Філософія в бакалавраті - посібник

Тема 8. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

§ 2. Про сутність та існування людини

Філософська антропологія обіймає розмисли як над метафізикою людини, так і над її предметними виявами. Коротко кажучи, осмислює сутність людини, як несуперечливу єдність духу і плоті, а також існування людини або її суспільно-культурні виміри. Якщо дух і плоть — самотворчі структури людського буття, то природні виміри повідомляють про здатність людини до творчості, здійснення (ентелехії). Особистість — це діяння, що цілковито змінює людину.

Сутність й існування людини розглядають за допомогою різних підходів, що отримали назву: екзистенційного й есенційного.

Екзистенційний підхід цікавиться категорією існування.

Існування — категорія онтології, що позначає наявне буття предмета, котре осягається чуттями. Це фактична заданість чого-небудь.

Екзистенційний підхід витлумачує людину як «екзистенцію», від лат. «exista» — «існую», тобто посутньо не загальну, однократну істоту. Перевага віддається людській ситуації з одночасним акцентуванням на ірраціональних можливостях людини. Зосередженість на специфічно людському існуванні в світі замикає представників екзистенційного підходу на опосередкованому відношенні до феномену людини і зупиняє їх на судженнях та предметно-логічній думці. Вбачаючи призначення людини у виході «за межі», прихильники людського існування розуміють цей процес як порушення сталості, який супроводжується трансформацією чи то «перевертанням» природних вимірів людини.

Есенційний підхід робить ставку на категорію сутність.

Сутність — категорія онтології на позначення внутрішнього, ті особливості предмета, за межі яких людина не може вийти і які осягає розумом. Це становлення, зусилля чого-небудь.

Есенційний підхід прагне віднайти «специфічно людську» рису, не відмінну від інших рис, яка виявляє людину власне іншою (необмеженою, повною) істотою, що не закута в рамки детерміністичного світу. Проте, занурившись у власне розуміння есенційності, представники есенційного підходу продемонстрували набір людських «першосутностей».

І екзистенційний, і есенційний підходи у своїй суперечці між сутністю й існуванням на користь одного намагались віднайти способи самотворення людини як особистості. Через нехтування іншої сторони, продемонстрували одномірне розуміння феномену людини і гнучкість (багатогранність) особистості у процесі звертання до підстави.