Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХХІІ. Політичні теорії в Західних і Південних слов’янських країнах У ХІХ столітті
Передова політична думка в Болгарії

У першій половині ХІХ ст. Болгарія перебувала під чоботом султанської феодально-деспотичної Туреччини, ставши великим гальмом на шляху економічного і культурного розвитку Болгарії, над якою нависла реальна загроза самого існування болгарського народу в якості самостійної нації. Турецькі власті протягом віків докладали немало зусиль до того, щоб отуречити болгарський народ, проводили грубу асиміляторську політику. Турецьке панування в Болгарії викликало незадоволення, наростання національно-визвольного руху, хвилю стихійних селянських повстань. Політичне становище в країні характеризувалося назріванням революційної ситуації. Тільки народна революція могла вирішити головну мету національно-визвольного руху в Болгарії: знищення варварських феодально-кріпосницьких порядків, повалення турецького гніту і утворення незалежної демократичної болгарської національної держави.

Головними рушійними силами національно-визвольного руху були болгарське селянство і міська біднота. Що стосується болгарської буржуазії, то вона схильна вести політику змови з турецькими гнобителями, політику зради національних інтересів.

Справжніми виразниками інтересів трудящих мас, глашатаями ідеї народної революції для досягнення соціального і національного розкріпачення багатостраждального народу явились такі передові мислителі, як Василь Левський і Христо Ботєв. Василь Левський (1837-1873) був прихильником всенародного повстання проти турецького панування з метою ліквідації феодальних порядків і утворення Болгарської Народної Республіки. Левський, виступаючи за широку народну революцію, всіляко попереджував проти неорганізованих та одиноких виступів окремих загонів болгарських повстанців, вважаючи, що успішну революційно-визвольну боротьбу можуть вести лише великі, централізовані, добре законспіровані революційні організації. Левський розпочав велику революційну діяльність, став крупним організатором народного повстання проти турок і болгарської буржуазії.

Видатним мислителем був поет Христо Ботєв (1848-1876), на якого великий вплив зробила революційна Одеса, де він вчився в 1863-1866 рр. Тут він встановив зв’язки з російською революційною інтелігенцією. В 1867 р. виключений із гімназії за свободомислення Ботєв повертається на батьківщину, де цілком віддає всі сили і здібності справі боротьби за визволення Болгарії. Через переслідування властей він емігрував у Румунію, почав видавати газети «Слово болгарських емігрантів» і «Прапор», на сторінках яких виступає з рядом блискучих, насичених революційним духом публіцистичних статей. У 1874 р. Ботєв очолив революційний центральний комітет, що вів енергійну підготовку повстання проти турецького гніту. 1876 р. Ботєв загинув у боях болгарських революціонерів проти турецьких каральних загонів. В його працях червоною ниткою проходить думка про те, що антинародна сутність політики болгарських імущих класів, феодалів-кріпосників і крупної торговельно-промислової буржуазії може бути ліквідована тільки шляхом народної революції і Болгарія може стати самостійною державою.

Формуючи програму народної революції, рушійною силою якої повинно бути селянство, Ботєв вважав, що безпосереднім результатом революції стане створення уряду. Цей уряд, спираючись на трудящі маси, здатний здійснити докорінні суспільні перетворення і побудувати соціальну республіку.

Х. Ботєв постійно підкреслював значення систематичної пропаганди ідей революційної боротьби серед широких народних мас і особливо ролі і значення свідомого керівництва революційним рухом, його організації і спрямування по правильному шляху. «Що заважає нашому народу скинути з шиї ярмо турецького деспотизму? — писав Ботєв. — Відсутність сили, коштів, патріотизму, революційної пропаганди? Історія нашого господарювання, окремих наших повстань і тієї допомоги, котру ми багато раз надавали народним повстанням, що проходили біля нас, досить ясно показує, що у нас є і сили, і кошти, і патріотизм, але не дістає широкої пропаганди, необхідної для того, щоб зв’язати окремі розрізнені революційні виступи місцевого характеру воєдино, дати їм відповідний напрям і вказати мету, до якої необхідно прагнути. Ось чого не дістає нашому народу! Ось те святе, благородне діло, за котре треба серйозно взятися».

У своїх статтях і в практичній діяльності Ботєв послідовно і неухильно боровся за те, щоб в Болгарії була організована «сітка революційних комітетів з їх пропагандою, котра б давала тон і напрям кожній обдуманій народній демонстрації..., котра об’єднувала б революційні сили народу, дала їм напрям і визначила час повстання». Ботєв вважав наявність бойової революційної організації однією з основних умов успіху народної революції.

Болгарський революціонер гостро критикував буржуазну лжедемократію, викривав лицемірство західноєвропейських буржуазних лібералів, котрих називав «цивілізованими європейськими вовками». На його Ботєва, тільки революція могла б позбавити робітничий клас і селянство Болгарії, як і всієї Європи, від експлуатації. Суспільно-політичні погляди Х. Ботєва відображають революційно-демократичний напрям політичної думки. Йому належить чільне місце в скарбниці політичної думки Болгарії ХІХ ст.