Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ХІХ. Політичні погляди ідеологів утопічного соціалізму в Західній Європі першої половини ХІХ століття
Шарль Фур’є та його соціальна програма

Поряд з А. Сен-Сімоном ідеї утопічного соціалізму на початку ХІХ ст. були висунуті таким чудовим мислителем, як Франсуа Марі Шарль Фур’є (1772-1827), який народився в купецькій сім’ї. Молоді роки його були пов’язані з подіями французької революції, що справила великий вплив на формування світогляду Фур’є. Після школи працював прикажчиком у чужих лавках в Ліоні, Руані, Марселі, Бордо, Парижі. За дорученням різних торговельних фірм відвідав Німеччину, Бельгію, Голландію. У 1793 році, під час повстання в Ліоні, Фур’є, власник магазину колоніальних товарів, лишився всього свого майна, двічі зазнав арешту і ледве не був розстріляний. З 1793 по 1795 рік знаходився у діючій армії в загоні кінних єгерів. На тридцятому році життя у Фур’є склалося стійке переконання, що він покликаний стати реформатором суспільства. У 1803 році надруковано його перший твір — «Всесвітня гармонія», у 1808 році — праця «Теорія чотирьох рухів і загальних доль», в 1822 році «Трактат про домоводсько-землеробські асоціації», «Теорії всесвітньої єдності», «Новий промисловий і суспільний світ» (1829). Соціальна філософія Фур’є — краща частина його доробку, саме вона зробила його одним із творців теорії соціалізму.

Свою концепцію суспільства французький мислитель намагався побудувати як точну науку, беручи за зразок математику і фізику.

Він зазначав, що всі існуючі на той час соціальні вчення — політичні, моральні, економічні — не відповідають досвіду і є лише плодами фантазії їх авторів. Світогляд Фур’є відзначається глибокою суперечністю. В них вражає фантастичне переплетіння ідеалістично-містичних, релігійних ідей з рядом окремих, наукових думок і догадок про незлічимі пороки капіталістичного суспільства і про контури майбутнього соціалістичного устрою. Фур’є оголосив себе пророком, якому бог відкрив справжні закономірності суспільного розвитку і доручив вказати людству єдино правильний шлях ліквідації існуючих несправедливих суспільних порядків і встановлення нового устрою загальної «гармонії» і загального благополуччя. Фур’є заявляє, що бог управляє природою і суспільством за своїм бажанням, але узгоджуючи з законами математики, або по термінології Фур’є з «універсальним законом загальної аналогії», бог встановлює закони як природи, так і людського суспільства.

Ш. Фур’є відзначає, що за його підрахунками, сучасна епоха існує близько 80 тисяч років, і ділиться на чотири фази. Перша фаза триває до 5000 років. Всю історію першої фази він ділить на дикість, варварство, патріархат, цивілізацію. Кожний період проходив фази піднесення, апогею і занепаду. Фур’є вважав, що роль виробництва в розвитку людського суспільства є визначальною. Особливо детально він розглядає період цивілізації, котрий охоплює цілу історичну епоху від античності до ХІХ ст. Фур’є критикує весь соціальний механізм капіталістичного суспільства, майстерно розкриває абсурдність соціального порядку, за якого багатства й надлишки породжують бідність, щастя одних базується на нещасті і навіть загибелі інших. Він висвітлює притаманний буржуазному ладу антагонізм між інтересами індивіда і колективу. «Кожний робітник — ворог маси, інтереси якої суперечать його особистим інтересам. Лікар бажає, щоб було якомога більше хворих, а прокурор — судових процесів у кожній сім’ї. Архітектор мріє про пожежі, котрі знищили б чверть міста, а скляр — про град, який перебив би все скло». Ганебність капіталістичного суспільного ладу чітко виявляється в тому, що більшість населення не займається суспільно корисною працею, а є, за словами Фур’є, суспільними паразитами. До останніх він відносить жінок і дітей, чиновників, військових, половину фабрикантів, майже всіх торговців, безробітних, рантьє та інших. Багато з цих людей ведуть паразитичний спосіб життя в результаті нерозумного устрою сучасного суспільства.

Французький утопіст викриває політичний лад буржуазного суспільства, за якого переважна більшість людей позбавлена політичної і соціальної свободи. За Ш. Фур’є, держава є знаряддям у руках економічно панівних соціальних груп, які використовують її в своїх інтересах для експлуатації трудящих класів. Критика Фур’є політики і політичних свобод була пов’язана з його аполітизмом, який випливав з розчарування результатами французької буржуазної революції, котра ним трактувалася як суто політична революція, чужа будь-яким соціальним завданням. Він виступає проти «якобінської зарази», яка привела до того, що бідняки стали на шлях неприпустимого «розбою», тобто революційного насилля. Ш. Фур’є боїться того, щоб досвід якобінської революційної диктатури у Франції не знайшов повторення в інших країнах. «Війна бідняка проти багача мала у Франції такий успіх, що інтригани всіх країн тільки і думають як би її відновити». Він попереджував імущі класи, що спалахнувши в 1789 році «вулкан дав лише перше своє виверження, друге — попереду, і воно відбудеться, як тільки слабість правителів заохотить заколотників... Успіх французької революції надихає на нові революції... Так, нинішнє затишшя — це лише революційний антракт, це короткочасний відпочинок Везувія».

Побоювання революції неімущих класів, революційного насилля примушує Фур’є шукати мирних шляхів встановлення нового соціального устрою, котрий «забезпечив би і самому рядовому із виробників достатній добробут». Його ідеал — мирне співробітництво всіх класів, мирне перетворення існуючого нерозумного, несправедливого ладу «цивілізації» в устрій справедливий, де царює «соціальна гармонія», на основі дружнього союзу всіх соціальних груп суспільства в межах виробничих асоціацій, або, по термінології Ш. Фур’є, фаланг. За його проектом, кожна фаланга повинна створити землеробсько-промислове об’єднання, що об’єднує 1600-1800 осіб «різного віку, стану, різних характерів, теоретичних і практичних знань». Їй належить земельна ділянка площею до однієї квадратної милі. У центрі ділянки розташований чудовий палац (фаланстер) з розкішними залами для читалень, концертів і балів, з великими аудиторіями для публічних лекцій, з зимовими садами, скляними галереями, з обсерваторією, телеграфом, паропроводом тощо. Все зроблено просто, але витончено і зручно; тут бідняки користуватимуться тим, що нині доступно тільки мільйонерам. Саме така фаланга, на думку мислителя, зможе забезпечити загальну гармонію.

Характерно, що в укладі асоціацій зберігаються класи, приватна власність і економічна нерівність. Розподіл доходів і багатств у фаланзі повинен, на думку Ш. Фур’є, вироблятись відповідно до суми вкладених її членами капіталів та кількості і якості витраченої ними праці, а також проявом обдарованості і талановитості окремих осіб.

Для повної гармонії інтересів членів фаланги необхідно, вважав Ш. Фур’є, щоб вся продукція багатих і бідних розподілялася: 5/12 по праці, 4/12 по належності капіталу і 2/12 по таланту. Свої надії на створення асоціацій він покладав головним чином не на трудящих, а на імущих, закликав їх вкладати свої капітали в фонд утворення фаланг і обіцяв їм за це високі постійні прибутки з цих капіталів і спокійне, щасливе життя у фаланзі. З подібним закликом Ш. Фур’є звертався до найкрупнішого банкіра Франції Ротшільда, до імператора Наполеона І, а після загибелі наполеонівської імперії до уряду Бурбонів. Незважаючи на утопізм, погляди Ш. Фур’є мали прихильників. Було близько 40 спроб організувати фаланстери у Франції та Америці, але, не проіснувавши й 12 років, вони розпалися. У 1840-х роках фур’єризм був популярний в Росії.