Політологічна енциклопедія Книга VІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Тулуб Зінаїда Павлівна

ТУЛУБ ЗІНАЇДА ПАВЛІВНА (16 листопада 1890 - 26 вересня 1964 рр.)

Українська письменниця. Дочка Павла Тулуба.

Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 р. у Києві у сім'ї юриста і відомого на той час російського поета Павла Тулуба. Дитинство минало в Брацлаві, згодом — у Таганрозі, куди переїхали батьки. Від 1904 р. майбутня письменниця знову у Києві, де 1913 р. закінчила історико-філологічний факультет місцевих Вищих жіночих курсів. По захисті дисертації була залишена при Київському університеті для підготовки до професури.

У 1920 р. працювала лектором у військових частинах, завідувала літературною частиною Київського фотокомітету. У 1919 - 1921 рр. очолювала лекторську секцію в одній із частин Червоної Армії. З 1921 р. працювала в різних радянських установах: завідувала літчастиною у Київському кінофотокомітеті, служила у відділі місцевого бюджету. З 1926 р. — на творчій роботі.

Заарештували Зінаїду Тулуб 4 липня 1937 р. в обвинуваченні, яке склав співробітник IV відділу УДБ НКВС УРСР лейтенант Держбезпеки Хват, зазначалося, що вона є «активною учасницею контрреволюційної організації «Виборчий центр», котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад».

5 вересня того ж року Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила письменницю до тюремного ув'язнення строком на 10 років (із поразкою в політичних правах — на 5 років) і конфіскацією всього приналежного їй майна.

Ув'язнення Зінаїда Тулуб відбувала в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р.— на Колимі, де й була звільнена 4 липня 1947 р. у зв'язку з відбуттям строку. Невдовзі через інвалідність була вислана в Джамбульський район Алма-Атинської області, де працювала шкільним бібліотекарем. 16 травня 1950 р. їй був оголошений новий вирок Особливої наради при міністрі Державної безпеки СРСР: «...за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації зіслати на поселення в Кокчетавську область Казахської РСР». Отже, друга тяжка покара за старим обвинуваченням.

У липні 1954 р. з настанням у країні політичної відлиги Зінаїда Тулуб звертається до Голови Президії Верховної Ради СРСР: «Судову кару я відбула, і ось уже пішов п'ятий рік, як я томлюся в засланні, серед напівпустельних казахських цілинних земель, без можливості побачитись із близькими, повернутися до улюбленої праці письменниці, застосувати на практиці свої знання історика і створити хороший історичний роман про астронома Джордано Бруно, для якого я ще у 1936 - 1937 рр. встигла зібрати багато цінного і рідкісного матеріалу. І як не тяжко буде мені, коли майно конфісковане, знову розпочинати життя, але прошу Вас вернути мене до любимої праці, без якої життя для мене позбавлене радості, всякої мети і сенсу. Я прошу не перегляду справи, а індивідуальної амністії, права повернутися в рідний Київ, знову працювати на любимій ниві. Жити мені залишилося недовго. Невже ж на порозі смерті потрібний цей мій відрив від життя, ця ганьба, така незаслужена і безмежна?! .Я вірю, що Ви відгукнетеся! Ви — моя остання надія!».

Але К. Є. Ворошилов, який тоді очолював найвищий законодавчий орган країни, жодним словом не відповів письменниці.

Лише 23 червня 1956 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР ухвалила: «Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 5 вересня 1937 р. і постанову Особливої наради при МДБ СРСР від 10 лютого 1950 р. щодо Тулуб Зінаїди Павлівни скасувати за нововиявленими обставинами і справу про неї припинити «за відсутністю складу злочину».

Активну участь у громадській реабілітації письменниці взяли побратими по перу Максим Рильський, Леонід Смілянський, Іван Кологойда.

У 1947 - 1955 рр. була на засланні у Північному Казахстані. По реабілітації повернулася до Києва.

Могила Зінаїди Тулуб

Померла 26 вересня 1964 р. у Ірпінському будинку творчості. Похована у Києві на Байковому кладовищі.

2 березня 2013 р. у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (НБУВ) відбулась презентація книги спогадів «Моя жизнь».

Найвизначніший твір Тулуб — історичний роман-дилогія «Людолови» (1934 - 1937 рр., у переробленому вигляді перевиданий 1958 р.), у якому на багатому історичному матеріалі відтворено життя українського народу початку ХVІІ ст. за гетьмана Петра Сагайдачного, з типовим переяскравленням «класової боротьби» і «класової солідарности» й з неґаціею національного. Крім того, роман із життя Тараса Шевченка на засланні — «В степу безкраїм за Уралом» (1964), п'єси, сценарії тощо.

ДЖЕРЕЛА:

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. за ред. Н. Лисюк. — К., 2000; Українське державотворення: Слов.-довід — К., 1997.