Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016
Дуумвірат
ДУУМВІРАТ (від лат. duumviratus —двоначальність, від duo — два і vir — чоловіки) — спосіб організації влади (форма правління), для якої характерно, що владу уособлюють дві перші особи, тобто влада двох. У такому разі владні повноваження розділяються.
У Стародавньому Римі спільне правління двох найвищих посадових осіб у колоніях і муніципіях; у Спарті влада двох царів, одному з яких надавалися повноваження верховної жрецької влади, а іншому — верховної військової влади; в Японії у період сьогунату імператор уособлював священний символ, а політичну владу здійснював сьогун — верховний військовий головнокомандувач; у Київській Русі теж були періоди дуумвірату, коли один з князів уособлював світську владу, а інший — військову.
У таких країнах соціалістичного табору, або соціалістичної орієнтації, як Туніс, де не відбулося поєднання однією особою повноважень глави держави та голови «керуючої» партії (період Бургіби), політична ситуація була схожа на дуумвірат, коли глава держави управляв економікою, а перший секретар — політичним життям. Сьогодні дуумвірат як форма правління на державному рівні не поширений.
Хоча після перемоги на виборах у 2008 р. президентом Російської Федерації став Дмитро Медведєв. Попередній президент Володимир Путін підтримував свого наступника, а після виборів зайняв пост прем'єр-міністра. Склалася ситуація «правлячого тандему», коли старший за посадою президент і більш досвідчений прем'єр-міністр фактично розділили між собою обов'язки по управлінню державою. Деякі аналітики назвали її сучасним дуумвіратом («тандемократія»).
Після виборів 2012 р. президентом знову став Володимир Путін, а Дмитро Медведєв зайняв пост прем'єр-міністра.
Значення терміна «дуумвірат» відрізняється від терміна «двовладдя», хоча вони співзвучні. У першому разі це влада двох узгоджена і стосується однієї політичної системи. У другому — це влада різних політичних інститутів (систем), що здійснюється на одній території або стосовно одного суб'єкта.
Дуумвірат — термін, прийнятий у сучасній науці для позначення своєрідної форми влади у Києві XII ст., за якою київський стіл ставав об'єктом співправління представників двох наймогутніших князівських ліній для збереження політичної рівноваги і стабільності у державі.
Отже, державне правління двох князів Київської Русі — Ярослава і Мстислава — з двох центрів: Києва і Чернігова, спрямоване на забезпечення пріоритету загальнодержавних інтересів і подолання тенденції роздрібненості Київської держави, проходило з 1019 — 1036 рр.
Після смерті Володимира Святославовича у 1115 р. між його синами спалахнули міжусобні війни за київський престол. Вони тривали 4 роки. Лише Ярослав зміг домовитися з братом Мстиславом про верховну владу на Русі як співуправління західними і східними від Дніпра землями. Ярослав Володимирович став київським князем (1019 - 1054 рр.), а Мстислав Володимирович — чернігівським (1019 - 1036 рр.). Дуумвіратський підхід ознаменував торжество політичного компромісу у княжому володарюванні над місцевим сепаратизмом. Протягом кількох наступних десятиріч була досягнута відносна політична стабільність Київської Русі. Давньоруське суспільство цінувало підписану між Рюриковичами спільну угоду як запоруку забезпечення миру й злагоди на Русі. Після смерті Мстислава (1036 р.) державна влада перейшла до Ярослава, і це був новий крок на шляху до внутрішньої єдності Давньоруської держави. Князь Ярослав здійснив кілька походів у північно-східні землі і підпорядкував їх владі Києва, розгромив печенігів у 1036 р., зміцнив мирні зв'язки з Візантією, підтримував тісні стосунки з іншими країнами.
Перша публікація: 01/01/2008
Останнє оновлення: 06/02/2024
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.