Філософія в бакалавраті - посібник

Тема 5. ПРАКСЕОЛОГІЯ

§ 2. Свобода — фундамент практики

Практика — критерій істини

Уже античне, аристотелівське визначення істини як відповідності наших знань дійсності, по суті, вказує шлях її перевірки. Досвід як сфера виявлення істини, очевидно, не є надбанням лише філософії Нового часу. Але саме у німецькій класичній філософії та марксизмі було обґрунтовано положення, що діяльність, практика є мірою істини. На думку О. О. Радугіна, «впровадження принципу практики у пізнавальний процес дало змогу Марксові й Енгельсові вирішити пи-тання про тотожність мислення та буття, з'єднати теоретичний і практичний розум, побудувати «міст» між явищами і річчю в собі і, таким чином, у визначеній формі розв'язати основні проблеми німецької класичної філософії». К. Маркс, висловив у «Тезах про Фейєрбаха», цю думку так: «питання про те, чи володіє людське мислення предметною істинністю, — зовсім не питання теорії, а (тут і нижче — курсив в оригіналі) практичне питання. У практиці повинна людина довести істинність, тобто дійсність і міць, поцейбічність свого мислення».

Подібний погляд висловлює філософія прагматизму. Одна з класичних праць цього напряму — книга Вільяма Джемса «Прагматизм», розділ (лекцію) 6 якої присвячено концепції істини. Ось міркування з цього приводу: «ідея стає істинною, робиться завдяки подіям істинною»; «істина робиться, набувається в ході досвіду, як набувається здоров'я, багатство, тілесна сила». І хоча головним критерієм істини у прагматизмі є користь, вигода, на співзвучність марксистського і прагматичного поглядів на практику в такій ролі не можна не звернути увагу.