Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХХІІ. Політичні теорії в Західних і Південних слов’янських країнах У ХІХ столітті
Політична думка в Чехії і Словаччині

Починаючи з ХVІ ст. Чехія попала під владу габсбургської монархії. Чеський народ відчував сильний вплив грубо-асиміляторської політики австрійських властей. У Словаччині панував гніт угорських феодалів-магнатів, які всіляко гальмували господарський і культурний розвиток країни, душили свободу словаків. Чехія по рівню свого господарського розвитку і по ступеню капіталістичних відносин стояла вище від австрійської абсолютної монархії. Особливо швидко капіталістичні відносини в Чехії були помітні в першій половині ХІХ ст. Вони сприяли загостренню класових і національних протиріч в країні, росту опору трудящих мас режиму соціального і національного гноблення. Загострювалися також протиріччя між економічно міцніючою чеською буржуазією і крупною німецькою торговельно-промисловою буржуазією, що володіла ключовими позиціями в економіці країни.

Ідеологи значної частини чеської буржуазії (Ян Колар, Павел Шафарик, Антон Марек) в інтересах теоретичного обґрунтування боротьби проти сильного німецького конкурента піднімають на щит ідеї панславізму, закликають до об’єднання слов’янських народів, в тому числі чехів і словаків, під егідою російського царизму.

Найбільш чітко ідеї крайнього панславізму були виражені в політичних поглядах Панки (Чехія) і Штура (Словаччина). Друга частина чеської буржуазії, що тримала курс на угоду з панівними класами габсбургської монархії, висунула в особі свого ідеолога Франтішка Палацького на противагу «російському панславізму» принцип «австрославізму», тобто гасло об’єднання слов’янських народів Центральної Європи під егідою габсбургської монархії.

Обидва названих напрями в ідеології чеської буржуазії в однаковій мірі намагалися підкорити своєму керівництву національно- визвольний рух трудящих, маючи за мету відлучити трудящі маси від революційного шляху боротьби. Однак стихійний опір робітників і селян режиму соціального і національного гноблення нерідко, особливо в період революційної ситуації, переростали межі, відведені цьому опору ідеологією буржуазних лібералів-реформаторів. Це яскраво проявилося в період революції 1848 р., коли робітничі і селянські маси в Чехії відкрито виступили з радикально-демократичними вимогами. Головною революційною силою був молодий чеський робітничий клас, який не висував самостійної пролетарської політичної програми. Революційний рух трудящих фактично очолювали дрібнобуржуазні радикали-демократи.

Найвідомішими представниками дрібнобуржуазного радикального руху в період революції 1848 р. були Й. Фріч, К. Сабіна, К. Сладковський і Ф. Капп, на політичні погляди яких великий вплив справили твори Белінського і особливо Герцена. Один із видатних керівників празького повстання в червні 1848 р. Й. Фріч (1804-1876) сформулював послідовно-демократичну політичну програму, яка вимагала негайної революційної ліквідації всіх феодальних інститутів і скасування феодальних повинностей для селянства. Однак гасла про наділення селян поміщицькою землею програма не висувала, а тому і не могла залучити широкі верстви пригнобленого чеського селянства до активної участі в червневому повстанні 1848 р. Він вів непримиренну боротьбу з реакційною націоналістичною партією «Старочехів».

Другий лідер празького повстання — Карел Сабіна (1811-1877) розвинув ідеї утопічного соціалізму. В ряді статей, опублікованих в газеті «Пчели» і журналі «Табор», він висунув гасла боротьби не тільки проти феодально-кріпосницьких порядків, але й проти чеської буржуазії і піддав гострій критиці чеських буржуазних лібералів. Сабіна енергійно відстоював ідею суверенного народу, боровся за необхідність реального забезпечення рівноправ’я усіх громадян в усьому суспільному житті. У кінці свого життя після шестирічного тюремного ув’язнення Сабіна відійшов від активного суспільного життя.

На позиціях дрібнобуржуазного утопічного соціалізму стояв і К. Сладковський (1823-1880) — також активний керівник празького повстання. Він висунув політичну програму, що вимагала ліквідацію революційним шляхом феодальних пережитків і проведення широких демократичних реформ. Сладковський прагнув до встановлення дружніх зв’язків чеського революційного руху з революційними рухами в інших країнах, зокрема Німеччини та Угорщини.

Ідеали утопічного соціалізму розвивав Ф. Капп, який виступав за революційне повалення ярма габсбургської монархії. Проте він помилково вважав, що один цей акт революційної ліквідації панування Габсбургів нібито сам по собі буде вирішальною умовою забезпечення негайного переходу до будівництва «соціалізму». На його думку, цей перехід зовсім не вимагає ліквідації приватної власності на засоби виробництва. Він вважав, що нова «демократична держава», що виникне в результаті перемоги народної революції, здатна поступово, використовуючи закон економічної конкуренції, примусити володарів приватних підприємств передати ці підприємства державі. Незважаючи на утопізм і дрібнобуржуазну обмеженість своєї програми боротьби за соціалізм, Ф. Капп у практичній діяльності енергійно боровся проти ідеології буржуазного лібералізму і реформізму, сміливо закликав до революційної боротьби в ім’я національного і соціального розкріпачення трудящих Чехії.