Політологічний словник - М. Ф. Головатий 2005


Система однопартійна

Система однопартійна — сутнісна характеристика політичної влади, яка реалізується за допомогою однієї політичної правлячої партії, за відсутності знаходження при владі інших партій, які були б опозиційними правлячій. Вирізняють здебільшого дві групи причин, що зумовлюють С. о. Перша — відсутність у суспільстві зрілої соціально-класової структури через недостатньо розвинуту економіку, низький рівень політичної культури, слабко розвинуту демократію. За таких умов для подолання економічного відставання, стабілізації суспільства стає у нагоді С. о. Друга причина — значно більше суб'єктивована, оскільки йдеться про створення досить активної, потужної політичної партії, яка спроможна сконцентрувати у своїх руках максимум політичних, адміністративно-командних функцій, утворюючи у такий спосіб партію — державу. Найчастіше у таких випадках якщо і є інші політичні партії, то вони не відіграють помітної ролі у політичному житті, є своєрідними придатками до домінуючої партії. В умовах С. о. відбувається уповільнення суспільного розвитку, поглиблення проблем, гальмування процесів демократизації і, врешті, встановлення тоталітарних режимів.

Бабкін В. Проблема соціальної держави в сучасній Україні // Сучасна українська політика. — К., 1997; Болл Т. Власть // Полис. — 1993. — № 5; Полохало В. Метаморфози посткомуністичної влади // Політологічна думка. — 1996. — № 1; Правовое государство, личность, законносте — М., 1997; Українська державність у XX столітті: історико-політологічний аналіз. — К„ 1996.

М. Головатий





Перша публікація: 01/01/2005

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.