Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХІХ. Політичні погляди ідеологів утопічного соціалізму в Західній Європі першої половини ХІХ століття
Політичні погляди Етьєна Кабе

Визначним представником утопічного соціалізму у Франції в 1830-1840 р. був Етьєн Кабе (1788-1856), політичні ідеї котрого викладені в його працях: «Подорож до Ікарії», «Комуністичний символ віри». На відміну від Сен-Сімона і Фур’є, які допускали в тій чи іншій формі існування приватної власності в умовах майбутнього соціалістичного устрою, контури якого були окреслені в їх працях, Кабе виходить з необхідності ліквідації приватної власності і встановлення спільності майна в соціалістичному суспільстві.

Такий світогляд Кабе не випадковий. Справа в тому, що він народився в сім’ї простого робітника міста Діжона. Його перший вчитель прищепив хлопцю революційні погляди. Згодом Кабе закінчив курс юридичних наук, одержав звання доктора права, займався адвокатурою, ведучи справи переважно політичного характеру, брав участь у русі карбонаріїв і революції 1830 року. Після революції виступав у пресі, вимагаючи скликання Установчих зборів, розробки нової конституції, підтримки революціонерів у Польщі, Бельгії, Італії.

Щоб позбутись Кабе, який набрид правлячій верхівці своїми виступами, але був надто популярним, щоб з ним відкрито розправитись, уряд Луї Філіппа призначив його генеральним прокурором Корсіки. У 1831 році Кабе обрано депутатом, у залі засідань він зайняв ліве місце. За участь у похоронах генерала Жана Максиміліана Ламарка, що послужили приводом до повстання 5-6 червня 1832 року, і за книжку «Історія революції 5-6 червня 1830 року», яка користувалась великим успіхом, Кабе двічі віддавали під суд. Рятуючись від репресій, він емігрував до Бельгії, згодом — до Великобританії, де познайомився з Робертом Оуеном, працями Т. Мора, Т. Кампанелли, Морелі та інших. І як наслідок, він висунув основні свої політичні погляди в працях: «Розум, що його просвятив досвід, досить, щоб зробити людей щасливими», «Братерство, любов і відданість — природжені задатки людей», «Природа створила все, що є на землі для всього роду людського... Вона дала всім рівні права на засоби для задоволення потреб», «Рівність повинна бути повною» і т. п.

У 1840 році Е. Кабе видав книжку «Подорож до Ікарії», в якій у формі роману змалював державний устрій ідеальної країни. Переконавшись у недосконалості пануючого соціального ладу, ікарійці здійснили у себе державний переворот і обрали диктатором Ікара для поступового, протягом п’ятдесяти років, запровадження в життя комуністичного ідеалу. На момент відвідання Ікарії лордом Керисдаллем (головний персонал роману) земля, споруди тощо — належать всій нації. Все майно нації, разом із промисловістю і землеробством, становить єдиний спільний капітал, яким народ, через своїх обранців розпоряджається як своєю неподільною власністю. Республіка, або община, одна володіє всім; вона організовує промислове виробництво, будує майстерні та магазини; обробляє землю, виробляє все, що необхідно для їжі, одягу, життя і меблювання; постачає кожному громадянину їжу, житло і меблі. Праця в Ікарії є обов’язковою і триває близько 6-7 годин на день для дорослих громадян, причому вид праці обирається кожним відповідно до його здібностей, але, раз обраний, стає назавжди його спеціальністю. Праця така приємна, що від неї ніхто не ухиляється; машини виконують важкі та брудні роботи. Час і порядок роботи ікарійців суворо регламентується законом. В їжі, одязі й помешканні існує сувора рівність.

Шлюб в Ікарії вважається священним інститутом, вибір партнера цілком вільний, чоловік і жінка рівні. Порушення вірності — справа нечувана, розлучення допускається тільки як виняток. Як форма регулювання відносин між чоловіком і жінкою шлюб найбільше відповідає людській гідності і сприяє щастю індивідів і порядку в суспільстві. Релігія ікарійців — чистий деїзм, водночас кожному надається право дотримуватись тих чи інших релігійних догм за власним вибором. Преса в Ікарії перебуває під суворою цензурою і, по суті, є цілком офіційною. Влада обраних правителів необмежена; думка більшості має силу закону як у справах громадянського й особистого благоустрою, так і в питаннях мистецтва і науки. Рішення уряду є завжди благодатним для народу.

Свої ідеї Е. Кабе намагається втілити у життя шляхом створення зразкових общин у Техасі. У 1847 році він купив землю і організував переселення до неї групи французьких робітників. Перший загін «ікарійців» відплив з Франції 6 лютого 1848 року. Через три тижні у Франції вибухнула революція, яка негативно вплинула на ікарійський рух. В результаті лише 485 чоловік разом з Кабе через несприятливі умови в Техасі перебралися до Науво у штаті Іллінойс. Всі житла побудували однаково, в усіх — однакові меблі, колоністи носили однаковий одяг і прикраси. Спочатку справи йшли добре, але з часом серед ікарійців виникли суперечки. 1 листопада 1856 року Е. Кабе залишився в меншості, був виключений з колонії, залишив Науво, а 8 листопада помер.

Його послідовники заснували нову колонію у Сент-Луїсі, звідки переселилися до Челтенгена. У січні 1864 року колонія припинила існування через внутрішні суперечки. 1879 року в першій колонії, заснованій Кабе, — «Ікарії» відбувся розкол між молодими і старими колоністами. Старі утворили невелику колонію «Нова Ікарія». «Ікарія» молодих (у штаті Айова) проіснувала до 1883 року, після чого молоді колоністи утворили колонію «Ікарія-Сперанца». Але й тут незабаром розпочався розбрат і у 1884 році ця колонія теж розпалась. Основні принципи ідеального суспільства, на думку Кабе, виклав герой роману «Подорож до Ікарії» лорд Керисдалл, який потрапив у фантастичну країну Ікарію, розповідає про її незвичайні порядки. На чолі Ікарії після революції править як диктатор, мудрий законодавець Ікарій. Держава живе і функціонує на базі конституції, прийнятої загальним голосуванням. Тут закон служить інтересам всіх. Після воєн з королем сусідніх країн республіка приступила до мирного будівництва. Згідно з проектом Ікара протягом 50 років мало бути побудоване комуністичне суспільство. Проте цей термін було скорочено до 30 років завдяки ентузіазму народу.

Основними принципами республіки є свобода й рівність. Свобода є право робити все, що не заборонено природою, розумом і суспільством. Законодавча влада належить Національним представницьким зборам і Народним зборам. Вся країна поділена на 100 провінцій з однаковою територією і населенням; у кожній провінції 10 комун. Національне представництво обирається загальним голосуванням, а ті представники, в свою чергу, обирають одну палату з 2000 депутатів. Щорічно представництво наполовину оновлюється. Для компетентного розгляду питань в Національному представництві і Комунальних зборах створюються комітети з сільського господарства, продовольства, статистики тощо. Виконавчу владу очолює корпус, що називається екзекутивою. 16 членів екзекутиви обираються на два роки, половина з них щорічно оновлюється. Всі посади безоплатні. В Ікарії немає судів як таких. За скоєні злочини судить та організація, до яких належить особа, котрій пред’явлено звинувачення. Судом можуть бути школи, сім’я, майстерня, Народні збори, Національне представництво.

В організації господарства все раціонально. Велика роль в управлінні належить статистиці. Розміри необхідного для суспільства виробництва визначаються державою. Всі громадяни — працюючі, праця є громадським обов’язком, для чоловіків — з 18 до 65 років, для жінок — з 17 до 50 років. Кожний працює згідно зі своїми нахилами. Ікарійці намагаються всіляко полегшити працю шляхом механізації виробництва, запровадження у нього нових винаходів. Жінки виконують домашню роботу і працюють у спеціальних «жіночих», більш легких видах виробництва. В Ікарії багато благородних, славних, знаменитих: це механіки, лікарі, робітники, які відзначилися яким-не- будь великим відкриттям або великими заслугами.

Основою сільського господарства є фермерство. Кожний фермер самостійно обробляє свою ділянку і водночас є посадовою особою.

Все необхідне він одержує безкоштовно від держави на тих самих засадах, як і робітник міський. Робочий день фермерської сім’ї не регламентований. У період збирання врожаю фермеру приходять на допомогу не тільки сусіди, а й школярі і городяни.

Е. Кабе — прихильник збереження великих міст, оскільки саме вони є осередком освіти, індустрії, науки і мистецтва. Громадяни одержують необхідні їм продукти з громадських магазинів. Організація харчування, в основному, має громадський характер. Особливості одягу вказують на суспільне і особисте становище людини. Зовнішня торгівля перебуває в руках держави. Уряд вживає заходів для захисту країни. Ставлення до іноземців досить суворе — за ними пильно стежать, щоб вони не заподіяли шкоди республіці.

Великого значення ікарійці надають освіті й вихованню, фізичному, моральному і громадському. В республіці видаються тільки державні газети — комунальні, провінційні та національні. Завдання їх — давати точну інформацію про все, що відбувається в суспільстві. Етьєн Кабе — один із небагатьох мислителів, чия любов до людини і бажання полегшити її долю розкривалося не лише у теоретичних конструкціях і художніх творах, а й у реальних спробах втілити свій ідеал у житті. При цьому він вважав, що шлях до комунізму лежить через поступову мирну еволюцію існуючого ладу, що яскраво свідчить про ідеалістичну основу його суспільно-політичних поглядів.