, РФ і Велика Британія зобов'язалися:

- поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України;

- утримуватися від загрози силою, її використання проти територіальної цілісності/політичної незалежності України; ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти неї, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН;

- утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, отримати будь-які переваги;

- домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки ООН з метою надання допомоги Україні, якщо вона стане жертвою акту агресії чи об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї;

- не застосовувати ядерну зброю проти України, крім випадку нападу на них самих, їхні та підопічні території, збройні сили, їхніх союзників;

- проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань.

1 березня 2014 р. президент Росії Володимир Путін на фоні «Кримської кризи» отримав у Ради Федерації (верхньої палати парламенту) дозвіл на введення військ до України, обґрунтувавши це «екстраординарною ситуацією, що склалася в Україні, загрозою життю громадян Російської Федерації, наших співвітчизників, особового складу військового контингенту Збройних сил Російської Федерації». Станом на 2 березня про ввід військ не було заявлено офіційно, але є інформація про численні захоплення військових об'єктів озброєними людьми без розпізнавальних знаків; українська влада вважає, що вони є військовослужбовцями Збройних сил РФ.

Меморандум підписали — Л. Кучма, Б. Єльцин, Дж. Мейджор, Б. Клінтон.

Після референдуму 16 березня 2014 р., що був проведений у Криму та Севастополі всупереч українському законодавству, у ході якого на більшості виборчих бюлетенів було засвідчено вибір за входження Криму до Росії, остання розпочала офіційний процес прийняття Криму до свого складу. Цей процес увінчався підписанням договору «про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів», що був ратифікований державною думою Росії 21 березня 2014 р., а 11 квітня 2014 р. Республіка Крим і місто федерального значення Севастополь були включені до переліку суб'єктів РФ у Конституції Росії.

17 грудня 2015 р. на щорічній пресконференції Володимир Путін признав наявність російських війскових, котрі виконують військові завдання на території Донбасу:

«Ми ніколи не казали, що там немає людей, котрі займаються рішенням певних питань там, у тому числі і у військовій сфері, але це не значить, що там присутні регулярні російські війська. Відчуйте різницю».

27 квітня 2015 р. держсекретар США Джон Керрі висловив стурбованість «ігноруванням» Будапештського меморандуму з боку Росії. У жовтні 2015 р. посол Великобританії в Україні Джудіт Гоф заявила, що Росія не дотримується Будапештського меморандуму.

На думку колишнього генерального секретаря НАТО, Джорджа Робертсона приклад України показав, що ідея ядерного роззброєння не виправдала себе, і припустив, що «захоплення Криму і окупація сходу України навряд чи стали б можливі, якби Київ не пішов шляхом одностороннього ядерного роззброєння». Такої ж думки дотримуються фахівець з міжнародного права Ерік Познер і політолог Джон Міршаймер. Деякі інші експерти, погоджуючись з твердженням про те, що Росія порушила Будапештський меморандум, вважають, що збереження Україною ядерної зброї у 1994 р. не тільки не допомогло б уникнути російської інтервенції, а й, навпаки, могло б її прискорити.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї — багатосторонній міжнародний акт, розроблений Комітетом з роззброєння ООН з метою поставити міцну перепону на шляху розширення кола країн, що володіють ядерною зброєю, забезпечити необхідний міжнародний контроль за виконанням державами взятих на себе за Договором зобов'язань з тим, щоб обмежити можливість виникнення збройного конфлікту із застосуванням такої зброї; створити широкі можливості для мирного використання атомної енергії.

Схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 12 червня 1968 р. і відкритий для підписання 1 липня 1968 р. у Москві, Вашингтоні і Лондоні. Ратифікований СРСР 24 листопада 1969 р. (Російська Федерація — правонаступник СРСР з виконання Договору). Набув чинності 5 березня 1970 р. по здачі на зберігання ратифікаційних грамот державами-депозитаріями (СРСР (підписав у 1968 р.), США (1968 р.), Великобританія (1968 р.)), а також 40 іншими країнами. Франція і КНР підписали Договір у 1992 р.

11 травня 1995 р. понад 170 країн-учасниць домовилися продовжити дію Договору на невизначений термін без будь-яких додаткових умов.

Учасниками договору є майже всі незалежні держави світу, за виключенням — Ізраїля, Індії, Пакистану і КНДР.

ЛІСАБОНСЬКИЙ ПРОТОКОЛ — протокол до Договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Сполученими Штатами Америки про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-I), який був підписаний у Лісабоні 23 травня 1992 р. Білоруссю, Казахстаном, Росією, Україною і США. Започаткував процес ядерного роззброєння Білорусі, Казахстану, України.

Цей протокол є доповненням до радянсько-американського договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного 31 липня 1991 р.

Підписавши Лісабонський протокол, Україна, Казахстан і Білорусь були визнані сторонами договору СНО-I, приєдналися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і були занесені до списку країн, що не володіють ядерною зброєю. Усі наявні на їх території стратегічні ядерні боєголовки вони зобов'язалися ліквідувати або передати Росії.

Масандрівські угоди — чотири міжнародних документи, укладені Україною та Російською Федерацією 3 вересня 1993 р. за підсумками переговорів у передмісті Ялти Масандрі. Угоди стосувалися врегулювання проблем поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР та утилізації ядерної зброї, що знаходилася на території України.

ПЕРЕЛІК УГОД:

1. Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту;

2. Основні принципи утилізації ядерних боєзарядів стратегічних ядерних сил, що дислоковані в Україні;

3. Угода між Урядом Російської Федерації та Урядом України про утилізацію ядерних боєзарядів;

4. Угода між Україною та Російською Федерацією про порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів Стратегічних Сил, розташованих на їхніх територіях.

ДЖЕРЕЛА:

Документи Ліссабонського протоколу; Заключний акт Наради по безпеці і співпраці у Європі; Договір про неросповсюдження ядерної зброї; Масандрівські угоди; Документи Будапештського меморандуму; Харківські угоди.