Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Апарат політичний

АПАРАТ ПОЛІТИЧНИЙ (від лат. apparatus — обладнання) — сукупність установ, організацій і кадрів, що здійснюють управлінську політичну роботу на всіх рівнях; інститут влади, що охоплює її виконавчі механізми. Масштаби і структура апарату політичного залежать від політичного режиму суспільства, відмінностей інтересів соціальних груп. Розрізняють апарат політичний політичних партій, суспільно-політичних рухів і самої держави. Апарат політичний є особливим типом відносин безпосередніх суб'єктів політики. Він визначає цілі їхньої діяльності, приймає рішення про її форми та засоби, започатковує спільну діяльність, а також реалізує частину дій стосовно здійснення влади.

Апарат політичний складається з керівних груп, які виражають інтереси, прагнення більш чи менш підконтрольних представників та уповноважених певних суспільних груп і верств. їх суб'єктність пов'язана з певним ступенем самостійності щодо кінцевого об'єкта влади. Умовами виконання власної волі для них є ініціатива, вибір, координування спільної поведінки, нав'язування волі, здійснення її.

В апараті політичному виділяються чотири ланки, що здійснюють у тій чи тій формі управління: 1) керівні центри суспільно-політичних рухів і формальних інститутів великих соціальних груп, наприклад, політичних партій; 2) політичної еліти (у т. ч. численні еліти влади); 3) групи локальних інтересів (групи тиску, лобіювання); 4) державний апарат.

Названі ланки соціального управління володіють своєрідним мандатом довіри, наділені чіткими повноваженнями, певним ступенем підтримки з боку суспільства.

Їхній соціальний обовязок — задоволення надій і претензій чи вирішення поставлених завдань у визначений термін. Кожна з цих ланок має свій обсяг обов'язків та повноважень, свої сфери діяльності тощо. У складі апарату політичного може виділятися неформальне вузьке коло компактного керівництва, а також може існувати внутрішній поділ (фракційний або груповий). Нарешті, внутрішня диференціація прагнень може бути похідною від вищих зв'язків окремих їх частин та членів. Відтак політичну волю і вплив слід шукати за межами кола осіб, формально призначених для реалізації управлінських завдань.

Апарат політичний виконує такі функції: інтеграція соціальних груп навколо себе, створення внутрішнього зв'язку, що гарантує поєднання особистих інтересів із загальними; маніпулювання окремими ланками соціального руху з метою узгодження різноманітних інтересів і цілей; формування та вираження політичної ролі соціальних груп і верств, визначення стратегічних цілей, завдань, методів та напрямів дії, вибір засобів; організація груп для діяльності; здійснення вибору та прийняття рішень відповідно до конкретних ситуацій; нав'язування рішень політичним групам і всьому суспільству; репрезентація певних груп у стосунках з іншими, організація політичної боротьби між групами та верствами, їх суперництва; забезпечення спадкоємності та інноваційності у своїй діяльності.

Виходячи з названих функцій, можна виділити найхарактерніші риси апарату політичного: різноманітність представлених у ньому інтересів, відносна самостійність його окремих структурних ланок, різний розподіл влади всередині самого апарату.

Апаратна робота є необхідним і невід'ємним елементом в існуванні політичних інститутів. До того ж, за умови компетентності, високої кваліфікації, професіоналізму, широкої ерудиції працівників апарату політичного, він перетворюється на чинник розвиненої й ефективної діяльності політичної системи суспільства. Розширення функцій, чисельності та впливовості апарату політичного може бути пов'язане з виникненням бюрократичних тенденцій, форм роботи й відносин як усередині самого апарату політичного, так і між різними апаратами політичними та всією їх системою і суспільством.

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. пос. для студ. вищ. навч. закл. — К., 1997.; Руденко А. Ф. Політичний та партійний маркетинг: сутність, школи, категоріальний апарат // А. Ф. Руденко // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. — 2013. — Вип. 6(4). — С. 83 - 88.; Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень // Т.Г. Андрусяк, Ф.П. Шульженко. — К. : Юрінком Інтер, 1999. — 304 с.; Вебер Макс Избранное. Образ общества // Макс Вебер. — М. : Юрист, 1994. — 704 с.