Філософія в бакалавраті - посібник

Тема 8. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

§ 1. Антропологія в контексті інших розділів філософії

Метафізика людини

Оскільки природні виміри людини відносні, вони через часткову недолужність демонструють неповноту людського буття і піддаються визначенню. А унікальність людини зрозуміти однозначно неможливо.

Це відбувається не через дволикість (різноголосся) людини, а від парадоксальності (багатоголосся) людини. Метафізика людини, намагаючись охопити її буття, відкриває питання людської особистості. Не піддаючись контролю і корекції, буття людини відбувається несподівано і послідовно, без оперативних (організаційних) втручань ззовні, а на підставі самого себе.

Метафізика людини, як позаприродне в ній, торкається її образу як «Подоби Божої», як нестерпної межі, границі «горного» і «дольного», життя і смерті, і відзначає Таїну людини, втілення Абсолюту своєю присутністю і духовністю. Йдеться про людський безпосередній досвід бути моральною істотою.

Буття людини як споконвічна сутність репрезентує необхідність (самопричинність) людини в дійсності і прояснюється в її розумному відношенні до того, що відбувається.

Показовими досвідами буття людини є віра, свобода, смисл, любов, смерть. Це такий безсумнівно прийнятий, символічний простір людини, в якому вона не наслідує щось, а постає як Інший. Тобто не повторює Інше, не втручається в чистоту буття, а укріплює власну неповторність через єдність (збігання) з Іншим. Надприродня (гранична) сутність людини сприяє її ствердженню не як проміжної ланки, а як світової події.

Віра — це людський чуттєвий досвід осягнення Неосяжного. Вона — спосіб примирення зі світом і подолання власної частковості. Будучи повноцінним актом, віра безумовно виводить людину за свої предметні межі і таким чином формує людину як особистість.

Свобода, так само як віра, не відчужений акт пізнання підстави себе і світу. Виражаючи безпосередню здібність людини бути безтурботною (безкорисливою), свобода пронизує собою кожну структуру її внутрішнього світу.

Смисл — це глибинне «місце» людини у світі, що є способом свідомісної потужності людини постійно осмислювати, звертати увагу на буття. Це досвід «мовчазного» запитування безсмертного і прислуховування до себе — безкінечного.

Любов — понадчасовий досвід милосердного ставлення до підстави. Як акт самозречення, любов є способом відмовитись від «свого», «цього» (змістовного) і проникати туди, куди природним вимірам людини доступ закритий. Як досвід втримання власної ідентичності — любов є способом вираження простої, дорогоцінної позиції людини.

Смерть — завершений досвід людини, звільнення духу для вічності і безумовного входження в стан абсолютного спокою (неподільності).

Вона є остаточним запереченням порожнечі і відкриттям первозданності «лиця» людини (Мамардашвілі).

Отже, метафізика людини має відношення до фундаментального, ґрунтовного в людині. Тобто до незвичних здібностей, нетлінних зусиль людського буття, до форми, поза якою людина не буде людиною, а лише порожнім перебуванням, марним пересуванням по життю. Надприродність (потойбічність) людини — це діяння, яке виникає само собою, Явлення, що знаменує її істотою, причетною до божественного (вічного).