Політологічна енциклопедія Книга ІІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Лао-Цзи (579 - 499 рр. до н. е.)

Давньокитайський філософ, народився у царстві Чу, справжнє ім'я Лі Ер. Лао цзи означає «учитель Лао». Проходив службу архиваріуса при чжоуському дворі, де і відбулася його зустріч з Конфуцієм. Лао-цзи відчув занепад чжоуського царства і вирішив подати не у відставку, а відмовитися від громадського життя. Він відправляється на захід. На кордоні його зустрів начальник застави і попросив мудреця, довідавшись, що він залишає країну, залишити державі щось на згадку. Лао-цзи віддає йому рукопис в 5000 знаків — ту саму поему, яка пізніше увійде в історію античної культури Близького Сходу під назвою «Дао - де - цзин (інше написання — Даодецзин) — «Шлях цнотливості або книга про силу і діяння».

Даосизм — одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю, виник одночасно з конфуціанством (друга половина І тис. до н.е.). Засновником його вважають давньокитайського філософа Лао-дзи, відомості про якого дійшли до наших днів із легенд. За легендою, мати носила його кілька десятків років, народивши старим (звідси ім'я — «Стара дитина»). Той самий знак «цзи», щоправда, означає і «філософ».

Ідеологія раннього даосизму відображала погляди дрібновласницької знаті і общинної верхівки, їхній протест проти надмірного збагачення правителів, посилення чиновницького апарату і розширення державної діяльності втратив свій колишній вплив, ці соціальні шари суспільства домагалися реставрації патріархальних порядків.

В основі навчання лежить поняття «Дао» (буквально — шлях). На відміну від традиційно-теологічних тлумачень «Дао» як прояви «небесної волі», Лао-цзи характеризує «Дао» як незалежний від небесного владики природний хід речей, природну закономірність. «Дао» визначає закони неба природи і шатія-браття. Воно уособлює вищу чесноту і природну справедливість. У ставленні до «Дао» всі рівні. У такому трактуванні «Дао» виступає як природне право.

«Дао» в інтерпретації послідовників Лао-цзи — це абсолютний світовий початок. Людині воно постає у вигляді надприродного закону, що керує світом.

У соціально-етичному плані лейтмотивом даосизму проходять засудження гордині, проповідь середнього достатку і помірності. «Хто багато накопичує, — учив Лао-цзи, — той матиме великі збитки. Хто знає міру, у того не буде невдачі». В «Дао - де - цзин» знайшли відображення широко поширені серед общинного селянства уявлення про майнові переділи на користь бідних. Небесне «Дао», говориться в каноні, «віднімає зайве і віддає вимушення тому, хто його потребує. Небесне «Дао» віднімає в багатих і віддає бідним те, що в них відібране».

Істотна роль в даосизмі відводиться принципу бездіяльності, утриманню від активних дій. Все неприродне (культура, штучно-людські встановлення у сфері управління, законодавства і т. д.), згідно концепції даосизму, — це відхилення від «Дао» і помилковий шлях. Вплив природного взагалі (в тому числі і природного права) на суспільне і політико-правове життя в цілому, за цією концепцією, здійснюється на шляхах такого проходження «Дао», що швидше за все означає відмову від культури і просте повернення до природності, ніж подальше вдосконалення суспільства, держави і законів на основі і з урахуванням буцімто позитивних вимог «Дао».

Лао-цзи засуджував сучасних йому правителів за те, що вони занадто діяльні, встановлюють багато податків і заборонних законів, ведуть нескінченні війни. «Найкращий правитель той, про якого народ знає лише те, що він існує».

Лао-цзи закликав знати і правителів «поселятися ближче до землі», відновити порядки, що існували у давнину, коли люди жили невеликими розрізненими селищами, відмовитися від використання знарядь праці і відлучити народ від знань. «У давнину ті, хто наслідував «Дао», не просвіщали народ, а робили його неосвіченим. Важко керувати народом, коли у нього багато знань».

Соціально-політична концепція даосизму представляла собою реакційну утопію. її живильною основою були умонастрої тих верств родовитої знаті і общинної верхівки, положення яких було підірвано зростаючим майновим і соціальним розшаруванням суспільства.

Містицизм і таємничість даосизму породили інтерес до нього з боку самих різних соціальних груп, починаючи від найближчого оточення царів і закінчуючи різними змовницьким організаціями. Використання даосами традицій і норм общинного життя полегшувало сприйняття навчання селянськими масами.

Провідна ідея даосизму полягає в тому, що природа, суспільство, кожна людина окремо підкоряється не Небу, а всезагальному закону — «Дао», який вносить порядок в хаос речей всесвіту. «Дао» носить об'єктивний характер. Порушення його суті і закономірностей розвитку спричиняє ненормальний стан в соціальних структурах різного масштабу — від макро да мікро вимірювань. Особливо це негативно позначається на житті суспільства (макро), коли нерозумний правитель забуває про «Дао».

«Дао» — не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху розвитку чи закону. Воно не персоніфіковане, але передує всім особам.

Дао» — першопочаток всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, воно регулює все існуюче. Це загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття, їх мета.

«Дао» неможливо сприймати безпосередньо, воно — поза відчуттями людини.

Тому все, що людина відчуває, — це не «Дао», а лише його вияв. Шляхи та етапи пізнання «Дао» може бути запропоноване тільки самим «Дао».

Згідно з вченням, людині надзвичайно важливо зрозуміти сутність «Дао». Оскільки воно спершу існувало абсолютно, але не виразно, а нині його сутність розкрита мислителями для людей, вони мусять пізнати «Дао» і жити відповідно до його вимог. Такий стан буде влаштовувати і простих людей, і саму державу.

Пізнання «Дао» відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через «Де» — доброчесність, там, де вона є, там діє дао; хто доброчесний, той виконує закон «Дао». Внаслідок пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, злиття її з природою.

Всі порушення нормального існування речей в природі (посуха, повені, непогода) є порушеннями її гармонії. Несправедливість, порушення суспільного порядку — теж порушення гармонії, але в суспільстві.

Потрібна така активна дія «Дао», щоб усунути ці порушення. Причому, втручання людини неприпустиме. Індивід повинен зайняти пасивну позицію і дотримуватися принципу «недіяння». Тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке штовхає людину у владу стихійного розвитку подій.

Даосизм тривалий час виступав лише як філософська концепція. Ідея «Дао» більш-менш точно відображала всезагальний зв'язок явищ і предметів об'єктивного світу, наблизилась до розуміння причинності, до визнання об'єктивності закономірностей світу. Але «Дао» тлумачили і як духовну першооснову речей. Тому філософію даосизму не можна цілком віднести ні до матеріалізму, ні до ідеалізму.

Невиразно виступає в даосизмі й ідея надприродного. Тому даосизм для безпосередніх учнів Лао-цзи релігією ще не був. Він зовсім не був пов'язаний з релігійним культом і релігійних рис набув через 500 років після смерті Лао-цзи. Даосизм як релігія — зовсім інша сутність, ніж філософський даосизм. Перетворившись на релігію, він виробив свою анімістичну систему, міфологію, розбудував фетишизм і магію на основі релігійного культу, до якого раніше вдавалося конфуціанство.

Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юй- хуан. За даосистською міфологією, він має земне походження, це імператор глибокої старості, який добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав в усьому людям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом. Він стежить за дотриманням справедливості, чинить суд над усіма після їх смерті. Все, до чого доторкнулися Юй-хуан і його послідовники — безсмертні святі, є священним.

Важливою в даосистському пантеоні є богиня Західного неба Сіван-му. Живе вона в палаці в горах Куньлунь, на краю світу, де нема ніякого життя. Вона володіє персиковими садами, що дають плоди раз на три тисячі років. Це — плоди безсмертя. Всі, хто живе і її палаці, безсмертні. Сіван-му уособлює жіноче начало — «Інь», її чоловік - князь Сходу Дун Ванчун-ян. У Сіван-му раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, тоді відбувається урочистий бал. Ідея безсмертя та вічної молодості, довголіття посідає значне місце в даосистському віровченні.

Людина є об'єктом дії 33 тисяч духів, і їх потрібно відповідально прогнозувати на довголіття. Цьому процесу слугують численні талісмани, легенди, замовляння, ворожіння. На це спрямовані й спеціальні фізичні вправи, системи дихання, харчові норми, які містять раціональний досвід, хоч у даосизмі вони оповиті містикою.

Безсмертя теж є темою даосистської міфологічної філософії. У ній мова ведеться про безсмертних святих, земне життя яких було сповнене дивами. Цей пантеон святих знав магічні засоби безсмертя, таємні формули і заклинання, що і забезпечило їм перетворення на вічних духів. Про їх доброчесність і високу моральність мало відомостей, оскільки головна роль у цьому процесі належить містичному філософському знанню.

Даосизм активно взаємодіяв з примітивними народними віруваннями, їх магічною практикою, обрядами ворожінь і заклинань, надавав своєму релігійному культові практичного характеру, що стимулювало його перетворення з філософського вчення на релігійне.

З виникненням у Китаї буддизму даосизм запозичив у нього багато елементів культу: урочисті богослужіння, ведичні храми, духовенство й чернецтво. Він набув певної організаційної системи і став церквою.

Якщо конфуціанський культ здебільшого мав родинний, домашній характер, то даосистський вимагав значної жрецької кваліфікації, складних технічних умов, спеціальних місць для культових ритуалів. Духовенство внаслідок тривалого навчання мало грунтовну духовну освіту, медичні та інші знання, володіло засобами психологічного впливу на людей, вивчало давні книги, усну традицію, розвивало даосистський культ, китайську культуру.

Нижче духовенство було далеким від даосистського богослов'я, його культова практика була на рівні ремесла. Його представники знали безліч прийомів і засобів ворожіння, вдавалися до шаманства, не гребували містифікацією та обманом, спекулювали на марновірстві простих людей.

Філософське вчення Лао-цзи відбиває в собі ті складні класові взаємовідносини, які існували в Китаї в кінці V! і на початку V ст. до н. е. Прибране у формі влучних і дотепних висловів, з яких у своїй сукупності і складається книга Дао-де-цзін, це вчення до деякої міри має еклектичний характер. Навіть можливим є той варіант, що його популярність пояснюється не лишень оригінальністю і новизною проповідуваних ним філософських ідей, але також і тим, що в ньому відбиваються інтереси, думки і сподівання різних верств населення. Аристократи, які прагнули відновити єдину і міцну державу, завжди мріяли про ідеальну єдність. Тому в Дао-де-цзін говориться: «Завдяки єдності знать і государі стають зразком у світі. Ось що створює єдність». З другого боку, в тому самому соціально-філософському трактаті, який, можливо, редакційно перероблявся, можна відшукати різкі виступи проти багачів, які нагромаджували величезні багатства і жорстоко експлуатували вільних общинників, бідняків та рабів. «Коли зал повний золота і яшми, то ніхто не в силі його охороняти. Коли багаті і знатні заносяться, то цим вони самі на себе накликають нещастя». Ще гостріше стоїть питання у Лао-цзи, де він говорить про народ. «Народ голодує тому, що надто великі побори і податки».

ДЖЕРЕЛА:

Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.