Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХХІІ. Політичні теорії в Західних і Південних слов’янських країнах У ХІХ столітті
Розвиток політичної думки в Польщі

З кінця ХVІІІ ст. Польща перестає бути самостійною державою в результаті поділів її території в 1772, 1793 і 1795 р. між Австрією, Пруссією і Росією. В боротьбі проти польських магнатів та іноземного ярма в Польщі з початку ХІХ ст. сформувався широкий фронт національно-визвольної боротьби. Неоднорідність класового складу обумовила і різні політичні погляди, що відображали інтереси різних соціальних груп, представлених в цьому русі. Найвидатнішими діячами польського революційного руху, які відіграли велику роль в розвитку прогресивної політичної ідеології в Польщі в першій половині ХІХ ст. були А. Міцкевич, І. Лелевель, С. Ворцель, С. Сераковський, Е. Домбовський, Я. Домбровський.

Адам Міцкевич (1798-1858) — геніальний польський поет, один із видатних і активних учасників польського патріотичного національно-визвольного руху. На формування світогляду і поетичну творчість його великий вплив справили особисте спілкування під час перебування в Росії з К. Рилєєвим, А. Бестужевим і дружба з О. С. Пушкіним. Свій поетичний геній Міцкевич повністю поставив на службу патріотичній справі визволення своєї вітчизни від соціального і національного гноблення та пропаганді ідей дружби і миру між вільними народами. В результаті поразки польського повстання 1830-1831 рр. Міцкевич деякий час віддавав данину релігійно-містичній теорії «польського месіанізму», що виходила з положення про те, що поляки становлять собою «богообраний народ», котрий відіграє виключну роль у всій історії людства. В кінці 40-х років помічається поступовий відхід Міцкевича від месіанських поглядів і перехід на позиції революційно-демократичного утопічного соціалізму.

Утопічні ідеї соціалізму Міцкевича викладені в ряді статей, надрукованих в 1849 р. в Парижі в газеті «Трибуна народів». В них поет закликав до згуртування всіх революційних сил польського та інших народів для боротьби «проти царя, королів і кабінетів» і за організацію демократичної республіки.

А. Міцкевича не задовольняла боязкість утопічних соціалістів Сен-Симона і Фур’є, особливо в питанні про необхідність ліквідації приватної власності на знаряддя і засоби виробництва і заперечення ними значення активної революційної політичної боротьби народних мас. Міцкевич піддав жорстокій критиці угодницьку політику дрібнобуржуазного радикала Луї Блана. Що стосується утопічно-соціалістичної програми самого Міцкевича, то їй властива нечіткість і суперечність. З одного боку, вона закликала до активної революційної діяльності народних мас, а з другого висувалась теза про злиття «моральної сили» революції з «релігійною ідеєю». І все ж він залишається одним із благородних представників польських дворянських революціонерів, які служили справі соціального та національного визволення польського народу.

Видатне місце в історії передової політичної думки в Польщі посідає Іоахил Лелевель (1786-1861) — один із діячів польського повстання 1830-1831 рр., представник послідовно революційного крила в керівництві цим повстанням. Лелевель висунув демократичну політичну програму. Він закликав до зброї всю стару Польщу, надання громадянських прав євреям і селянам, наділення останніх землею, відновлення Польщі на основах демократії і рівності, перетворення національної боротьби за свободу інтересів всіх народів.

У своїх працях Лелевель сформулював висновок, що основною рушійною силою в історії розвитку Польщі є боротьба класів і феодалів-землевласників і поневоленого селянства. Основний зміст історичного процесу визначається активністю народних мас, його політичні погляди стали теоретичним обгрунтуванням політичної програми революційно-визвольного руху в Польщі.

У 30-х рр. ХІХ ст. на арену політичної боротьби Польщі виступив Станіслав Ворцель (1799-1857) — керівник польських емігрантських революційних організацій «Грундзендз», а потім «Польський народ», програмною вимогою котрих явились ліквідація приватної власності на землю. Політичні погляди Ворцеля відображені в його рефераті «Про власність» (1836). Ворцель вважав, що на зміну існуючим формам власності повинна прийти колективна власність на засоби виробництва. В майбутньому соціалістичному суспільстві, вказував Ворцель, припиниться егоїстична боротьба людей за власність, зникне експлуатація і економічна нерівність, буде панувати принцип рівної участі всіх громадян в управлінні державою. На його думку, соціалістичне суспільство буде організовано на засадах федеративного об’єднання рівноправних націй. Він виступав за зміцнення дружби польського народу з російським народом і спільну боротьбу проти царизму і кріпосницького ладу. В цілому він був видатним демократом, патріотом, все своє життя присвятив справі визволення Польщі від соціального і національного гніту.

До числа прогресивних діячів Польщі відноситься Сігізмунд Сераковський (1826-1863) — учасник і герой польського повстання 1863 р. Сераковський був одним із помічників Чернишевського в «Современник», в якому і друкував статті з польського питання. Він був близький до Добролюбова і Шевченка. Коли спалахнуло польське повстання 1863 р., Сераковський разом із білоруським революційним демократом К. С. Калиновським організував селянські загони, які давали відсіч царській поліції, армії, знищували найбільш ненависних народу поміщиків. Сераковський за своїми політичними поглядами був революційним демократом і боровся зі зброєю в руках за визволення польського народу. 27 квітня 1863 р. в бою з царськими військами Сігізмунд Сераковський був поранений, попав у полон і за вироком суду був страчений. Герцен в газеті «Колокол» присвятив некролог Сераковському, в якому оцінив його як справжнього революціонера-демократа.

Одним із видатних діячів національно-визвольного руху в Польщі був Едвард Дембовський (1822-1846). В 1842 р. Дембовський став співредактором і одним із засновників журналу «Научное обозрение», що виходив у Варшаві і відіграв видатну роль в формуванні революційних поглядів польської молоді. Дембовським були написані статті «Польська самородна філософія», «Думки про майбутню філософію» та ряд інших творів. У них він критикував політичне вчення Гегеля і його апологетику прусської абсолютиської монархії. Він також піддав критиці погляди Сен-Сімона і Фур’є як недостатньо послідовні, оскільки ці мислителі не прийшли до повного заперечення приватної власності. Дембовський вказував, що в майбутньому соціалістичному суспільному ладі приватної власності на засоби виробництва не повинно існувати. При соціалізмі праця стане суспільно-корисною і обов’язковою для всіх, а розподіл суспільного продукту повинен відбуватись по праці.

У спробі створити справжню філософію, що відкривала б шлях для борців за перебудову світу Дембовський в статті «Польська самородна філософія» проводить думку про те, що пора старих, схоластичних, відірваних від життя філософських систем безповоротно минула. Філософія майбутнього повинна, на думку Дембовського, відповідати найістотнішим потребам людства і вказувати йому прямі шляхи до неминучого визволення. Цей політик першим з польських революційних діячів порвав з релігією та ідеями польського месіанізму. Він вважав релігію знаряддям придушення народу, а католицизм реакційною силою, що гальмує розвиток революційного мислення польських селян. Згідно його поглядів, вищою силою, покликаною змінити світ, є розум. На вищому ступені розвитку органічної природи з’являється, на його думку, людський розум, котрий стає творчим розумом, тобто активною силою, здатною перебудувати світ. Ця концепція є ідеалістичною.

Дембовський був активним учасником боротьби за соціальне і національне розкріпачення своєї батьківщини. Він брав участь у таємних революційних організаціях — «Союзі польської нації» і особливо в «Союзі плебеїв». Коли у лютому 1846 р. спалахнуло краківське збройне повстання, Дембовський став одним із видатних його керівників. У кінці лютого 1846 р. він був убитий австрійськими солдатами в одному з передмість Кракова. Політичні погляди Дембовського знайшли відображення в програмі краківського «народного уряду», що вимагала скасування кріпосного права і наділення селян землею. В цілому діяльність Дембовського носила революційно-демократичний характер.

Одним із найвидатніших революційних діячів Польщі, який прийняв політичну програму революційної демократії, є Ярослав Домбровський (1836-1871). У 1855 р. він закінчив Кадетський корпус в Петербурзі. Під час перебування в Росії він зблизився з російськими революційними демократами, брав участь у таємному гуртку, разом з Сераковським, Калиновським, Врублевським. Гурток знаходився під сильним впливом ідей Белінського, Герцена і Чернишевського. В 1859 р. Домбровський поступив в академію генерального штабу, в період навчання він ще більше зблизився з Сераковським і через нього — з революційними польськими організаціями. Після закінчення академії Домбровський був направлений у Варшаву, де вступив у таємну організацію «червоних», що ставила своєю метою організацію революційного перевороту в Польщі.

Політична програма «Центрального національного перевороту», куди входив Я. Домбровський, була в цей час близькою до програми революційної «Землі і волі» 70-х років. Вона передбачала організацію збройного селянського повстання проти царизму і поділу поміщицької землі між селянами. В 1862 р. Домбровський був арештований і засуджений до 15 років каторжних робіт. Йому вдалося втекти з в’язниці і деякий час переховуватись від царських жандармів, він брав активну участь в російських підпільних організаціях. У 1865 р. емігрував до Парижу. Під час Паризької Комуни Домбровський рішуче встав на бік паризьких робітників і був призначений головнокомандуючим збройних сил Комуни. Геройська поведінка Домбровського на цій посаді зробила його найпопулярнішим генералом Комуни, любимцем комунарів. У травні 1871 р. Я. Домбровський був смертельно поранений. Похований з почестями.