Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ ІХ. Політична думка в Україні кінця XVI — початку XVII століть
Конституція Пилипа Орлика. Державно-політичний устрій України

Своє перше юридичне оформлення демократичний лад на основі свободи, рівності, справедливості знайшов у Конституції 1710 року, укладеною 16 квітня 1710 року між гетьманом Пилипом Орликом та старшиною і запорожцями, очолюваними кошовим Гордієнком. Конституція містить у собі 16 статей. В них говориться, що:

1) затверджуються права православної церкви під зверховністю царгородського патріархату;

2) має бути повернений давній кордон козацької держави на річці Случі;

3) Запорізькому низовому війську повертаються давні оселі — Терехтимирів, Кодак, Келеберда, Переволочна і землі над Ворсклою; форти, побудовані Москвою, будуть знесені;

4) всі поточні державні справи гетьман вирішує спільно з радою генеральної старшини; тричі на рік відбувається генеральна рада, до якої належать генеральна старшина, городові полковники та по одному козакові з кожного полку; і старшина, і рада мають право виступати проти гетьмана, якщо він не шанує прав;

5) справи про кривду гетьманові та провини старшини судить не гетьман, а генеральний суд;

6) державний скарб відділяється від гетьманського і передається в орудування генерального підскарбія; на утримання гетьмана призначаються окремі землі;

7) полковники вибираються вільними голосами, і гетьман їх затверджує; так само проводить вибір сотників та ін.;

8) гетьман має пильнувати, щоб на козаків і посполитих людей не накладали надзвичайних данин і робіт; має забезпечити козацьких удів і сиріт;

9) окрема комісія має провести ревізію державних земель, якими користується старшина, а також повинностей підданих; має перевірити справу підсусідків і також купців, які дістали звільнення від публічних тягарів; має врегулювати тягловий обов’язок, деякі ярмаркові оплати тощо;

10) торкаються оренди і стації для компанійців та сердюків; генеральна рада має знайти інші доходи на утримання війська. Конституція цінна тим, що вона вперше в історії України на юридичному грунті фіксує постанови, які стали основою державно- політичного устрою. В Конституції 1710 року перше місце посідала проблема взаємин між гетьманом і народом. «Гетьманська влада мала бути обмежена і постійною участю в управлінні генеральної старшини, і генеральною радою; обмеження стосувались адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів». Вище сказане означає, що «авторитет гетьманської влади, створений важкими зусиллями гетьманів, знову знизився». Не обійдено і соціальних низів — козаків і посполитих, їх забезпечено від взиску та гніту; «гетьман мав узяти їх під свою опіку». Право Запоріжжя також гарантується, — мали егоїстично класовий чи груповий характер; йшлося про охорону і збільшення соціальних та політичних «вольностей» окремих груп, а не про зріст і забезпечення держави. Тут і виявляється, що творці Конституції, — старшина і запорожці — не виявили широкого політичного світогляду».

Характерним для Конституції 1710 року було те, що в ній говориться фактично про продовження традиції Запорізької Січі — козацької республіки, а тому вона й ставить усі стани українського народу під зверхність козацтва, яке уособлює в собі реальну збройну силу, адміністративний устрій та виконавчу владу. Конституція 1710 року стала першою в світі, в якій йшлося про один із головних інститутів демократії. Важливу роль у розвитку суспільно-політичної думки на Україні зіграв козак С. Климовський — поет і письменник, філософ і гуманіст — просвітитель. До цього часу відомі два його твори «О правосудію начальствуючих, правдь и бодрости их» та «О смиреньі высочайших». В них автор, болісно переживаючи втрату козацьких вольностей, зростання гніту й утисків, обмеження прав і свобод українського козацтва, гостро засуджував свавілля і тиранію, беззаконня, всяку несправедливість у суспільному житті. Він створив ідеал державно-політичного ладу, який за своїм соціальним спрямуванням відбивав інтереси селянських мас і козацьких низів. Соціально-політична концепція С. Климовського — це своєрідний синтез ідей освіченого й обмеженого абсолютизму з ідеями суспільного договору і природних прав людини, поданих в релігійній оболонці.

Звеличуючи аж до обожнення правду, С. Климовський тлумачив її як верховну й основоположну засаду державно-політичних відносин та моральних підвалин життя народу, як повелительську, що їй усі без винятку як Богові повинні підкорятись. Він прагнув довести необхідність підкорення волі монарха правді і оскільки Бог є абсолютною всесильністю і йому підвладна вся дійсність. Якщо цар вершить неправду, він не може бути царем. С. Климовський виходив з того, що правосуддя є головним регулятором усієї системи суспільних та державно-політичних відносин. Свою історичну місію цар виконає тоді, коли він обстоюватиме правду, закон, справедливість. Погляди С. Климовського були прогресивним явищем в духовному житті України того часу.