Політологічна енциклопедія Книга VІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Трумен Гаррі

ТРУМЕН ГАРРІ (8 травня 1884 - 20 січня 1972 рр.)

Тридцять третій президент Сполучених Штатів Америки (1945 - 1953 рр.). Обраний віце-президентом у 1944 р., заступив Франкліна Рузвельта на посаді президента після смерті останнього у квітні 1945 р. і був повторно переобраний у 1948 р.

Під час Першої світової війни Трумен служив офіцером артилерії. Після війни він став частиною елітного бомонду політичного об'єднання Тома Пендергаста і був обраний комісіонером округи у штаті Міссурі, а потім сенатором США від штату Міссурі у 1934 р. Після того, як він отримав національну популярність в якості голови військового комітету, Трумена обирають кандидатом у віце-президенти на посаду, яку обіймав Генрі Воллес. Коли Рузвельт виграв свої останні вибори, Трумен вперше стає віце-президентом.

Трумен зіткнувся з значними труднощами у внутрішніх справах США. Безладна реконверсія економіки Сполучених Штатів була відзначена гострими нестачами, численними страйками, а також проходженням закону Тафт-Хартлі не зважаючи на його вето. Трумен розстроїв всі передвиборні прогнози своїм несподіваним обранням у 1948 р., отримавши підтримку у своєму знаменитому турі «Свисток-Стоп» сільськими районами Америки. Хоча після свого наступного обрання він зміг провести лише одну з обіцяних пропозицій, що містилася в його програмі «Чесна угода». Трумен використовував виконавчі накази для початку десегрегації збройних силах США, для втілення системи перевірок лояльності населення США з приводу усунення чисельних прихильників комуністичного світобачення з урядових установ.

Підписання Акту капітуляції з Німеччиною 8 травня 1945 року. З боку Німеччини Акт підписує фельдмаршал Кейтель

У міжнародній політиці — правління Трумена було насичене подіями всесвітньої значимості. Це і завершення Другої світової війни і підписання післявоєнних документів, які суттєво вплинули на політичні стосунки у світовому масштабі, особливо на євроазіатському континенті. Це і Нюрбергський процес і «несподіване» рішення Трумена про застосування ядерної зброї проти Японії. Це і заснування Організації Об'єднаних Націй і план Маршалла по відновленню Європи. А що значила на той час доктрина Трумена у стримуванні комунізму, початок холодної війни проти союзників антигітлерівської коаліції, створення НАТО, і, як підсумок сумного етапу президентства — розв'язання Корейської війни. Корупція в адміністрації Трумена досягла урядових установ і високопоставлених співробітників Білого Дому. Тому на наступних виборах республіканці зробили корупцію одним з центральних питань у виборній кампанії 1952 р.

Трумен, манери якого дуже відрізнялись від патриціанського Рузвельта, був народним, невибагливим президентом. Він популяризував такі словосполучення, як «вся відповідальність на мені» та «If you can't stand the heat, you better get out of the kitchen» (Взявся за гуж, не кажи, що не дуж). Він не оправдав всі очікування багатьох політичних спостерігачів, які порівнювали його з високо оцінюваним попередником. На його совісті зародження холодної війни.

Медаль «За перемогу в холодній війні»

Медаллю нагороджуються всі військові і службовці США, які служили у збройних силах чи працювали в державних установах з 2 вересня 1945 - 29 грудня 1991 рр.

Холодна війна — глобальна геополітична, воєнна, економічна і інформаційна конфронтація між СРСР і його союзниками, з однієї сторони, та США і їх союзників — з іншої сторони.

Глибинні протиріччя між капіталістичною і соціалістичними моделями розвитку світу головна причина холодної війни. Початок — виступ Черчілля у Фултоні (5 березня 1946 р., він уже не займав пост прем'єр-міністра), де він чітко заявив, що відносини між СРСР, з однієї сторони і США та Великобританія, з другої сторони, повинні вирішуватися в результаті військової переваги країн, які розмовляють англійською мовою.

У.Черчіль, Г.Трумен і Й.Сталін в перші дні роботи Потсдамської конференції (липень 1945 р.). Саме тут визрівали плани «холодної війни». Саме тут Трумен сказав своїй дочці напередодні випробування атомної бомби 16 липня 1945 р.: «Якщо вона зірветься, а я думаю, що це станеться, в мене буде управа на цих руських хлопців».

Холодна війна супроводжувалася гонкою ядерних озброєнь, які могли перерости в Третю світову, причому, ядерну війну. Черчілль призиває світову громадськість не повторити помилок 30-х рр. і послідовно відстоювати цінності свободи, демократії і «Християнської цивілізації» проти тоталітаризму. А для цього слід об'єднати англосакські нації.

Виступ Черчілля у Фултоні (США, 5 березеня 1946 р.)

Сталін, через тиждень, дає інтерв'ю газеті «Правда», де ставить Черчіля в один ряд з Гітлером і заявляє, що Черчіль об'явив хрестовий похід Заходу з війною на СРСР. 12 березня 1947 р. у процес холодної війни активно вмішався Трумен: він надає допомогу Греції і Туреччині в розмірі 400 мільйонів доларів на економічну і військову допомогу. Це в той час, коли СРСР мали територіальні претензії до Туреччині, а у Греції стояло гостро питання про перемогу комуністів в ході громадянської боротьби. Допомога Трумена сприяла тому, що комуністи громадянську війну в Греції програли. За вимогою СРСР соціалістичні країни відмовилися від участі в реалізації плана Маршалла (згідно плану — надавалася допомога країнам, які постраждали від гітлеризму).

Мабуть найбільші зусилля були прикладені в ці роки по ліквідації монополії США на ядерну зброю. Відносний спокій наступив у Сталіна 29 серпня 1949 р., коли йому доповіли, що на Семипалатинському ядерному полігоні пройшли успішні випробування ядерної бомби, що значно знизило конфліктну напругу між двома супер-державами. Хоча в той час американці ще не знали про успіх радянської розвідки, яка зуміла проникнути в Лос-Аламос, проект Манхеттен — кодова назва програми США в плані розробки ядерної зброї. Початок її здійснення — 17 вересня 1943 р. Учасники — США, Великобританія, Канада і Німеччина. В рамках проекту були створені три атомні бомби — «Триніті» (була зірвана при першому випробуванні у штаті Нью-Мексіко 16 липня 1945 р.), урановий «Малиш» (був скинутий 6 серпня 1945 р. на Херосіму, загинуло 140 тисяч людей) і плутонієвий «Товстяк» (планувався бути скинутий на місто Кокура, але при сильній захмаренності ціль поміняли уже в процесі польоту і бомбардування відбулося на місто Нагасакі, загинуло 74 тисячі людей). Проектом керували американський фізик Роберт Оппенгеймер і генерал Леслі Гровс.

У Радянському Союзі впровадженням ядерної зброї займався Спеціальний комітет при Раді Міністрів СРСР. Сталін доручив цей важливий участок престижу країни на міжнородній арені Л.П. Берії. Сьогодні є дані, які не викликають сумнівів, що радянська розвідка зуміла проникнути в Лос-Аламос і використати ряд матеріалів Манхеттенської програми США для прискорення ядерних випробувань в СРСР. «Через 12 днів після зібрання першої атомної бомби в Лос-Адамосі, — згадує генерал КДБ П. Судоплатов, — ми отримали інформацію про її влаштування із Вашингтону і Нью-Йорка. Перша телеграма поступила і Центр 13 червня, друга — 4 липня 1945 р.».

Під час холодної війни були створені і ряд військових блоків, які контролювали захист двох систем. Так, 4 квітня 1949 р. було створено НАТО ( у жовтні 1955 р. членом НАТО стала ФРГ), а 14 травня 1955 р. — створено Організацію Варшавського договору (у вересні 1968 р. з ОВД вийшла Албанія). Особливо в роки хрущовської «відлиги» у руслі холодної війни прозвучали події 17 червня 1953 р. у НДР, події 1956 р. в Угорщині, антикомуністичні конфлікти брежнівської пори — у березні 1968 р. у Варшаві та серпні 1968 р. у Чехословаччині «Пражська весна». 17 січня 1966 р. відбувся крупний скандал з ядерною зброєю, коли бомбандировщик В-52 ВПС США скинув 4 ядерні бомби над іспанським населеним пунктом Паломарес. В протест цьому Франція у 1966 р. виходить з блоку НАТО, а Іспанія відмовилася її осудити за цей вчинок. У 1974 р. НАТО залишає Греція.

Особливо характерним для часів холодної війни був міжнародний конфлікт з жовтня 1956 по березень 1957 рр. під назвою Суецька криза (Суецька війна, Синайська війна, Друга арабо-ізраїльська війна, операція «Кадеш»). Він зв'язаний був з визначенням статусу Адміністрації Суецького каналу. Загострення привели до військових дій з боку Великобританії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту. Конфлікт закінчився без територіальних змін світу. Важливу роль у його урегулюванні відіграли СРСР, США і ООН. Радянський лідер М.С.Хрущов загрожував Великобританії, Франції і Ізраїлю самим рішучим чином, аж до застосування ракетних ударів по їх територіях. Це могло привести до ядерної війни, тому і США вимагали від своїх союзників зупинити агресію. 2 листопада 1956 р. надзвичайна сесія ООН поставила вимогу до конфліктуючих країн припинити військові дії, вивести з території Єгипту війська трьох країн і відкрити Суецький канал. Були створені спеціальні сили ООН, генеральному секретарю ООН Дагу Хаммаршелду було поставлене завдання врегулювати конфлікт. 6 листопада 1956 р. вступила у дію згода про мир.

Новий сплеск «холодної війни» наступив у 1979 р. у зв'язку з введенням радянських військ у Афганістан. А коли восени 1983 р., ППС СРСР був збитий південнокорейський авіалайнер, на борту якого знаходилося біля 300 цивільних людей, президент США Рейган назвав СРСР «імперією зла».

У 1983 р. США розміщує на території європейських країн НАТО балістичні ракети «Пернінг-2», що було в 5 - 7 хвилинах польоту до основних цілей СРСР. У 1981 р. у США починається виробництво нейтронної зброї системи «Ланс». Почалася розробка програми «зіркових війн».

Починаючи з 1987 р. ситуація починає різко змінюватися. В цьому році нове радянське керівництво на чолі з М.С.Горбачовим взяло курс на «нове політичне мислення», проголосило «соціалістичний плюралізм» і «пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими».

Нова зовнішньополітична доктрина була обумовлена розвитком політичного процесу в СРСР в бік відмови від комуністичної ідеології. У 1988 р. розпочалося виведення радянських військ із Афганістану. А вже під осінь 1989 р. почали розпадатися комуністичні світові режими. У жовтні 1989 р. поступила офіційна відмова від «доктрини Брежнева». Тобто, заміна влади у всіх країнах-сателітах СРСР привела до ліквідації радянського блоку, а разом з тим — до ліквідації «холодної війни». 21 листопада 1990 р. у Парижу була підписана так звана Хартія для нової Європи, яка проголосила кінець майже піввіковому протиборству двох систем і початку нової ери «демократії, миру і єдності». Після обрання його президентом, Трумен у 1949 р. представив Конгресу США свою президентську програму, яка складалася з 25 пунктів і носила назву «Справедливий курс».

Підписання документів про створення організації Варшавського договору

Справедливий курс — назва внутрішньополітичної програми, запропонованої президентом США Труменом у 1949 р. За її допомогою, він мав намір розширити рамки «Нового курсу», програми, що проводилася Франкліном Рузвельтом, а також вжити ряд заходів з метою розширення громадянських прав для американців (закони про громадянські права), встановлення справедливих умов найму, поліпшення системи освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, підтримки житлового будівництва для малозабезпечених людей і впровадження нових форм субсидійної політики для фермерів. Коаліція республіканців та консервативних демократів-південців заблокувала ряд цих заходів в Конгресі. Хоча Трумену вдалося домогтися деякого прогресу в області житлового будівництва та соціального захисту, але велика частина його пропозицій не була зреалізована.

Вона охоплювала контроль цін, кредитів, промислових продуктів, експорту товарів, регулювання зарплат і олату за комунальні послуги. Трумен обіцяв розширити громадянсько-правове законодавство, будувати дешеве житло для бідної Америки, він гарантував мінімальну зарплату у 75 центів за годину, відмову від закону Тафта-Хартлі, страхування на випадок хвороби, краще забезпечення соціальної безпеки і федеральну допомогу для системи освіти. Так як в Конгресі була республіканська більшість, ця честолюбива програма не могла бути виконана, але вона спроектувала напрямки розвитку США згідно європейських стандартів. Конфлікти між Труменом і Конгресом стали частішими особливо під час другого терміну перебування його в статусі президента. Йому приписали «програш Китаю» комуністам Мао.

На різних етапах свого президентства Трумен отримав як найвищий так і найнижчий рейтинги схвалення громадськості в історії президентів. Незважаючи на негативну громадську думку в ході перебування на посаді, популярна та наукова оцінки його президентства стали більш позитивним після його відходу від політики, а також публікації мемуарів Трумена. Легендарна перемога Трумена у 1948 р. над Томасом Дьюї всупереч всім політичним прогнозам зазвичай пригадується слабкими кандидатами у президенти. Вчені-політологи послідовно, хоча і неоднозначно, давали оцінку Трумену як одному з найвидатніших президентів США. Його вважали непопулярним творцем післявоєнного світу. У грудні 1951 р. тільки 23% американців позитивно оцінили президенську діяльність Гаррі Трумена. Навіть Р. Ніксон на самій низькій оцінці Уотергейського скандалу з 24% мав значно високий рейтинг. Коли президент у 1953 р. залишив Білий дім, тільки 31% населення США погодилися, що його правління було позитивним для Америки, в той час як 56% заперечили цю думку. Хоча вже у 1982 р. згідно історики віддають йому загальне восьме місце серед американських президентів. (Серед 40 осіб від Джорджа Вашінгтона (1789 - 1797 рр.) до Рональда Рейгана (1981 - 1989 рр.). При опитуванні інституту Геллапа у 1980 р. Гаррі Трумен займає третє місце, пропустивши вперед лише Джона Кеннеді і Франкліна Д. Рузвельта. Таким чином, непопулярний при житті президент став після смерті героєм Америки.

У мемуарах Трумен писав, що бути президентом значило обректи себе на самотність, бути «одиноким, навіть досить одиноким під час прийняття визначальних рішень». Із Індепендекса, де у 1957 р. була відкрита бібліотека Гаррі С. Трумена, екс-президент уважно слідкував за політичними подіями і був задоволений, коли у 1961 р. в особі Джона Ф. Кеннеді в Білий дім знову прийшов демократ і коли при Ліндоні Б.Джонсоні з 1964 р. були втілені в життя ряд його планів і реформ. Трумен помер 26 грудня 1972 р. у віці 88 роки в Канзас-Сіті. На похоронах Джонсон назвав його «велетнем ХХ століття», який як ніхто інший до нього, здійснив вплив на світ.

ДЖЕРЕЛА:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний словник. / За ред. М.Ф.Головатого та О.В.Антонця. — К.: МАУП. 2005. — 792 с.; Політичні портрети Новітньої доби. Книга І — Північна Америка. — Навчальний посібник / Укладачі: А.О. Карасевич, К.М. Левківський, Л.Г. Лисенко., В.В.Сокирська, — Умань.: ПП Жовтий О.О., 2012. — 798 с.