Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Антропологія політична

АНТРОПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНА — напрямок досліджень у соціальній антропології, що займається вивченням політичного процесу та політичних інститутів у традиційних суспільствах. Цей специфічний підхід — також необхідна частина політичної соціології.

Об'єкт політичної антропології — людина, у тій або іншій формі, що займається політичною діяльністю. Вона досліджує передумови, умови входження людей у цю сферу соціального життя, її цікавить особовий вимір пол стосунків, вона прагне встановити «сліди присутності» людини у політиці. Політична антропологія — це наука, яка вивчає людину як «пол тварину», що діє у всіх пол організмах, узятих у всій їх культурній, історичній і географічній різноманітності. Як конкретна наука з потужним емпіричним базисом, Політична антропологія виникла на рубежі 30 - 40-х рр. ХХ ст. Виникнення політичної антропології як спеціальної наукової дисципліни зв'язують з виходом у 1940 р. 3-х класичних праць по африканістиці: двох робіт Е.Еванса-Прічарда, присвячених дослідженню політичного життя нілотських народів («Нуері» і «Політична система ануаков»), а також колективної праці «Політичні системи Африки» (під редакцією Е.Еванса-Прічарда і М.Фортеса). У цих творах досліджувалися конкретні випадки архаїчних суспільств Тропічної Африки, повністю позбавлених звичних для європейця атрибутів політичної держави: держави з його апаратом примусу, адміністративно-бюрократичної ієрархії.

Поряд з Африкою, методи політичних антропологічних досліджень застосовувалися і у вивченні інших, неафриканських архаїчних суспільств. Можна послатися на роботи британського антрополога А.Гольденвейзера, написані на основі його польових досліджень у Північній Америці, а також на праці Р.Лоуї і В.Маклеуда.

Спочатку виходячи за рамки африканістики, політична антропологія предметом свого аналізу вважала не лише політичне управління в архаїчних суспільствах, повністю або частково ізольованих від світових соціально-економічних зв'язків, але і політичну культуру тих традиційних суспільств, які були вже порівняно давно втягнуті в інтернаціональну систему стосунків і схильні до процесу модернізації. У цьому сенсі предметом політичної антропології є динаміка інститутів соціального управління у всіх традиційних суспільствах, що переживають процес модернізації.

Методи політичної антропології істотно збагатили сучасну політичну науку, звернувши її увагу на ті аспекти політичного, які виявляються у будь-яких, у тому числі і у сучасних західних суспільствах, але роль яких традиційно недооцінювалася політологами: це всякого роду неінституціонлізовані ситуативні форми політики, її символічні, ігрові форми прояву, які особливо важливі на мікрополітичному рівні (усередині окремих груп і колективів).

У радянському суспільствознавстві термін «Політична антропологія» був табуїзований через свою невідповідність офіційному трактуванню політичного як виключно класово-державного. Тому для позначення науки, яка вивчає недержавні політичні стосунки в архаїчних і інших традиційних суспільствах, застосовувався термін «потестарно-політична етнографія».

ДЖЕРЕЛА:

Антропология власти. Хрестоматия по политической антропологии / Сост. и отв. ред. В. В. Бочаров. Т.1,2. — СПб.: Изд-во СПбГУ, 2006, 2007.; Баландье Ж. Политическая антропология. Пер. с фр. — М.: Науч. мир., 2001 г.; Бочаров В.В. Политическая антропология и общественная практика // Журнал социологии и социальной антропологии. 1998. Том 1. № 2. — С. 131 - 145.; Крадин Н. Н. Политическая антропология: Учебник. — М.: Логос, 2004.; Лефорт К. Формы истории. Очерки политической антропологии. — СПб.: Наука, 2007.