Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Депутатський мандат

Термін «мандат» латинського походження, означає доручення («ex mandat — за дорученням»), наказ (mandаtus — судовий наказ) направлений від імені держави нижчому суду або юридичній чи фізичній особі з приписом виконати певний обов'язок. Крім того, під мандатом розуміється також документ, що посвідчує повноваження особи, органу, установи та ін., яким вони надані.

Mandatum (доручення) із самого початку був договором, який виник на шляхах міжнародної торгівлі, у силу якого одна сторона, яка визначалась як довіритель (mandator), давала доручення іншій стороні, іменованою повіреним (mandatarius), безоплатно виконати певні дії матеріального та юридичного характеру. Безоплатність (ця умова перестала виконуватися тільки у посткласичному та юстиніанівському праві) була інтегральним елементом договору — доручення. Доручення могло бути дано як в інтересах самого довірителя (mandatum tea gratia), так і в інтересах третьої особи (aliena gratia) у різних комбінаціях і переплетіннях цих інтересів. Обов'язки повіреного полягали у тому, щоб належно виконати покладене на нього доручення і передати довірителю результати своєї діяльності. Обов'язки довірителя полягали в тому, щоб відшкодувати повіреному його витрати і можливі збитки, а також узяти на себе борги, які могли виникнути у процесі діяльності повіреного.

Згідно з класичною теорією представницького мандата, яка сповідується і у конституційному праві України, кандидати у депутати за допомогою акту виборів стають «представниками Українського народу у парламенті».

Проілюструємо це на прикладі України. Відповідно до чинної Конституції і до Закону «Про вибори народних депутатів України» у редакції від 11.06.2009 р. (ч. 3 ст. 1; ч. 1 ст. 42) кандидатів у депутати може висувати партія або виборчій блок партії, а вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутат обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. «Народний депутат України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України» (ч. 1 ст. 1 Закону «Про статус народного депутата України»).

Вкажемо і на відмінності у припиненні мандата. Якщо припинення цивільного мандата здійснюється шляхом скасування, то припинення парламентського мандата, як правило, іншими способами, визначеними в законодавстві. Згідно зі статтями 2, 4, 5 Закону «Про статус народного депутата України», повноваження народного депутата припиняються: 1) з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання; 2) у разі: а) особистої письмової заяви про складання депутатських повноважень; б) припинення його громадянства; в) смерті.

Для народного представництва характерним є виникнення певних правових відносин між народними представниками і виборцями. Вони відрізняються від представництва, що регулюється нормами цивільного та інших галузей права тим, що правовідносини народного представництва пов'язані з волею виборців [4, с. 26]. У зв'язку з цим, ще у ХVІІІ ст. англійський мислитель Джон Локк писав, що представник народу повинен слідувати інтересам своїх виборців. Зазвичай, депутат не повинен вступати у конфлікт з волею виборців та керуватися у своїх діях загальнодержавними інтересами [9, с. 80]. Характер зв'язку депутата з виборцями залежить від тієї системи представництва (мажоритарна, пропорційна, змішана), яка законодавчо закріплена у тій чи іншій державі. Відомі британські дослідники Лейкман Е. та Ламберт Дж. стверджували, що вдалий вибір виборчої системи може забезпечити формування представницького органу, який відображає основні напрями суспільної думки. В Україні Законом «Про вибори народного депутата України» вибори депутатів здійснюються за пропорційною виборчою системою, тому співпраця парламентарів і виборців здійснюється у порядку персонального представництва. Тоді, як у США конгресмен представляє інтереси громадян свого виборчого округу або штату. Члени Конгресу працюють як представники та захисники інтересів своїх виборців. Для тісного зв'язку з виборцями конгресмени часто виїздять у свій виборчий округ, зустрічаються з виборцями і громадськими групами, говорять по телефону з виборцями та місцевими посадовими особами, отримують листи та ін.

Певних аргументів потребує визначення парламентського мандату як публічної функції. Сучасна конституційна доктрина презюмує постулат, згідно з яким обрані представники народу правильно передають волю країни. У будь-якому випадку ніхто юридично не правомочний заявляти заперечення проти їх дій або оспорювати їх рішення. Отже, сутність мандату представника полягає у здійсненні публічної функції парламентом, яка закріплена у Конституції. Як особа, яка посідає суспільну посаду, депутат володіє відповідними повноваженнями, визначеними конституцією та законодавством. Як член державного органу — парламенту — депутат має право особисто брати участь у виконанні завдань останнього. Членство у парламенті забезпечує депутату його посада.

Термін «парламентський (депутатський) мандат» ні доктринально, ні нормативно не визначений, так, наприклад, як це зроблено у цивільному праві (ст. 237, 238, 242, 244, 248, 250 Цивільного кодексу). Але, звичайно, його елементи можна знайти у конституційному законодавстві будь-якої держави. Для прикладу, вкажемо ст. 78, 79, 80, 81 Основного Закону України. Виходячи з вищевикладеного, можна запропонувати дефініцію поняття «парламентський мандат», під яким належить розуміти публічну функцію, якою член парламенту уповноважується шляхом виборів, зміст якої визначається Конституцією і, згідно з якою, кожен парламентарій, представляючи всю націю, бере участь у здійсненні суверенітету народу.

ДЖЕРЕЛО:

Георгіца А. Сучасний парламентаризм: проблем теорії та практики / А. З. Георгіца. — Чернівці: Рута, 1998. — 484 с.