Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Альтернативні рухи

АЛЬТЕРНАТИВНІ РУХИ (лат. akterno — змінюю) — сучасні громадсько-політичні сили, яким притаманне негативне ставлення до існуючих соціальних систем, форм здійснення політичних процесів, стандартів поведінки і способу життя індустріального суспільства.

Представники альтернативних рухів намагаються боротися із загрозою ядерного знищення, тотальної екологічної катастрофи, виснаженням ґрунтів і сировинних ресурсів, розпадом звичаїв і деморалізацією молодого покоління тощо. Виникнення альтернативних рухів стало реакцією на зниження авторитету представницьких органів влади, посилення її виконавчої ланки і тенденцій до бюрократизму. Соціальною основою альтернативних рухів слугують середні прошарки населення, котрі складають приблизно половину всього приросту працездатного населення. Крім того, значно поповнюють ряди цих рухів представники молоді та маргінальних верств. Сильний поштовх концепціям альтернативних рухів дали технологічні розробки проблематики майбутнього, глобальні проблеми сучасного світу. Все більше діяльність «альтернативних рухів» націлена на протиставлення демократичних мас діяльністі теократів і бюрократичного апарату. Наприклад, всесвітні економічні форуми у Давосі становляться ареною зіткнень антиглобалистів з усьсого світу з сучасним фінансовим і бізнесовим істеблішментом.

Розвиток технологій викликає істотні зміни у соціальній структурі суспільства. Розширюється середній клас і зменьшується чисельність «класичного» пролетаріату, змінюється демографічна і національна структура сучасних суспільств. Нові підходи до розвитку суспільства у розвинених країнах викликали появу «альтернативних рухів». Вони націлені на рішення проблем екології, війни і миру, розвитку технічного і культурного прогресу, зближення рівня життя різних соціальних прошарків населення.

Ідеологи таких течій відкидають існуючу практику політичних партій та традиційніх суспільних і профспілкових рухів. Діяльність учасників «альтернативних рухів» націлена не на зміну існуючого соціального ладу, а на поліпшення його окремих сторін. Це дає змогу приймати участь у неформальних організаціях та громадській діяльності представникам самих різних соціальних верств. Частина положень програм «альтернативних рухів» тотожні вимогам лівих. У той же час, вони відкидають ідею про вирішальну роль економічних відносин і класової боротьби у сучасних суспільних перетвореннях.

Альтернативні рухи протиставляють себе традиційним учасникам політичної боротьби і орієнтуються на ідеали пацифізму, гармонійного розвитку потенціалу кожної особистості. На ідеології альтернативних рухів вплинув утопічний соціалізм.

Теоретиками альтернативних рухів були І. Ілліч, Й. Хубер і А. Горц. До альтернативних рухів належать екологічні, антивоєнні, феміністські рухи, а також різні соціальні ініціативи. Активістами альтернативних рухів, як правило, є освічені представники середніх прошарків.

З точки зору політичної орієнтації альтернативісти тяжіють до лівих, проте серед них є й прибічники консервативного світогляду. Особливою цілеспрямованістю відзначаються рухи громадянських ініціатив, які націлені на реалізацію конкретної мети (закриття шкідливого виробництва, упорядкованість території тощо), висувають альтернативні проекти щодо перебудови певної сфери суспільного життя (організація молодіжної комуни, альтернативної шкільної освіти тощо), і політичні рухи, що переростають у партії.

Історично альтернативні рухи виникли у 70 - 80-ті рр. XX ст., наслідуючи і продовжуючи у нових умовах традиції молодіжної революції 60-х рр., зокрема тієї частини молодих людей, яких називали «антиконформістами». Після періоду радикальної антипартійності, наприкінці 70-х рр., серед альтернативістів виникли партії екологічної орієнтації, які у деяких європейських країнах потрапили до парламентів.

Важливу роль у політичній перебудові світу зіграли політичні альтернативні рухи, які активно виникали у країнах соціалістичного табору у другій половині 80-х рр. ХХ ст., зокрема народні фронти, які діяли у Прибалтиці, Українська Гельсінська спілка, Народний Рух України. Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. активізувався альтерглобалізм (антиглобалізм), який узагальнено можна назвати рухом противників капіталістичної глобалізації.

Активісти цих рухів більше уваги приділяють гармонічному розвитку особистості в співвідношенні з природою. Найбільше оранізована течія — це рух «зелених», наприклад, «Гринпіс», який вже давно переступив за межі національних кордонів. Інша форма — це, так звані, «громадянські ініціативи», які виборюють конкретні політичні, економічні, національні, культурні або інші соціальні пректи. Відкидаючи політичні методи перетворення суспільства, вони бачуть порятунок людства в подрібненні промислових і суспільних одиниць, в ненасильницькому опорі і постійному самовдосконаленню людства, в перетворенні суспільства на основі розширення повноважень сільських і міських комун.

ДЖЕРЕЛА:

Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Петро Шляхтун: Ред. В. М. Куценко. — К.: Либідь, 2002. — 573 с.; Бойко О. Д., Горбатенко В. П., Денисюк С. Г., Зеленько Г. І., Коваленко А. О., Корнієнко А. О. Прикладна політологія: навч. посіб. / В.П. Горбатенко (ред.). — К. : Академія, 2008. — 472 с.; Андрущенко В. Політологія: наука про політику: Підручник для вищої школи / Василь Григорович Кремень (ред.), Микола Іванович Горлач (ред.). — 3. вид., виправ. та доп. — К.; Х. : Єдінорог, 2001. — 640 с.; Бабкіна О. В., Безродний Є. Ф., Горбатенко В. П., Дмитренко С. П., Дорофей В. Т. Політологія: Посібник для студ. вузів / О.В. Бабкіна (ред.), В.П. Горбатенко (ред.). — К. : Видавничий центр «Академія», 2004. — 366 с.; Карасевич А.О, Левківський К.М., Шачковська Л.С. Політологія. — Умань, 2014. — 446 с.