Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХХІІ. Політичні теорії в Західних і Південних слов’янських країнах У ХІХ столітті
Характерні риси прогресивної політичної думки

Політичні погляди передових мислителів в країнах західних і південних слов’ян (болгар, сербів, чехів, поляків, словаків) в ХІХ ст. і складалися і формувалися в складних і своєрідних умовах. Характерними рисами, що відрізняли ці країни в економічних і політичних питаннях, були панування феодально-кріпосницьких відносин, гальмування темпів розвитку капіталізму (за виключенням Чехії та окремих районів Польщі), тісне переплетіння соціального гніту з гнітом національним. До 70-х років ХІХ ст. західні і південні слов’яни (за виключенням Сербії, що була самостійним князівством) перебували під іноземним пануванням і не мали незалежної національної державності. Болгари страждали під деспотичним турецьким ярмом і лише в результаті російсько-турецької війни 1877-1878 рр. одержали свою національну державність. Чехи і словаки знаходились під гнітом монархії Габсбургів. Польща з кінця ХVІІІ ст. була поділена між Пруссією, Австрією і царською Росією. В такій обстановці боротьба за національно-державну незалежність набувала для південних і західних словян гостроту і актуальність.

В національно-визвольних рухах цих країн, спрямованих проти іноземного ярма, брали участь майже всі верстви населення, починаючи з селянства, напівпролетарських і пролетарських мас і кінчаючи національною буржуазією і окремими групами дворянства. Пригноблені народні маси — селянство, міська біднота, основна сила національно-визвольного руху, були зацікавлені в найбільш радикальних методах боротьби за національне і соціальне визволення, і добивалися як визволення від іноземного гніту, так і знищення кріпосницьких порядків. Національна ж буржуазія, боячись масового народного руху, хотіла лише зміцнити свої класові позиції в економічній і політичній галузі шляхом реформ, на основі компромісу з феодальною реакцією власної країни і панівними класами, що пригнічують націю.

Відповідно цьому в політичній ідеології західних і південних слов’ян чітко виступали два напрями, що боролися між собою: революційно-демократичний і буржазно-ліберальний, реформістський. Представники першого напряму — революційні демократи слов’янських країн стали виразниками інтересів пригніченого селянства і міського трудового люду, пропагандистами ідей селянської антифеодальної революції. Вони прагнули вести боротьбу за національно- державну незалежність слов’янських народів на основі революційних методів ліквідації феодально-кріпосницьких порядків. Прогресивні сили Болгарії, Сербії, Польщі, Чехії і Словаччини орієнтувалися на передові думки Росії: декабристів, праці Герцена, Белінського, Чернишевського, Добролюбова.