Політологічна енциклопедія - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Боротьба класова

КЛАСОВА БОРОТЬБА — поняття у суспільствознавстві та у соціальній філософії, яке набуло популярності у ХІХ ст.; одне з ключових понять марксизму. Сучасна соціологія розглядає класову боротьбу як один з окремих випадків соціального конфлікту.

Ще Нікколо Макіавеллі у його праці «Розмови» висловили думку, що існуючий потенціал для конфлікту між дворянством і буржуазією поступово переростає у політичну активність. Анрі де Сен-Сімон, у «Листах громадянина Женеві» (1802 р.), інтерпретував Велику французьку революцію як класову боротьбу між аристократією, буржуазією та незаможними.

Вже французькі історики середини ХІХ ст. — Франсуа Гізо, Франсуа Міньє та Луї Адольф Тьєр розглядали класовий конфлікт як рушійну силу соціального розвитку.

Марксизм виходить з того, суспільство розділене на класи, визначені за їхнім відношенням до засобів виробництва. В антагоністичному суспільстві між класами точиться боротьба, яка є рушієм прогресу. Наприклад, у капіталістичному суспільстві боротьба проходить між класом робітників — пролетаріатом, і класом власників фабрик та заводів — буржуазією. Класова боротьба знаходить своє вирішення у революції, яка веде до зміни виробничих відносин і стану класів у суспільстві.

За положеннями марксизму класова боротьба зникає у безкласовому суспільстві — при комунізмі. Перехід від антагоністичного суспільства до безкласового здійснюється через диктатуру пролетаріату.

Карл Маркс визнавав себе лише автором ствердження, що коріння соціальних класів знаходяться у виробничих відносинах суспільства певної формації:

«Що стосується мене, мені не слід ставити у заслугу а ні відкриття існування класів у сучасному суспільстві або їх боротьбу. Буржуазні історики задовго до мене відкрили історичний розвиток класової боротьби, а буржуазні економісти показали її анатомію. Що я вніс новиого: 1. Довів, що існування класів пов'язане лише з певними історичними фазами розвитку виробництва. 2. Що класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату. 3. Що ця диктатура сама складає лише перехід до скасування всяких класів і веде до безкласового суспільства.

У своєму узагальненому вигляді погляди Сталіна були викладені як авторитарні догми у IV главі «Короткого курсу історії ВКП(б)» — «Про діалектичний та історичний матеріалізм». Й. В. Сталін висунув тезу про «Загострення класової боротьби при переході від капіталізму до соціалізму», про те, що при переході до соціалістичного суспільства класова боротьба набуває особливо гострого характеру — незадоволені залишки експлуататорських класів чинять шалений опір побудові нового життя. Як наслідок, наприкінці 20-их і впродовж 30-их рр. у у Радянському Союзі велася особливо жорстка політика щодо дрібної буржуазії, відома під назвою сталінські репресії.

Культ спрощеного тлумачення боротьби — політичної, ідеологічної, культурної — спричинив за собою у часи панування сталінізму негативне, упереджене ставлення до багатьох явищ всієї минулої і закордонної культури, що протистоїть нібито по всіх лініях соціалістичної культурі.

Засоби й методи класової боротьби — страйки, демонстрації, бойкотування виборів, парламентська боротьба, збройне повстання тощо. Найяскравішими виявами класової боротьби у XIX ст. марксисти вважали чартизм в Англії, червневе повстання 1848 р. у Парижі, Паризьку комуну 1871 р. Утвердження «диктатури пролетаріату», за марксизмом-ленінізмом, означає не припинення класової боротьби, а її продовження у нових формах і новими методами.

Оскільки пролетаріат захоплює державну владу й перетворюється на панівний клас, зникає необхідність використання деяких форм класової боротьби (напр.. повстання), натомість з'являються нові, вже державні, форми (громадянська війна, масовий терор, «соціалістичне перевиховання селянства» тощо). Найжорстокіші форми класової боротьби застосовувалися у РСФРР (1918 - 1921 pp.) і СРСР (1930 - 1940 pp.), внаслідок чого було знищено чи ув'язнено мільйони людей («класових ворогів»).

Після жовтневого більшовицького перевороту, утворення соціалістичної держави, Комінтерну класова боротьба проти капіталізму здійснювалася у глобальному масштабі. II головним питанням стало: хто переможе у всествітньому масштабі — соціалізм чи капіталізм. Будь-які взаємовідносини двох протилежних соціальних систем, у т. ч. їх «мирне співіснування» й «економічне змагання соціалізму з капіталізмом», розглядалися лише як специфічні форми класової боротьби. Керівництво СРСР до кінця 80-х pp. продовжувало розглядати класову боротьбу як складову частину «світового революційного процесу», здійснюючи відповідну політику на міжнародній арені. Водночас стверджувалося, що класова боротьба відбувається в усіх капіталістичних державах, які є «ареною класових боїв».

Фетишизація «антагонічного» протиборства класів призвела до утвердження тези про «посилення класової боротьби» у ході будівництва соціалізму, послуживши ідеологічним виправданням масових репресій та знищення мільйонів людей, представників цілих суспільних станів, та об'явлених «несоціалістичними та ворожими» або «зрадниками», цілих народів-етносів.

Карл Поппер оцінював марксистську теорію про класову боротьбу як зверху прощення, вважаючи, що її не можна жодним чином абсолютизувати. Разом з тим він вважав, що вона була цілком придатна для умов класичного капіталізму середини XIX ст. Він вважав, що не слід шукати підгрунтя будь-якої проблеми у переносному класовому конфлікті багатих і бідних. Дійсно, такі сучасні суспільні рухи, як боротьба за соціальні свободи, за ядерне роззброєння екологічне, феміністський, і тому подібні, важко описати з точки зору тих чи інших класових інтересів, зводити їх цілком до класового антагонізму власників і не власників засобів виробництва.

Дослідники, які дотримуються постмодерністської концепції вважають, що у сучасному світі теорія класової боротьби стає все менш актуальною у міру розвитку процесів глобалізації та стирання відмінностей як між класами, так і між націями.

Однак, частина дослідників має протилежну точку зору і стверджує, що майнова нерівність в індустріальних країнах залишилося незмінною протягом усього ХХ ст. і має тенденцію до посилення у ХХІ ст. Тому центральною проблемою для критиків класової теорії є пояснення збереження класів як реальної соціальної сили.

Частково погоджуючись з критиками теорії про класову боротьбу, було б помилковим взагалі виключати її з арсеналу сучасного аналізу соціальних відносин. Процеси соціальної диференціації у суспільстві не припиняються, жевріє протилежність об'єктивних інтересів різних класових груп суспільства, а значить, не можуть зникнути і конфлікти між ними. Разом з тим сучасний суспільний устрій має розвинені демократичні інститути (багатопартійність, виборча, правова, парламентська, незалежна судова системи), які дозволяють багато у чому змінювати природу класових конфліктів, забезпечуючи можливість їх ненасильницького дозволу.

Значний внесок у теорію класів і класової боротьби вніс Питирим Сорокін, який розглядав класи не як замкнуті статичні структури, а як динамічні творення, які допускають взаимопереходи різних соціальних груп (соціальна мобільність), при цьому класова боротьба розглядалася як частина більш загального процесу змін у суспільстві різних соціокультурних типів. Якщо для марксизму класова боротьба є основним двигуном прогресу, то з точки зору інтегрального підходу П. Сорокіна, класова боротьба є лише одним з трьох принципів суспільної диференціації, боротьби різних суспільних сил: принципу класового (класова боротьба), принципу державного (боротьба між державами) і принципу національного (боротьба між націями), — які могли б у залежності від конкретної політичної ситуації як бути протилежними, так і взаємодоповнювати один одного, критерієм вибору між ними служить принцип самоцінності особистості, зворотною стороною якого є принцип загальнолюдяності.

ДЖЕРЕЛА:

К.Маркс, ФЗнгельс. Манифест Коммунистической партии; Г. В. Плеханов. Огюстен Тьерри и материалистическое понимание истории; В. И. Ленин. Государство и революция; Й.В.Сталін. Короткий курс історії ВКП(б).;Ю. И. Семенов «Французские историки эпохи реставрации: открытие общественных классов и классовой борьбы» // Философия истории. «Современные тетради», 2003; Ю. И. Семенов «Глобальная классовая борьба: ее возможный ход и результате» // Философия истории. «Современные тетради», 2003; Історія в термінах і поняттях: довідник / За загал. ред. Орлової Т.В. — Вишгород, 2014.