Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ XVII. Політична думка в першій половині ХІХ століття
Політичні погляди М. М. Сперанського

М. М. Сперанський (1772-1839) народився у селі Черкутино Володимирської губернії в сім’ї Третьякова. Михайло Михайлович закінчив Володимиро-Суздальську духовну семінарію і був рекомендований в числі трьох кращих учнів до Санкт-Петербурзької семінарії (з 1797 р. — академія) в якості викладача математики, фізики, риторики і філософії. В 23 роки він стає ректором цієї семінарії, потім поступає на службу до генерал-прокурора О. Б. Куракіна, на якій скоро одержав чин статського радника. Олександр І приблизив М. М. Сперанського до царського двору, де він займав ряд високих посад, остання — державний секретар. Він брав участь в розробці законодавчих проектів, що викликали незадоволення з боку дворянства. Інтриги заздрісників, а також невдоволення його діяльністю з боку дворянства послужили приводом відставки і заслання М. М. Сперанського в 1812 році (Нижній Новгород, Перм). В 1816 році його призначили губернатором в Пензу, а в 1819 році — губернатором Сибіру.

При імператорі Миколі І М. М. Сперанський очолив комісію по складанню своду законів Російської імперії. За чотири роки комісією було складено 45 томів, а через ще три роки — 15 томів діючого законодавства, за що був нагороджений орденом Андрія Первозван- ного. Помер М. М. Сперанський в 1839 році.

У світогляді М. М. Сперанського відбились ідеї просвітницької філософії ХVІІІ ст. і школи природного права, що служила теоретичною основою лібералізму і програми поміркованих реформ. Сперанський в своїх проектах висуває ідею про необхідність застосування в житті Росії поділу властей і ослаблення «деспотизму», поєднуючи приклади історії з висновками школи природного права. Держава як суспільний союз, за М. М. Сперанським, є надкласова організація, створена «для користі небезпеки людей», підвласних закону. Початок і джерело рушійних сил в законодавчій, виконавчій та судовій владах він вбачав у народі. М. М. Сперанський намагався переконати Олександра І в необхідності проведення реформ урядових установ. «Час є перший початок і джерело всіх політичних оновлень. Ніякий уряд, з духом часу не зв’язаний, проти всемогутньої його дії встояти не зможе».

Сперанський відрізняє три основні форми держави, що «з давніх давен розділяли політичний світ: система республік, система феодальна і система деспотична». Всі політичні перетворення в Європі, на думку М. М. Сперанського, становлять безперервну боротьбу системи республіки з системою феодальною. «В міру того, як держава просвіщалась, перша приходила в силу, а друга — в знесилення».

Розглядаючи основні фактори російської історії, він зробив висновок, що «в загальному русі людського розуму держава наша стоїть в другій епосі феодальної системи, тобто в епосі самодержавства, і, без сумніву, має прямий напрям до свободи». На думку М. М. Сперанського, Росія цілком підготовлена до сприйняття конституції: «можна достовірно зробити висновок, що сучасна система правління не властива вже більше стану суспільного духу і що настав час змінити її і заснувати нових речей порядок». Головне завдання щодо перетворень в Росії М. М. Сперанський вбачав у тому, щоб встановити в ній «справжню монархію», засновану на міцних «коріннях» або «неодмінних» законах, змінити систему вищих і місцевих органів влади і провести в життя принцип поділу властей. «Корінні» закони, на його думку, повинні становити собою Конституцію, прийняття якої повинно обмежити владу господаря. «Корінні» закони повинні бути вироблені і схвалені з участю виборної державної думи. Уряд повинен спиратись у виконанні законів на «народну думку». Щоб остання могла справляти дієвий вплив на уряд, необхідно:

1) публічність усіх дій управління;

2) свобода друку.

Критикуючи російську дійсність, М. М. Сперанський вказував, що в Росії імператор поєднує в своїх руках всі власті — законодавчу, виконавчу, судову, і тільки «розумові межі» можуть покласти кінець цій владі. Господар, що поєднує в своїй особі всі види сили — «єдиний законодавець, суддя і виконавець своїх законів». Хоч формально, вказує М. М. Сперанський, в Росії є державні установи (Сенат, Комітет міністрів і міністерства), але очевидно, що всі вони залежать від єдиної волі самодержця. Жодна з цих установ не є законодавчим органом. М. М. Сперанський висунув план представницьких органів, що беруть участь в законодавстві. Нижчим ланцюгом цієї системи повинна бути волосна дума, до складу якої входять усі володарі нерухомої власності (поміщики і горожани), а також обмежена кількість представників селян.

Волосна дума повинна обирати волосне правління і депутатів до окружної думи і представляти окружній думі клопотання про суспільні потреби волості. Раз в три роки в окружному місті скликаються збори окружної думи, що вибирають членів окружної ради, членів окружного суду і депутатів губернської думи від даного округу. Із депутатів окружних дум скликаються в губернському місті кожні три роки збори депутатів губернської думи. Система виборних дум в проекті М. М. Сперанського завершується державною думою, яка збирається щорічно у вересні місяці. Скликання може бути відстрочено, цар може достроково розпустити думу.

Державній думі повинна належати законодавча ініціатива лише у внесенні поправок до нових законів. Державна дума бере участь в обговоренні законів, але затверджує закон імператор. Виборче право М. М. Сперанський надав тільки власникам. Для уникнення «колізій» між представницькими установами і імператором М. М. Сперанський вважав необхідним утворення державної ради з широкими повноваженнями. За його проектом, судова влада очолюється судовим сенатом як вищою судовою установою імперії.

Отже, не чіпаючи устоїв кріпосництва і самодержавства, М. М. Сперанський хотів провести деякі обмежено прогресивні зміни в суспільстві з метою створення більш сприятливих умов для успішного розвитку буржуазних відносин в Росії. М. М. Сперанський проектує після проведення реформ збереження трьох станів:

1) дворянства, що користується всіма громадянськими і політичними правами і має право володіння «населеними землями», тобто маєтками, право «вступати в купецькі та інші звання»; єдиним обов’язком дворян Сперанський вважав службу по особистому вибору не менше десяти років;

2) середнього стану, що складається з купців, однодворців, міщан і всіх поселян, які мають нерухому власність та громадянські права, політичні ж права надаються їм при наявності у них власності відповідних розмірів;

3) народу робочого, до складу якого віднесені всі помісні селяни, майстри, робітники і домашні слуги. Вони позбавлені політичних прав.

З праць «План державних перетворень» (1809) та «Нотатки про кріпосних людей» (1819) видно, що Сперанський хоч і розумів шкідливість кріпосництва для Росії, але проектував реформістський шлях скасування кріпосного права поступовим і послідовним проведенням ряду заходів «зверху». Проте навіть обмежений план Сперанського про перетворення державних установ імператор Олександр І відхилив, окремі частини проекту були використані. В 1810 році була утворена Державна рада, а в 1811 році з’явився новий закон про міністерства. Проблема обмеження верховної влади запізнилася на сто років і була здійснена тільки при Миколі ІІ в Маніфесті 17 жовтня 1905 року «Про вдосконалення державного порядку» та Основних законах Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 року, але вони не могли забезпечити еволюційний шлях розвитку Росії до нових форм життя, як того хотів Сперанський.