Політологічна енциклопедія Книга VІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Тарле Євген Вікторович

ТАРЛЕ ЄВГЕН ВІКТОРОВИЧ (8 листопада 1874 - 6 січня 1955 рр.)

Радянський історик, педагог. Академік АН СРСР. Автор книг «Наполеон», «Нашествие Наполеона на Россию», «Талейран», «Жерминаль и Прериаль», «Крымская война» та ін.

Народився 8 листопада 1874 р. в єврейській сім'ї купця з Херсона. Закінчив херсонську чоловічу гімназію № 1 і 1892 р. вступив в Новоросійський університет в Одесі на історико-філологічний факультет. Через рік перевівся на аналогічний факультет до київського університету.

У 1896 р. закінчив навчання і залишився працювати на кафедрі для підготовки до професорського звання, викладав у київських гімназіях, друкувався у журнальній періодиці, брав участь у підготовці статей до енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона. Наукова та громадська активність молодого вченого привернула увагу влади: Є.Тарле був арештований і висланий з Києва.

З 1901 р. — у Петербурзі. У 1901 р. — перша наукова робота (магістерська дисертація) про Томаса Мора. З 1903 р. — приват-доцент університету.

Є.Тарле був прихильником конституційних змін у Росії. У 1905 р. — арештований і знову позбавлений права займатися викладацькою діяльністю. Зміни у житті Росії, що сталися як наслідок революції 1905 р., повернули Є.Тарле до викладацької діяльності. У 1911 р. — захистив докторську дисертацію.

Події 1917 р. знайшли суперечливий відгук у вченому. Він вітав Лютневу революцію й вів активну наукову та громадську діяльність. Регулярно виїздив до Франції для роботи в архівах, сприяв налагодженню розірваних наукових контактів з Європою. Обраний дійсним членом товариства французької революції, почесним членом академії політичних наук Колумбійського університету тощо.

У 1921 р. — член-кореспондент АН СРСР, у 1927 р. — Дійсний член АН СРСР.

У 1930 р. — арештований разом з іншими істориками у, так званій, «академічній справі». В ув’язненні провів півтора року, виключений з академії наук, у 1931 р. відправлений у заслання у Казахстан.

З 8 серпня 1931 р. перебував у вигнанні в Алма-Аті, де розпочав роботу над «Наполеоном».

Потім був реабілітований Сталіним завдяки «Наполеону».

Під тиском міжнародної наукової громадськості Є.Тарле дозволили викладати історію в Алма-Атинському університеті, а у 1932 р. дозволили повернутися до Москви. У 1933 р. — відновлений на посаді професора Ленінградського університету, пізніше — у званні академіка.ё

Протягом останніх тридцяти років свого життя Є.Тарле вів активне наукове й творче життя: викладав, писав нові книги, підручники історії, укладав збірники документів. Він автор монографій «Наполеон» (1936), «Талейран» (1940), «Кримська війна» (1941 - 1943) та багатьох інших ґрунтових наукових досліджень. Проте повністю вчений був реабілітований лише посмертно у 1967 р.

Нагороди та звання: У 1940 р. вчений був обраний почесним доктором університетів Брно, Праги, Осло, Сорбонни, член-кореспондентом Британської академії, членом Норвезької АН, Філадельфійської академії політичних та соціальних наук у США. Отримав 3 сталінські премії у 1942 р. за «Історія дипломатії», 1943, 1946 рр.

Нагороджений трьома орденами Леніна та двома орденами Трудового червоного прапора, тричі удостоєний Державної премії СРСР. На його честь названо вулицю у Херсоні. Помер 6 січня 1955 р. у Москві.

ДЖЕРЕЛА:

Український радянський енциклопедичний словник. У 3-х т. Т. 3. — 2-ге вид. — Київ, 1987.; Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» — К.: Кит, 2007. — 436 с.