Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Волюнтаризм

ВОЛЮНТАРИЗМ (лат. Voluntas — воля) — течія у психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття у цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законами історичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.

Згідно з волюнтаризмом, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. Властиву людині здібність до самостійного вибору мети і способів її досягнення, а також здатність ухвалення рішень, що виражають її особисті установки і власні переконання, волюнтаризм тлумачить як ефект дії, що стоїть за цими актами особливої ірраціональної духовної суті.

Ідея про пріоритет волі у житті людської особи виникла у період краху античного світогляду, коли було поставлено під сумнів переконання у тому, що головною духовною силою є розум. Одним з перших затвердив принцип волі релігійний мислитель Августин (354430), за яким воля управляє діями душі і тіла, спонукає душу до самопізнання тощо.

Термін волюнтаризм був запроваджений у науковий вжиток німецьким соціологом Ф. Теннісом

Німецькі філософи Артур Шопенгауер і Едуард Гартман абсолютизували волю, наділивши її космічною силою, сліпою і несвідомою першоосновою, похідними від якої є всі психічні прояви людини. Надалі під впливом цього виду волюнтаризму у глибинній психології розвилося уявлення про ірраціональну природу ваблень, яка керує людською поведінкою.

Прихильниками волюнтаризму були також, німецький філософ і психолог Вільгельм Вундт, за яким психічна причинність отримує вищий вираз у вольовому акті перш за все в аперцепції, американський філософ і психолог Вільям Джеймс, який вважав що вирішальна роль у вчинку належить нічим не зумовленому вольовому рішенню (лат.Fiat! — Хай буде!), німецький психолог Р. Мюнстербере, який відстоював панування волі над рештою психічних функцій, і інші західні психологи кінця XIX — початку XX ст. Людина завжди чогось прагне, нездійснене бажання спричиняє страждання, а здійснене бажання нудьгу, перенасичення.

Волюнтаризм — прагнення реалізувати бажані цілі без урахування об'єктивних обставин і можливих наслідків.

Економічний волюнтаризм — довільні рішення у господарській практиці, що нехтують об'єктивними умовами і науково обґрунтованими рекомендаціями (у такому значенні це слово офіційно вживалося у СРСР у 1964 - 1985 рр. для оцінки діяльності Микити Хрущова). У той же час під волюнтаризмом в економіці і політиці на Заході часто мають на увазі прямо протилежний принцип: організація соціального та економічного устрою безпосередньо з волевиявлення всіх людей, без будь-якого зовнішнього примусу (це близько багатьом школам анархізму). Напрям у філософії, що розглядає волю як вищий принцип буття. Волюнтаризм характерний для філософії Августина, Іоанна Дунса Скота та інших. Як самостійний напрям вперше оформився у Шопенгауера.

ДЖЕРЕЛА:

Делез Ж. Ницше и философия. — М., 2005.; Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. — К.: «Основи», 1993.; Хайдеггер М. Европейский нигилизм // Время и бытие. — М., 1993.; Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Том 12. — М, 1993.; Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.— Львів: Астролябія.— 2005; Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник. — Львів: Тріада плюс.; Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.— К.: Арістей.— 2006.