Політологічна енциклопедія Книга VІІ - Карасевич А.О, Шачковська Л.С. 2016

Тафт Уільям Х

ТАФТ УІЛЬЯМ Х (15 вересня 1857 - 8 березня 1930 роки)

Двадцять сьомий президент Сполучених Штатів Америки у 1909 - 1913 рр. Народився у Цинціннаті, штат Огайо, закінчив школу у рідному місті, потім вступив до Єльського університету. Разом із сімома братами і сестрами Тафт провів свою забеспечену юніст у Цинціннаті в будинку своїх батьків, відомого судді Альфонсо Тафта і його другої дружини Луїзи Марії, із сімейства Торрі. Дуже рано він почав боротися з проблемою соціального впливу на особистість і вже в юності боявся бути задіяним в державних конфліктних, чи інших кримінальних ситуаціях.

У 1878 р. отримав вчену ступінь і юридичну освіту в юридичній школі Цинціннаті.

У 1880 р. був допущений до адвокатської практики, а через рік Тафт уже на державній службі. У 1887 р. його призначають на посаду судді верховного суду штату Огайо.

У 1890 р. президент Гаррісон призначає Тафта Головним прокурором Сполучених Штатів Америки. З 1892 - 1900 рр. він суддя у виїздній сесії суду Сполучених Штатів. Президент Мак-Кінлі у 1900 р. вибирає його президентом Другої Філіпінської комісії, яка займалася розробкою конституції для архіпелагу, який з 1898 р. був окупований американськими військами. Через рік він уже губернатор Філіпін, де проявив здібності дипломата в ситуації супротиву філіпінського народу американській окупації.

У 1904 - 1908 рр. Тафт входить як військовий міністр в кабінет президента Рузвельта. За пропозицією Рузвельта республіканська партія висуває його кандидатом у президенти у 1908 р. Він, разом із своїм кандидатом на посаду віце-президента сенатором Джеймсом Шерманом із Нью-Йорка перемагає кандидата від демократів Уільяма Брайана і 4 березня 1909 р. приносить присягу президента на конституції США.

Президентська кар'єра його не була довготривалою і уже на наступних виборах його переміг представник демократичної партії Вудро Вільсон. Однією з причин поразки був роскол республіканської партії і екс-президент Рузвельт, лідер прогресивного крила республіканців виступив на виборах проти свого соратника по партії. З цього часу закінчився період гегемонії республіканців і до влади прийшли демократи.

Сьогодні ряд дослідників тієї епохи вказують на той факт, що ще під час президенства про нього говорили як про халтурщика в політиці і критикували за його нерішучість і летаргію. Хоча більшість політологів одноголосні — причини провалу слід шукати в самому характері Тафта і його стосунках з Рузвельтом, а, насамперед, в тих політичних рішеннях, які він прийняв обіймаючи посаду президента.

В молодості його поважали за доброту, гострий розум та оптимізм, хоча уже і тоді він проявляв боязнь до конфліктів і пасивність, які, пізніше, саме в епоху президенства, переросли в депресійну фазу. Сприяли його кар'єрі гарні ділові зв'язки батька і діяльність чарівної і високоінтелігентної дружини Елен, з сімейства Херрон, яка не обмежила свою сімейну участь лишень вихованням трьох дітей, але й приклала максимум зусиль в здійснення президентської кар'єри чоловіка.

Хоча власні амбіції Тафта спочатку мали масштаб посади головного судді Верховного суду США. Це говорить про те, що він здатний був реально оцінювати свої політичні можливості, хоча політичної харизми, як показали подальші події, Тафту якраз і не хватило. Він не зумів за час президенства вийти з тіні свого попередника Рузвельта. Успіхи Рузвельта були тим аршином, яким він почав виміряти свою участь. Не дивлячись на протилежність характерів, Резвельт і Тафт як політично, так і в приватному житті були друзями. Рузвельт завжди цінував у Тафта непідкупний характер, гострий юридичний розум і безумовну лояльність. їх обох зв'язували республікансько-демократичні уявлення про цінності і їх роль в новому курсі держави і суспільства, хоча Тафту більше імпонувала, при цьому, консервативна позиція. Тому Рузвельт був переконаний, що Тафт як президент продовжить його політику реформ. Але, незабаром після обрання президентом, Тафт опіку свого однопартійця і товариша, почав сприймати як дріб'язкову, в нього з'явилися власні амбіції. Ці амбіції появилися уже під час формування нового кабінету. Рузвельт надіявся, що Тафт продемонструє політичну спадкоємність в кадровому складі. Але на місце, апробованої в політичних баталіях, старої гвардії, Тафт призначає людей із своїх довірених, серед яких були два демократи, перевага, чомусь, віддавалася консервативним юристам, які мали зв'язок з крупною промисловістю.

Хоча однозначно не можна вважати Тафта противником реформ Рузвельта. Ряд з них він довів до завершення. Проте саме головне в його політиці було те, що Тафт запропонував нові реформи. Він провів досить складну реформу у поштовому відомстві, створив ощадну касу поштового відомства. Відбулися значні зрушення в реформі федерального управління з оплатою по праці. Внесено ряд коректив в діяльність міністерства торгівлі і праці щодо використання дитячої праці. У 1910 році законом Манна-Елкінса вдалося Тафту розширити державний контроль над залізнодорожними компаніями. А у 90 антитрестових процесах, Тафт діяв більш енергійно ніж його попередник проти незаконного використання ринкової влади більшістю організаціями. І це, в той час, коли Тафта всі вважали дружнім партнером до ринкових власників. Пізніше рішуча антиринкова компанія знизила його політичні наміри на наступні вибори і ослабила його політичний фундамен в самій партії.

Ще більш конфліктним була реформа митного податку. Тафт був переконаний, що вельможні митні тарифи закону Дінглі від 1897 р. повинні бути знижені. В свій час Рузвельт свідомо обходив цю конфліктну проблему. Крило республіканців, яке виступало за високі захистні пошлини, виступило проти нового митного закону, оскільки вони підтримували інтереси тих представників промисловості, які захищали ринок від дешевої європейської продукції, хоча зниження пошлин на імпорт сировини їх влаштовувало. Представники незмінності партійних установок блокували в Конгресі підвищення податку з спадщини і введення подоходного податку, яким, на їх думку, було компенсована втрата доходів в результаті зниження пошлин. У серпні 1909 р. законом Пейна-Олдріча вони, не звертаючи уваги на противників даного законопроекту, рішуче виступили за свої «пошлинні» вимоги. Позиція президента була незрозуміла для багатьох американців, включаючи і однопартійців. Президент не зупинив безграничний егоїзм зацікавлених групувань, він не спрямував конфліктний процес в русло компромісів. А коли в 1909 році різко підвищився прожитковий мінімум американців, відповідальність за стан в суспільстві була покладена на митний закон, а значить — на президента.

Не зовсім зрозумілою була зовнішньополітична діяльність Тафта, яка визначала міжнародний курс США. Особливо педантичними були стосунки з Японією. Тафт був переконаний, що від японської експансії в Китай, може зберегти світ лише впровадження, на території останнього, американських банків і підприємств. В рамках «політики долара» американський капітал повинен був сприяти економічному зростанню Китаю, а це повинно було привести його до політичної стабільності і піднести американський вплив. За допомогою енергійного натиску на китайський уряд Ноксу вдалося, наперекір небажанню Європи, добитися участі американських банків в крупному проекту будівництва залізної дороги Ханькоу-Цзіньчжоу. План Тафта — нейтралізація залізних доріг в Маньчжурії, був спрямований проти російського і японського впливу. Але Росія і Японія 4 липня 1910 р. домовилися і вирішили між собою про зони впливу в Маньчжурії і політиці Нокса було завдано тяжкого удару.

Надія Тафта на політику ліберально-демократичного невтручання, чітко проявилася в політиці «доларової дипломатії» в Латинській Америці. Особливо в неспокійних державах потрібно було замінити гарматні ядра на долари. Першою, в статусі експерименту, була Нікарагуа. Спроба Нокса нав'язати Нікарагуа митний контроль потерпіла фіаско. Не вдався банковий експеремент в Гондурасі. Піддався на американський експеримент лише Адольфо Діас в Нікарагуа, якого всі вважали американською маріонеткою. Нокс спровокував інтервенцію в Домініканську Республіку. Але розпочалася революція в Мексиці і Тафт з напруженністю сприйняв революційний неспокій у сусіда. Навіть була проведена часткова мобілізація американських збройних сил. В цілому, результатом «доларової дипломатії» Тафта була втрата довіри і престижу США як супердержави в Латинській Америці.

Європейські великі держави реагували на латиноамериканську політику Тафта так, як на китайські проекти. Тафту було відмовлено підписати угоду в Європі по новим арбітражним договорах у 1912 р. А у США Рузвельт і сенатор Генрі Кебот Лодж різко виступили проти наміру Тафта більше не піднімати арбітражної політики в питаннях честі, незалежності і недоторканності. Сенат, в свою чергу, провалив виторговані з Францією і Великобританією угоди.

Перемога демократів на проміжних (не основних) виборах продемонструвала Тафту втрату влади і відсутність будь-яких шансів перемогти. Але коли Рузвельт висунув свою кандидатуру від імені партії республіканців, в душі у Тафта проснувся дух протиріччя. Тафт розцінив поступок колишнього друга як зраду. Він дав собі слово боротися проти Рузвельта і захистити американську конституцію від деспотичних намірів демагога Рузвельта. Не дивлячись на те, що більшість попередніх виборів були виграні Рузвельтом, Тафт за допомогою партійного керівництва зміг пройти на вибори як кандидат від республіканців.

Це відбулося 18 червня 1912 р. у Чікаго на партійному з'їзді. Через чотири дні новостворена Прогресивна партія назвала своїм кандидатом Рузвельта. Тафт не надіявся на перемогу, але дуже не бажав її Рузвельту.

Вибори відбулися 5 листопада 1912 р. Вудро Вільсон набрав 6, 3 млн. голосів і переміг. Другим був Рузвельт — 4,1 млн. голосів. За Тафта проголосувало 3,5 млн. американців. Ніколи ще президент не програвав так катастрофічно на своїх повторних перевиборах.

Тафт повертається до викладацької робити. Він пише ряд книг: «Народное правительство: его сущность, его постоянство и его опасность» (1913 р.); «Антитрестовский закон и Верховный суд» (1914 р.); «Наш главный судья и его власть (1916 р.). У своїх працях він науково опрацював свій досвід судді і президента і різко виступив за більш обмежену трактовку президентських повноважень.

Після Першої світової війни він підтримав політику нейтралітету Вільсона і як президент Ліги боротьби за мир виступив за новий глобальний світовий порядок.

У 1921 р. його призначають головним суддею Верховного суду Сполучених Штатів Америки. Тафт, накінець, знайшов призначений саме для нього круг діяльності. Уже у 1922 р. він проводить загальну реформу американського судочинства. Особистість Тафта і його правова філософія, згідно якої кожен закон може зберегти свою дійсність лише тоді, коли він обережно і поступово пристосується до соціальних і економічних змін в суспільстві. Ряд законодавчих актів домінували в судах і після смерті Уільяма Х.Тафта.

Він помер 8 березня 1930 р. Тафт був обділений славою як президент, але в історію він увійшов як один з відомих і величних суддів Сполучених Штатів Америки.

ДЖЕРЕЛА:

Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2013. — 726 с.; Карасевич А. О. Історія політичної думки. Навчальний посібник. — Умань. — 2014. — 860 с.; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2000