Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Аристократія

АРИСТОКРАТІЯ — (від грец. (аristokratia), — найкращий і — правити, тобто влада найкращих) — форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.

Аристократією називають форму правління, при якій державна влада зосереджена у руках привілейованої освіченої знатноїменшості.

Платон і Аристотель під аристократією розуміли правління освічених (знатних), професійно підготованих людей, які володіють політичним мистецтвом (мистецтвом управління).

Пізніше аристократичну форму правління виділяли Полібій, Спіноза, Гоббс, Монтеск'є, Кант та ін. Обґрунтуванням такої форми правління її прихильниками є, як правило, ідея про політичну неповноцінність більшості членів суспільства, якими й покликана правити аристократична еліта. Як форма правління аристократія протиставляється монархії та демократії.

У стародавні часи аристократичними республіками були Спарта, Рим (6 - 1 ст. до н. е.) та Карфаген; а у середньовічній Європі — Венеція, Псковскька та Новгородська феодальні республіки.

Склад, принципи створення вищих органів державної влади та їх співвідношення відрізняються у різних аристократіях. Наприклад, у Спарті влада знаходилась у руках двох царів, які обирались

народними зборами герусії (Ради старійшин) таефорів. У Римі члени сенату призначались цензором з числа колишніх посадових осіб та представників знатних родин; зі знаті створювались «виборні» магістрати (консули, претори, цензори та еділи). У Карфагені реальну владу мали 2 виборних суффети та виборна Рада старійшин. У Новгороді та Пскові міським патриціатом створювалась Рада правителів.

В аристократичній формі правління народні збори мали досить незначні повноваження і відігравали не рішучу роль. Населення не брало активної участі у державному житті. Вибори мали, у значній мірі, фіктивний характер, а посадові особи були представниками знаті (спіріатів у Спарті, патриціїв у Римі, патриціата у середньовічних республіках).

В аристократії, при створенні органів державної влади з вузького кола знаті, сильну тенденцію має принцип спадкування. Серед вільного населення грецьких полісів невелику групу становили аристократи-представники і нащадки родової знаті, які володіли великими ділянками землі, ремісничими майстернями і кораблями.

ДЖЕРЕЛО:

Українська радянська енциклопедія : у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Головна редакція УРЕ, 1974 - 1985.; Марк Блок. Знать // Блок М. Феодальное общество. М., 2003, с. 277 — 329; Доменик Ливен. Аристократия в Европе. 1815 - 1914 гг. / перевод с англ. под ред. М. А. Шерешевской (СПб: Академический проект. 2000); Ґілберт К. Честертон. Таємниці аристократія: 2010. — 207 с.