Історія політичних вчень - Безродний Є. Ф., Уткін О. І. 2006

Розділ IV. Політичні вчення в Стародавньому Римі
Політична ідеологія в період Республіки

Процес розкладу первісно-общинного ладу і утворення класового суспільства в Стародавньому Римі закінчився в основному в VІ ст. до н. е. Приписана Сервію Туллію реформа, що закріпила поділ всього суспільства по майновій ознаці і панування імущої верхівки в усіх органах рабовласницького ладу, що складався, встановила поділ населення по територіальній ознаці і цим завдала удар родовому ладу. До кінця ІV ст. до н. е. панівне становище в Римській державі посідали патріції, сформовані із колишньої родоплеменної знаті. Протягом V-ІV ст. до н. е. остаточно стерлися відмінності між патріціонською та плебейською верхівками римських рабовласників, що захопили общинні та знов завойовані землі, жорстоко експлуатувавши значні маси рабів.

Державні установи Стародавнього Риму, в якому була встановлена республіканська форма рівно як і сформоване разом із державою римське право активно захищали панівне становище рабовласницької верхівки. З перших віків в суспільстві виникають глибокі внутрішні суперечності між дрібними і крупними землевласниками, між римлянами і підкореними ними народами в басейні Середземного моря та інших районах Європи аж до Британії, а також Азії і Африки, що були захоплені Римом. Народи, завойованих римлянами країн, вели тривалу боротьбу за повалення римських поневолювачів. Ці виключно гострі протиріччя в Стародавньому Римі одержали свій вираз в галузі ідеології римського правлячого класу, в політичних вченнях римських філософів, політичних діячів та юристів. В них помітний вплив грецької філософії, починаючи з ІІ ст. до н. е.

Політичні вчення в систематичному викладі з’являються в Стародавньому Римі не раніше І ст. до н. е. Ідеологія панівного класу розкрита вираження у вченні про державу і право Цицерона і Лукреція. Так, Цицерон (106-43 рр. до н. е.) жив в той час, коли Рим став могутньою державою з величезною територією, населеною великою кількістю народностей. Погляди Цицерона на державу і право виражені в трьох творах: «Про державу», «Про закони», «Про обов’язки». Вони не є оригінальними, становлять еклектичне поєднання ідей Платона, Полібія та стоїків. Проте його система поглядів становить інтерес в тому відношенні, що чітко виражає ідеали та настрої аристократичного стану римської знаті. Цицерон є представником школи стоїків, але відрізняється від них своїм ставленням до політики та суспільної діяльності.

Він вимагає від громадян активної участі в житті держави. «Вітчизна, даючи нам життя і виховання, чекає від нас винагороди. Якщо вона забезпечує нам добробут, то, безумовно, не для того, щоб дати нашому гультяйству вірну охорону, нашим насолодам повний спокій. Ні, вона закликає собі на службу наші найвищі, найкращі якості душі, розуму і залишає за нами один тільки надлишок. Всі симпатії Цицерона на боці оптиматів, нобілітету, великих землевласників, найбільш почесної групи в суспільстві, бо вона присвячує себе вигідному, приємному і гідному для світської людини заняттю. Лихварі і збирачі податків відносяться до категорії людей, заняття котрих викликає ненависть народу. Неприємні і низькі заняття найманих робітників, що одержують плату за фізичну працю, оскільки вони продають себе в рабство за гроші. Негативно ставиться Цицерон і до дрібних торговців і ремісників. При визначенні природи держави Цицерон маскує її основу насилля, лицемірно стверджуючи, що немає держави там, де влада тримається на свавіллі і насиллі. В своїх діях Цицерон, коли знаходився при владі, спростував висловлені ним погляди, наказавши без суду задушити у в’язниці прихильників Катилини.

При поясненні питання про походження держави Цицерон незгоден з тим, що держава утворюється з договору людей, як вчили епікурійці, або із вічної вимоги правди, як вчили стоїки. У вирішенні цього питання він приєднується до Аристотеля, вважаючи, що причиною походження держави є не стільки безпомічність і слабкість людей, скільки властиве їх природі спілкування. Держава, на думку Цицерона, утворена головним чином для того, щоб забезпечити охорону приватної власності.

Цицерон визначає державу як справу народну. Але народом він вважає лише з’єднання людей, котре засноване на спільності права і на спільній користі. У вченні про класифікацію форм правління Цицерон повторює погляди Полібія. Він надає перевагу «змішаній» формі, але висловлює разом із тим явну симпатію до монархії. Цицерон відкрито заявляв, що державі потрібен рятівник, котрому належала б надзвичайна влада, на якого б з надією дивились би «сенат, всі благонамірені громадяни, союзники і латіни».

Видатним представником механістичного матеріалізму був Тіт Лукрецій Кар, світогляд якого викладено в поемі «Про природу речей». Свої погляди на суспільство, державу і право він виклав у п’ятій главі поеми. По Лукрецію, єдиною причиною прогресу є діяльність людей розумних та обдарованих. Держава і право утворилися в результаті договору людей, котрі втомилися у боротьбі, що відбувалася між ними. Коли царі стали будувати міста, то вони поділили «поля і худобу», одарюючи всіх по зовнішності їх і по їх даруванням і силам. Пізніше красиві і сильні були позбавлені пошани і поступилися багатим. Лукрецій негативно ставиться до релігії.

Проте він не був послідовним атеїстом, як Демокріт і Епікур, вважаючи, що боги ведуть безтурботне існування в пустому просторі. І все ж Лукрецій значно випередив своїх сучасників в розумінні явищ природи і суспільного життя.