Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Держава

ДЕРЖАВА — політичне утворення з визначеною територією, економікою і політичною владою.

Кожна держава має свою територію та кордони, які можуть розширюватися, проводить власну незалежну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. У склад держави не можуть входити республіки. Якщо певна республіка прагне війти у склад держави, вона може це зробити тільки ставши адміністративно-територіальною одиницею держави, адміністративно-територіальні одиниці не мають права виходити зі складу держави.

Поняття держава означає, що на певній території де-факто і де-юре встановлена влада даної держави, у повному обсязі ходить офіційна валюта держави, у державних установах використовується державна мова, а також на ній проживають громадяни держави. Держава у політико-географічному, військовому і економічному відношенні не може бути залежною. Держава, спираючись на волю нації, самостійно вирішує, до яких політико-географічних, військових і економічних союзів, груп, альянсів чи об'єднань вона прагне приєднатися.

Держава — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду; суб'єкт політики, ядро політичної системи.

Часто звертаються до поняття «суверенна держава» — це тип держави, який характеризується суверенітетом, незалежністю і самостійністю у зовнішніх і внутрішніх справах. Суверенна держава — особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом спеціального апарату управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загально обов'язкового характеру.

Для відмежування держави від інших організацій, у тому числі додержавного періоду розвитку суспільства, важливо з'ясувати, появу чого розглядають як появу власне держави.

Р. Л. Карнейро, наприклад, під державою має на увазі автономну політичну одиницю, що включає багато громад у рамках своєї території і має централізований уряд з повноваженнями збору податків, призову людей на роботу чи війну, а також видання і виконання законів.

У свою чергу, Л. Ю. Грінін визначає державу як поняття, за допомогою якого описується система спеціальних інститутів, органів і правил, що забезпечує зовнішнє і внутрішньо-політичне життя суспільства; як відокремлену від населення організацію влади. У цьому він вбачає відмінності ранньої держави від спільнот недержавного типу, у тому числі аналогів ранньої держави. На думку вченого, держава характеризується:

а) суверенністю (автономністю);

б) верховенством, легітимністю і реальністю влади в рамках певної території та кола осіб;

в) можливістю примушувати до виконання своїх вимог, а також змінювати відносини і норми.

Для М. Данилевського держава — істотний інструмент політичної незалежності, але остільки це необхідно для реалізації потенцій культурно — історичного типу. Для А. Тойнбі «універсальна» держава, тобто та, що отримала самостійну закінчену форму, — початок, що протистоїть суспільству, вимушений інструмент його самозбереження на етапі надлому, коли це суспільство вже не у змозі своїми засобами справлятися з силами розладу.

Н. Макіавеллі бачив у державі втілення вищої влади, необхідної для наведення порядку і зміцнення безпеки громадян, які самі по собі нездатні це зробити і, більше того, віддаються всіляким злобливим підступам один проти одного. Держава, її влада необхідні для введення у прийнятне русло конфліктів, як загального постійного стану людства. При цьому дослідник вважав державу вільною від моральних обмежень у досягненні своїх цілей і стримуванні злобливого егоїзму громадян.

Подібним чином розглядав державу Т. Гоббс, вбачаючи у ній основний засіб припинення «війни всіх проти всіх». Причиною появи держави він вважав усвідомлення постійної загрози загибелі, яке змушує людей погодитися на абсолютну владу держави; підпорядкування їй є безумовним, вона не може бути усунена підданими.

М. Вебер запропонував розуміти державу як інститут, що володіє монополією на застосування узаконеного насильства. Проте багато дослідників (Р. Карнейро і Е. Геллнер та ін.) висловлюють сумнів у тому, що дана ознака є надійним критерієм державності.

Окрім того поняття «держава» можна розуміти як державний апарат, тобто систему органів державної влади.

ФОРМА ДЕРЖАВИ:

Форма (лат. Formal — структура, система організації) держави — це поєднання способу організації і здійснення державної влади, методів її здійснення та форм зворотного зв'язку органів держави із населенням. Тобто форма держави — специфічна політична організація суспільства.

Форма держави є юридичною конструкцією, яка складається з таких взаємопов'язаних елементів як:

Форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

Форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

Форма державного режиму — порядок здійснення державної влади певними способами і методами.

Форми держав світу відрізняються великим розмаїттям, це пояснює той факт, що вони складаються під впливом різних історичних, політичних, соціальних, економічних, культурних, релігійних природно-географічних чинників.

Історія знає такі способи утворення нових держав, що тепер лишилися у минулому, як заснування держав на незаселених територіях або попри наявне на них місцеве населення, якщо ці території розглядаються як придатні для набуття (приклад: бурські держави у Південній Африці.

У теперішньому світі поява нової держави передбачає добровільне або інше усунення попередньої державної влади.

Нова держава може виникати шляхом злиття, коли дві (чи більше) держави з припиненням власної незалежності зливаються в одну (приклади: заснування Північнонімецького Союзу у 1867 р., з якого у 1871 р. постав Німецький Рейх; злиття Єгипту і Сирії в Об'єднану Арабську Республіку 1958 р.).

У випадку сецесії територія держави розпадається і постає нова держава або відокремлена частина приєднується до іншої держави (приклад: відділення Панами від Колумбії у 1903 р.). Для появи нової держави вирішальним є факт наявності ефективної державної влади, який є предметом особливої уваги міжнародної спільноти.

Проте у ході деколонізаційних процесів ХХ ст. визнання спільнотою держав деяких нових держав (зокрема, з огляду на прийняття до Об'єднаних Націй) мало місце попри помітну неефективність нової державної влади в інтересах права народів на самовизначення. Натомість не має вирішального значення згода попередньої державної влади: становлення нової держави часто відбувається у суперечці з нею.

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ:

Основні функції держави, які реалізуються протягом всього її існування, без яких розвиток та існування держави неможливе: економічна; політична; гуманітарна; правоохоронна; інформаційна; охорони здоров'я населення; оборонна та ін.

Додаткові (неосновні) функції — це напрямки діяльності держави, які є складовими основних функцій і завдяки яким вони реалізуються.

Основні функції держави, залежно від різних критеріїв, можна класифікувати на різні групи.

ЗА ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ СПРЯМОВАНІСТЮ:

Внутрішні функції, реалізація яких здійснюється всередині країни і які забезпечують внутрішню політику держави: економічна; політична; соціальна; екологічна; гуманітарна; правоохоронна та ін.

Зовнішні функції, реалізація яких здійснюється на міжнародній арені, які забезпечують зовнішню політику держави: дипломатична, пов'язана із встановленням і підтриманням відносин з іноземними державами; міжнародного співробітництва у різних сферах; природоохоронна; підтримання міжнародного правопорядку; захист держави від зовнішніх посягань та ін.

ЗА СФЕРОЮ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ:

Економічні функції: захист різних форм власності; розвиток виробництва; створення умов для забезпечення прав громадян на підприємницьку діяльність; розпорядження об'єктами державної власності та ін.;

Політичні функції: розробка внутрішньої політики держави; створення умов для розвитку демократії; забезпечення прав громадян на вільну, у тому числі опозиційну політичну діяльність; охорона і захист конституційного ладу та ін.;

Гуманітарні функції: розвиток науки і культури; Забезпечення освіти та виховання населення; розвиток національної самосвідомості народу; охорона культурної спадщини та ін.;

Соціальні функції: забезпечення соціального захисту громадян; створення системи загальнодержавного та недержавного соціального страхування; створення мережі спеціальних закладів для догляду за непрацездатними; створення умов для забезпечення громадян, які потребують соціального захисту, житлом та ін.;

За часом виникнення: постійні, які реалізуються державою на всіх етапах існування (основні функції); тимчасові, які реалізуються у певних умовах. Так, у разі стихійного лиха чи техногенної катастрофи держава приймає міри по ліквідації негативних наслідків, що виникли, допомагає постраждалим та інше. Але здійснення такої функції припиняється після відновлення причиненої шкоди і досягнення поставленої мети.

ДЕРЖАВА ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СВОЇХ ФУНКЦІЙ ВИКОРИСТОВУЄ РІЗНІ ФОРМИ:

Правотворчу — створює необхідні закони і підзаконні нормативні акти, що регулюють суспільні відносини у різних сферах;

Організаційну (виконавчу) — забезпечує виконання приписів нормативно-правових актів;

Правоохоронна — за допомогою спеціальних правоохоронних органів забезпечує законність і правопорядок у народному господарстві та інших відносинах;

Правозастосовну — шляхом видання компетентними органами актів застосування права, які є обов'язковими для виконання адресатами;

Контрольно-наглядову, за допомогою якої здійснюється нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма суб'єктами. Цю форму забезпечують органи Антимонопольного комітету та його регіональних відділень, Контрольно-ревізійної служби, прокуратури, органів галузевого нагляду та ін.

Згідно Конституції України: Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

Теологічна теорія виникла за часів глибокої давнини. Відповідно до неї державний устрій було даровано людям вищими силами на виконання божественного задуму влаштування світу. Усяка влада, таким чином, походить від Бога. Верховний правитель є або уособленням божества, або його представником на землі. Згідно з ученням одного з яскравих представників цього напряму — середньовічного католицького філософа Фоми Аквінського (ХІІІ ст.) будь-яке посягання на владу правителя є посяганням на самого Бога і заздалегідь приречене на невдачу. Поняття «держава» і «влада правителя» ототожнюються, і ні в якому разі не можуть розглядатися окремо одне від одного. Лише свята церква, як пряме представництво Бога на Землі, може критикувати правителя або позбавляти його влади під приводом того, що дії правителя не відповідають божественній волі.

Антропологічна (патріархальна) теорія. Давньогрецький філософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію у IV ст. до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в об'єднанні виникає сім'я. Сім'ї об'єднуються у селище, а селища у місто-державу. У XIX ст. ці погляди розвинулися у патріархальній теорії англійця Роберта Філмера, згідно з якою держава виникла у процесі механічного з'єднання родів у племена, а племен — у більш велику спільноту.

Договірна теорія. Теорію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано у XVI - XIX ст. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами, вирішувати соціальні конфлікти. Виходячи з цієї необхідності люди домовилися між собою про передачу своїх політичних прав (або їхніх частин), загальній організації, створивши таким чином державу.

Психологічна теорія. Автори — французький дипломат граф Жозеф Артюр де Гобіно, який опублікував у 1853 - 1855 рр. «Все про нерівність людських рас» і англійський письменник у XIX ст. Х'юстон Стюарт Чемберлен. Держава виникає з психологічної потреби більшості людей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною, вона покликана бути основою адекватної ієрархічної соціально-політичної структури. Походження держави пов'язується з людською психікою, якій притаманна потреба копіювати дії та підкорятися лідеру — видатній особі, яка здатна керувати суспільством. Держава є організацією для здійснення такого керівництва.

Жозеф Артюр де Гобіно та Х'юстон Стюарт Чемберлен вважали, що за своєю природою людство поділяється на два основних психічних типи: ті, кому за їх психічними якостями визначено панувати у суспільстві; ті, хто має потребу у поводиреві, кому визначено Небом перебувати у послуху.

Теорію завоювання було розроблено у XIX ст. Людвігом Гумпловичем, К. Оппенгеймером, Е. Тюрінгом, Карлом Каутським. Походження держави пов'язується з притаманними історії розвитку людства війнами, що є проявом закону природи, який передбачає підкорення слабких сильними. Для закріплення такого підкорення і створюється держава як особливий апарат примусу.

Історико-матеріалістичну теорію походження держави було розроблено у XIX ст. Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом. Поява держави зумовлюється економічними причинами: суспільним поділом праці, виникненням приватної власності та розшаруванням суспільства на соціальні верстви з протилежними економічними інтересами. Економічно пануючий у суспільстві клас сконцентрував у своїх руках не лише власність, але і необхідну для її захисту політичну владу. У цих умовах громадянське самоврядування, що існує при родовому ладі, поступово замінилося спеціальною політичною організацією — державою, за допомогою якої економічно пануючий клас захищає свої інтереси, підтримуючи своє привілейоване положення у суспільстві і придушуючи опір експлуатованих класів.

Гідравлічна («іригаційна») теорія Вітфогеля передумовою ранньої державності вважає перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження не тільки сприяло зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювало необхідні організаційні умови розгалуженого державного апарату. Вітфогель пов'язував деспотичні форми держав азіатського способу виробництва з будівництвом іригаційних споруд, для чого необхідні були жорстке централізоване управління і підпорядкування. Деспотизм він називав «гідравлічною» цивілізацією.

Нині дуже поширена думка, що будь-яка з відомих теорій не може повністю охопити передумов виникнення держави і висвітлює лише певну групу причин її появи. Лише у своїй сукупності теорії досить повно відтворюють картину передумов та процесів виникнення держави. Зі зникненням розподілу суспільства на класи і класової боротьби необхідність у державі відпадає і вона зникає, замінюючись федерацією.

ДЖЕРЕЛА:

Самолюк В., Філіп'єв А., Мартинюк Р. Основи правознавства: Навчальний посібник. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006. — 253 с.; Гусарєв С. Д.,Олійник А. Ю., Слюсаренко О. Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник. — К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008 . — 270 с.; Алексеев С. С. Теория права. — М., 1994.; Кириченко В. М. — Теорія держави і права — 2010.;