Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Антисемітизм

АНТИСЕМІТИЗМ — одна з форм національної та релігійної нетолерантності та дискримінації, що виражається у ворожому ставленні до семітів; ідеологія та політика, спрямовані на обмеження або позбавлення семітських народів громадських та інших прав. У вузькому значенні терміну — неприязне ставлення до євреїв. Найчастіше під терміном «антисемітизм» розуміють нетолерантне ставлення до євреїв.

Попри назву, яка означає упередженість до всіх людей семітського походження, поняття антисемітизм вживають лише для позначення ворожості до євреїв. Термін «антисемітизм» у сучасному значенні вперше увів у вжиток німецький журналіст Вільгельм Марр 1879 р. у брошурі «Перемога єврейства над германізмом» (нім. Der Sieg des Judenthums uber das Germanenthum), що агітувала на користь партії «Антисемітська ліга». Втім Марр не був винахідником цього терміну — існує кілька задокументованих випадків уживання його з половини ХІХ ст., а саме явище упередження і ворожості до євреїв існувало набагато раніше.

Брошура Вільгема Марра, в якій слово «антисемітизм» було вперше вжито в сучасному значенні.

Термін антисемітизм утворили самі антисеміти, і з 2-ої половини ХІХ ст. його вживали відкрито з метою окреслення людей і середовищ із антиєврейськими поглядами. Після організації Голокосту, причиною якого був радикальний антисемітизм гітлеризму, поняття антисемітизм набуло негативного характеру. У наш час небагато людей визнають свої антисемітські погляди, а саме поняття здебільшого вважають образливим.

Ще у стародавньому світі, переважно на ґрунті релігійного фанатизму, мали місце досить бурхливі вияви антисемітизму.

✵ У пам'ятках стародавньої писемності у самих євреїв ми знаходимо незліченні тому свідоцтва. Там, у книзі Буття (гл. 43,32) описується пригощання, подане царедворцем Йосипом, на якому були присутні і запрошені єгиптяни: «І подали йому особливо і їм особливо, і Єгиптянам, що обідають з ним особливо: тому, що Єгиптяни не можуть їсти хліб разом з євреями; тому, що це мерзота для Єгиптян». У псалмах вічно повертається один і той же мотив: «Ми зробилися сміховиськом у сусідів наших — наругою і осоромленням у тих, що оточують нас. (Пс. 79,4)».

✵ Діодор, римський антисеміт, історик і письменник (30 до Р.Х. - 20 по Р.Х.), повідомляє у своїй «Загальній історії», що друзі пануючого царя Антіоха (175 - 163 рр. до Р.Х.) радили йому цілком винищити іудеїв «оскільки серед всіх народів вони є єдиними, які не хочуть зближення ні з якими іншими народами і дивляться на всіх, як на своїх ворогів». Після вигнання їх з Єгипту, — розповідає антисеміт Діодор, — вони влаштувалися в області Єрусалиму і «утворивши єврейський народ, передавали йому по спадку ненависть до гоїв».

✵ Сенека (4 до Р.Х. - 65 по Р.Х.), один з найзначніших філософських письменників стародавнього Риму та переконаний антисеміт: — «Звичаї цього злочинного народу (іудеїв) настільки зміцнилися, що широко розповсюджуються у всіх країнах; переможені нав'язали свої закони переможцям».

✵ Багато писав про людиноненависництво і інші негативні риси іудеїв римський історик та антисеміт Тацит (55 - 120 по Р.Х.). У п'ятому томі своєї Історії Тацит пише: «Доки ассірійці, мидінці і перси володіли Сходом — іудеї були частиною їх підлеглих, яка найбільш зневажалася. Після того, як влада перейшла у руки македонців, цар Антіох зробив спробу знищити їх марновірства і ввести серед них грецькі звичаї, щоб перевиховати цей огидний народ».

✵ Ще яскравіше демонструється загальне презирство і ненависть до євреїв у писаннях арабських і перських учених старовини. Цілий ряд місць у Корані характеризує відношення до євреїв Магомета. «Через несправедливість їхню, ми заборонили євреям дещо те, що раніше було їм дозволено, тому що вони далеко відсторонилися від релігії Божої і займалися лихварством, що їм заборонене, і незаконно поглинули майно інших людей», читаємо ми у Корані, у 4-му розділі відділу Зуре. І далі: «Ти ніколи не повинен втомлюватися викривати їх (іудеїв) обмани. Вони обманщики майже всі без винятку».

✵ А ось, для прикладу, декілька типових витягів з свідоцтв представників вченого мусульманського світу.

Адб-аль-квадір аль-жиляні (545 по Р.Х.): «Іудеї, які живуть розсіяними у всьому світі, але усі міцно тримаються один за одного, — хитрі, повні ненависті до людей і небезпечні істоти, з якими треба поводитися, як з отруйною змією, оскільки якщо дозволити їй хоч би на мить підняти голову, вона неодмінно укусить, а укус її, безумовно, смертельний».

Значно активізувався антисемітизм у період пізнього середньовіччя, причому у цей час він набрав яскраво вираженого класового характеру.

У Франції з провокаційною метою організовано справу Дрейфуса; у Росії царизм встановив так звану смугу осілості — територію, поза якою не дозволялось проживати євреям.

Антисемітизм був складовою частиною офіційної нацистської ідеології у гітлерівській Німеччині. За період 1933 - 1945 рр. внаслідок здійснюваного нацистами геноциду (див. також Голокост) загинуло близько 6 млн. євреїв — у концентраційних таборах, гетто, під час таких акцій, як масові розстріли у Бабиному Ярі (Київ), або придушення повстання у Варшавському гетто.

Після Другої світової війни, створення Ізраїлю у 1948 р. викликало палестинський і загалом арабський антисемітизм. У Європі, США, а також у мусульманських к раїнах, антисемітизм існує і пропагується неофашистськими групами. На території України першими відомими виявами антисемітизму були погроми у 1113 р. у Києві та вигнання єврейського населення з міста за князівства Володимира Мономаха. Від 1495 до 1503 рр. євреям заборонялося жити у Литві, до складу якої входила більшість українських земель.

Економічний і соціальний конфлікт між українським селянством та єврейством, яке користувалося величезними привілеями, наданими шляхтою Речі Посполитої , такими як оренда й управління шляхетськими господарствами і навіть православними церквами, монополія та повний контроль над виготовленням та реалізацією алкоголю і збір та запровадження різноманітних податків, вилився у жорстоку відплату під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Те саме повторилася під час Коліївщини у 1768 р. У порівнянні з українським селянством, євреї у своїх мінімальних правах прирівнювались до дрібної шляхти та вільних городян; євреї не могли потрапити у кріпацтво через борги. Протягом певного історичного часу перебування у Речі Посполитій євреї користувались широким власним общинним самоуправлінням — радою чотирьох земель (Ваад).

Після 1654 р. роздмухування антисемітизму в Україні стає одним з напрямів державної політики Росії: обмеження євреїв на вільний вибір місця проживання, заборона купувати землю, обіймати офіцерські посади, перебувати на державній службі, встановлення відсоткової норми прийому до середніх та вищих навчальних закладів, фальшиві звинувачення у ритуальних вбивствах (типовий приклад — справа Бейліса 1911 — 1913 рр.), заохочування організацій антисемітського напряму («Союз русского народа» та інші).

Найжорстокішим проявом антисемітизму були погроми 1881 - 1882 рр. та 1903 - 1905 рр. у багатьох містах України. Переважна частина української та російської демократичної інтелігенції засуджувала антисемітизм, на початку XX ст. боротьбу проти нього вели соціал-демократи. На західноукраїнських землях антисемітизм традиційно мав менше поширення. Хоча Іван Франко у своїй статті «Семітизм і антисемітизм у Галичині» приходить до висновку, що антисемітські настрої у австрійській Галичині все-таки головним чином були викликані привілейованим економічним становищем галицьких євреїв та їхньою превалюючою участю в економічній експлуатації польської та руської (української) людності.

У роки Української революції 1917 - 1921 рр. і Громадянської війни у Росії антисемітизм знову проявився у масових погромах, учинених формуваннями передусім Добровольчої та Червоної армій, окремими частинами Армії УНР і повстанськими селянськими загонами. Слід відзначити при цьому, що антисемітизм значною мірою провокувався самими євреями внаслідок їхньої широкої участі у комуністичному (більшовицькому) русі, у боротьбі проти УНР на боці російської Червоної армії і особливо у каральних органах інтервентів, зокрема ЧК і продзагонах.

Кінець 20-х рр. характеризувався зростанням антисемітизму, що було пов'язано з участю євреїв в комуністичному (більшовицькому) русі та непом. У 1927 - 1931рр. у СРСР було проведено роз'яснювальну кампанію проти антисемітизму. Під час Другої світової війни територія України стала ареною здійснення гітлерівським режимом геноциду проти євреїв. У 1948 - 1953 рр. антисемітизм стає елементом сталінської політики (цькування «безрідних космополітів», «справа лікарів»). У 60-ті рр. державний антисемітизм набув прихованих форм (антисіоністська пропаганда, «економічні процеси» з явним етнічним наголосом, кадрова політика). Після розпаду СРСР у незалежній Україні трапляються окремі прояви антисемітизму, які засуджуються деякими політичними силами держави. У 2014 р. антисемітські настрої демонстрували лідери самопроголошеної Донецької народної республіки. Деякі філософи вважають, що антисемітизм зовсім не є «ознакою некультурності», а навпаки, найбільш обдаровані та культурні люди усіх часів і усіх народів, що стикалися з єврейством, були переконаними антисемітами. Це спостереження примусило відомого французького історика і філософа Ернеста Ренана визнати, що «антисемітизм завжди був відмітною ознакою освічених та розумних людей».

У передмові до своєї праці «Антисемітизм у стародавньому світі» (Москва, Ленінград, 1922 р.) єврейський історик Соломон Лур'є пише: «Всяку мислячу людину, що має чуття, повинно зацікавити питання про причини цього історичного явища (суспільного антисемітизму), украй важливого, хоча б унаслідок своєї багатовікової давності». Для Лур'є вже тоді було безперечно, що причина антисемітизму лежить у самих євреях, іншими словами, що антисемітизм — явище не випадкове, що його корінь є у різниці між духовною сутністю єврея і неєврея. «Шляхом самоспостереження (автор є представником єврейського племені) і вивчення навколишніх людей, мені вдалося прийти до певних висновків стосовно питання про причини антисемітизму». І далі: «Я безумовно примикаю до тієї групи учених, які, виходячи з одного того, що скрізь, де тільки не з'являються євреї — спалахує антисемітизм, — роблять висновок, що антисемітизм виник не внаслідок яких-небудь тимчасових або випадкових причин, а внаслідок тих або інших властивостей, характерних єврейському народу».

До абсолютно ідентичних висновків приходить і інший єврейський вчений і письменник Бернар Лазар: «З того факту, що вороги євреїв належали до найрізноманітніших племен, що вони жили в країнах, вельми один від одного відокремлених, що вони підкорялися різним законам і управлялися протилежними принципами, що вони не мали ні однакових характерів, ні однакових звичаїв, що вони були відмінні психологічно, що не дозволяло їм однаково судити про все, — витікає висновок, що загальні причини антисемітизму завжди мали коріння в самому Ізраїлі, а не у тих, які з ним боролися». (Bernard Lazare «L'Antisemitisme» Т. I, S. 42).

Боротьба з антисемітизмом: Для боротьби з антисемітизмом євреями була створена Антидифамаційна ліга. Антидефамаційна ліга — організація, головна мета якої — боротьба з антисемітизмом та всіма формами нетерпимості до євреїв. Була заснована членами організації B'nai B'rith у 1913 р. Чикаго (один з них — правозахисник Зігмунд Лівінгстон). Штаб-квартира Ліги знаходиться у Нью-Йорку. Ліга має мережу з понад 30 регіональних офісів у США і міжнародні представництва в Єрусалимі, Відні та Москві. За повідомленнями преси, Антидефамаційна ліга існує і в Україні. її члени Рудольф Мирський, Олександр Найман у 2000 р. видали книгу «Юдофобія проти України» з реквізитами «Антидифамаційна ліга України».

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія Українознавства. Розміщення євреїв в Україні в 1897 і 1926 рр. у відсотках до всієї людності. Розміщення євреїв в Україні в 1926 - 31 рр. (карта); Українська радянська енциклопедія: у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Головна редакція УРЕ, 1974 - 1985.; Малий словник історії України / відпов. ред. Валерій Смолій. — Київ : Либідь, 1997. Мойсей Фішбейн. «Єврейська карта» в російських спецопераціях проти України.// Україна Молода. 1 серпня 2009. с. 8 - 9.