Політологічна енциклопедія Книга ІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Демосфен (384 - 322 рр. до н. е.)

Демосфен — давньогрецький оратор, логограф, політичний діяч. Зараховується до канону 10 ораторів, визнаний найвидатнішим представником грецької риторики, блискучим стилістом і видатним політиком. Із 351 до н. е. лідер антимакедонського угруповання. Закликав греків до боротьби проти царя Македонії Філіппа ІІ, домігся створення антимакедонської коаліції грецьких полісів, яка не привела до успіху, і у 338 до н. е. установилося правління Македонії у Греції. Після смерті Александра Македонського організував повстання, що не мало успіху, і, щоб не потрапити до рук македонців, отруївся.

Демосфен народився в Афінах, у заможній родині власника зброярні. Після смерті батька Демосфена-старшого у віці семи років втратив статок через несумлінних опікунів. Демосфен вирішив домагатися відновлення своїх прав у суді і з цією метою вправлявся у красномовстві в Ісея. У віці 20 років він розпочав процес з повернення спадку і виграв його, однак розтраченого майна не одержав. У результаті він став логографом, складаючи промови для клієнтів — спочатку для приватних процесів, а потім також і для політичних, які принесли йому славу. Через вади вимови терпляче працював над дикцією, вправлявся під керівництвом актора Сатира, зачитувався Ісократом, Фукідідом і Платоном.

Став відомий як оратор близько 354 до н. е., коли виступив із першою політичною промовою «Про податні округи» у якій закликав афінян до реформування податкової системи і розширенні військового флоту, необхідного для боротьби з експансією македонського правителя Філіппа II. Незабаром Демосфен стає лідером антимакедонської партії й у своїх знаменитих політичних промовах, які отримали назву «філіппіки» попереджав афінян про загарбницьку політику Філіппа II, закликав греків захищати волю і демократичний лад, боровся проти олігархічних промакедонських угруповань, на чолі яких серед інших знаходився його головний супротивник Есхін. Енергійна діяльність Демосфена призвела у 340 до н. е., до об'єднання грецьких держав під керівництвом Афін, а його найзначнішим політичним досягненням було схилення Фів до укладання союзу з Афінами проти Філіппа II, який підкупом і обіцянками намагався забезпечити дружбу фіванців з огляду на стратегічне розташування їхньої країни.

Битва при Херонеї (338 до н. е.) визначила перемогу македонців. У надгробній промові на честь полеглих у цьому бою, Демосфен прославляє політику Афін, їх боротьбу за волю і демократичний лад, таврує продажних політиків із промакедонського табору. Після поразки Демосфен зайнявся внутрішніми справами Афін, у тому числі відбудовою фортифікацій.

На знак визнання його заслуг Ктесіфонт виступив із пропозицією нагородити Демосфена золотим вінком. Цьому заперечив Есхін, який поставив у провину Ктесіфонту неправомірність пропозиції і при цьому нападав на Демосфена. Демосфен відповів відомою промовою «Про вінок», у якій, захищаючи Ктесіфонта, дав звіт про своє життя і протиставив власну діяльність в інтересах держави промакедонській політиці Есхіна і його прибічників. Вінок був йому присуджений.

Втягнений у справу Гарпала, скарбника Александра Македонського, Демосфен знову став перед судом у 324 до н. е. і був звинувачений у розтраті 20 талантів, котрі він мав направити на державні потреби, і був покараний штрафом у 50 талантів. Оскільки він не міг їх заплатити, то був ув'язнений, звідки йому вдалося втекти. Він оселився на острові Егіна і тріумфально повернувся в Афіни після смерті Александра Македонського, де знову закликав до боротьби з Македонією. Штраф урочисто було вирішено уплатити за державні кошти як приношення Зевсу.

Коли у 322 до н. е. Афіни у битві при Кранноні зазнали поразки у Ламійській війні, новий правитель Македонії Антипатр зажадав смерті Демосфена. Він втікає від переслідувачів на острів Калаврія, сучасний Порос, і переховувся у храмі Посейдона. Але знайшлися зрадники, які добровільно погодилися розшукати втікача. Серед них особливо відзначався садизмом і аморальністю Архій, який був відомий як актор афінського театру. Він навіть отримав прозхвісько «мисливець за втікачами». Узнавши, що Демосфен знаходиться на острові Калаврія у храмі Посейдона і молиться про свій захист, Архій приводить у храм фракійських найманців і переконує Демосфена відправитися з ним до Антипатра, що той нічого не вкоїть з втікачем. У відповідь Демосфен сказав наступне: «До цих пір, ти не зміг, Архій розворушити мої емоції своєю акторською грою у театру, а тепер ти не зможеш мене обманути своїми обіцянками!. Почекай хвилину, я маю дещо написати рідним». Після цих слів, Демосфен зайшов у середину храму, взяв тросникове перо, ніби збирався щось писати, підніс його до рота і прикусив. У тросниковому пері був сильнодіючий яд. Переступивши поріг храму, він пошатнувся і впав мертвим. Це сталося 12 жовтня 322 р. до н. е. На постаменті статуї Демосфена співгромадяни викарбували такі рядки: «Будь у тебе, Демосфене, сила, рівна розумові, Воїнству македонянам Греції не скорити б».

ДЖЕРЕЛА:

Фролов Э .Д. Политические деятели античности, средневековья и нового времени.— Л.: Изд-во ЛГУ, 1963.; Флоров э .Д. Социально-политическая борьба в Афинах в конце V в. до н. э. — Л.: Мзд-во Лгу, 1964.; Бозескул П. Афинская демократия. — М.: Соиэкзис, 1920.; Плутарх. Избранные жизнеописания. В 2-х т. — М.: Правда, 1987 — Т.1.; Боннар А. Греческая цивилизация. — Кн. 1.— Ростов-на-Дону, 1994.; Демократія: Антологія / Упорядник О.Проценко. — К.: Смолоскип, 2005. — 1108 с.; Балух В.О. Історія античної цивілізації. — Т.1. Стародавня Греція: Підручник. — Чернівці: 2007 — 656 с.