Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Аргументація

АРГУМЕНТАЦІЯ у загальному значенні.— це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, доцільності. Обґрунтування може здійснюватися різними способами:

✵ положення можуть бути обґрунтовані завдяки безпосередньому зверненню до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб часто використовується у природничих науках;

✵ обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) завдяки побудові певних міркувань (доказів). У цьому разі людина також певним чином звертається до дійсності, але вже не безпосередньо, а опосередковано. Такий спосіб характерний переважно гуманітарним наукам.

У курсі логіки вивчається саме аргументація другого типу. Це означає, що предметом подальшого розгляду буде процес обґрунтування, доведення істинності певного положення (твердження, гіпотези, концепції) на основі використання інших положень. У структурі аргументації такого типу виокремлюють: тезу; аргументи; форму (схему).

Теза — це положення, яке необхідно обґрунтувати. Аргументи — це твердження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Форма, або схема аргументації, — це спосіб, який застосовується для обґрунтування тези.

Іноді думають, що основне в аргументації — знайти якомога більше доказів, аргументів. Але це не зовсім так. Особливо це характерно для політичних дискусій. У цьому ракурсі слід згадати латинське прислів'я, яке стверджує: «Докази слід не рахувати, а зважувати». Хоча є і наступне: «Хто багато доводить, той нічого не доводить». Найголовніше — продумувати кожен доказ: наскільки він буде звучати переконливо для даної аудиторії — один із суттєвих аргументів успіху політика у дискусії.

Оптимальним числом аргументів при доказі тези можна вважати три: один аргумент — це просто факт, на два аргументи можна заперечити, а на три аргументи це зробити складніше, третій аргумент — це третій удар, починаючи ж з четвертого аудиторія часто сприймає аргументи вже не як деяку систему (перше, друге і, нарешті, третє), а як «багато» аргументів. При цьому нерідко виникає враження, що на аудиторію оратор намагається тиснути, умовляє. Знову згадаємо приказку: «Хто багато доводить, той нічого не доводить». Таким чином, «багато» аргументів в усному виступі зазвичай починається з четвертого аргументу.

ДЖЕРЕЛА:

Александров Д. М. Риторика. — М.: 1999.; Введенська Л. А., Павлова Л. Г. Культура та мистецтво мови. — Ростов - н / Д, 1996.; Делецкій Ч. Практикум з риторики. — М.: 1996.; Іванова С.Ф. Специфіка публічної промови. — М.: 1978.; Львів М.Р. Риторика. Культура мови: Учеб. посібник для студентів гуманітарних факультетів вузів. — М.: Видавничий центр «Академія», 2003.