Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Через терени до зірок
Питирім Сорокін

(1889- 1968)

«Якою б глибокою не була сучасна криза — а вона є більш глибокою, ніж думає більшість людей, — після важкого перехідного періоду проглядається не безодня смерті, а гірська вершина життя, з якої відкриваються нові горизонти творення і оновлений вигляд небес»

Російсько-американський філософ, соціолог і культуролог Питирім Сорокін народився в с. Тур’я Яренського повіту Вологодської області в простій, але досить забезпеченій сім’ї: його батько мав патент «золотих, срібних і чеканних справ майстра»; мати — зирянка за походженням — померла, коли хлопчику було всього три роки. Горе спонукало батька до пияцтва й побоїв дітей. В одинадцять років Питирім разом зі старшим братом втік з дому. Брати займались ремеслом, реставрацією церков, різноманітним промислом, який дозволяв вижити і не більше.

Існує легенда про те, що грамоті Питирім навчився на базарі, де один з купців (за карбованець) показав йому букви і той відразу оволодів письмом і читанням. Звичайно, це — плітки: грамоті Хлопця навчив батько, про якого у нього назавжди залишились теплі спогади. Майбутній філософ отримав досить пристойну початкову освіту. Правдою є й те, що з простого селянського хлопця Сорокін зробив швидкий, карколомний стрибок до університетського професора. Останнє говорить про неабиякі здібності і талант цього відомого і шанованого світом вченого.

П. Сорокін поступає до Психоневрологічного інституту в Петербурзі; через рік переходить на навчання до юридичного факультету Петербурзького університету. Він слухав лекції вчених зі світовим ім’ям, зокрема, М. М. Ковалевського і Е. В. де-Роберті. Помітивши неабиякі здібності юнака, М. М. Ковалевськиіі запропонував йому посаду свого секретаря. Декілька років П. Сорокін працював під безпосереднім керівництвом видатного соціолога. Прихильність М. М. Ковалевського, який до того ж був керівником впливової масонської організації, забезпечила Сорокіну швидке зростання в науці і політиці. Після Лютневої революції 1917 р. Сорокін стає секретарем О. Керенського (який також був масоном); працює редактором есерівської газети «Воля народу»; веде боротьбу проти революціонерів більшовицького типу.

Характерно, що П. Сорокін один із перших помітив, розпізнав ті соціальні загрози, які ніс більшовизм російській революції: 1) розуміння народом революції як вседозволеності; 2) руйнівна діяльність більшовиків; 3) нерішучість, бездіяльність Тимчасового уряду. «Ці люди, я переконаний, — писав він про більшовиків, — передвіщають жахливі речі. Якби я був урядом, я б заарештував їх без коливань. Якщо це необхідно — я б стратив їх, щоби зупинити жахливу катастрофу, в яку вони планують опустити країну».

Перемога більшовизму призводить до арешту П. Сорокіна. 57 днів він провів у Петропавлівській фортеці разом з колишніми міністрами Тимчасового уряду. Звільнення не зломило характеру молодого есера. Він продовжує боротьбу, й знову попадає до в’язниці. Як засвідчують документи, від страти він був врятований завдяки зреченню щодо своєї партійної належності, відмовою від боротьби за сприянням М. М. Ковалевського і за особистою згодою В. Леніна.

З 1920 р. П. Сорокін працював професором Петербурзького університету, вільнодумствує, публікує в’їдливі стосовно існуючого режиму замітки соціолога. Вільнодумство в ті часи каралось. Саме тому у 1922 р. П.Сорокін разом з когортою вільнодумців (М. Бердяєвим, С. Булгаковим, М. Кондратьєвим і ін.) був висланий з Росії й емігрував до США, де заснував соціологічну школу. Він написав декілька десятків книг, які відомі всьому світу, але в колишньому СРСР не публікувались. Серед праць П. Сорокіна дореволюційного періоду можна назвати такі, як «Злочин та кара, подвиг та нагорода»; «Проблема соціальної рівності»; «Л.М. Толстой як філософ». Після висилки П. Сорокін написав: «The sociology of revolution»; «Social mobiluty»; «Society, culture and personality»; «Social and cultural dinamics»; «Sociological theories of today» та ін.

У Росії у 1920 р. в Петербурзі вийшов двотомник під назвою «Система соціології», в 1992 р. у Москві — «Людина. Цивілізація. Суспільство».

Вклад П. Сорокіна в розвиток філософської думки визначається введенням та інтерпретацією як певної історичної реальності поняття «типу культури» — цілісної системи, що змінюється еволюційним шляхом, поступово вичерпуючи власні життєві потенції; створенням оригінальної концепції «флуктації культур» — соціодинаміки культури як закономірного діалектичного процесу; дослідженнями таких соціальних явищ, як «соціальна стратифікація» і «соціальна мобільність», багатьма іншими сюжетами, ще недостатньо вивченими й оціненими сучасниками.

Розповідають, що у семидесятирічному віці П. Сорокіна (як президента Американської асоціації соціологів) відвідала делегація вчених — соціологів колишнього СРСР. Керівник делегації звернувся до нього зі словами: «...ми в Росії пам’ятаємо і знаємо вас як крупного соціолога...» На це звернення П. Сорокін з притаманним йому гумором відповів: «помиляєтесь, шановний, я — не «крупний» соціолог, — а найкрупніший; таких у світі лише двоє: я і Тойнбі...»

П. Сорокін розглядає історичні закони як прояв людської природи, а людину як головну й необхідну передумову історії. Будь-яка зміна історичного процесу, будь-який крок вперед чи назад, пише П. Сорокін, с справою честі людини і без неї не здійснюється. Людина завжди була єдиним творцем своєї історії.

В основі історичної концепції П. Сорокіна — теза про пріоритет системи цінностей, значущостей, чистих культурних систем, Носіями яких є індивіди та соціальні інститути. Історичний процес є циклічною флуктуацією типів культури, кожна з яких індивідуально неповторна система цінностей. Дослідник вирізняє три типи культури: чуттєвий (sensate) - домінує безпосереднє чуттєве сприйняття дійсності; ідеаціональний (ideacional). Де домінує раціональне мислення; ідеалістичний (idealistic), Що базується на інтуїтивному пізнанні (й діяльності). Кожна система культури втілюється в право, філософію, мистецтво, мораль, структуру суспільних відносин, які змінюються шляхом криз, революцій, війн, соціальних катастроф.

У вченні П. Сорокіна про флуктуацію типів культури є дещо містичне, надумане, занадто затеоретизоване. У поясненні конкретного типу культури як системи взаємодії індивідів та соціальних груп на засадах певних соціокультурних цінностей, а також в обґрунтуванні теорій соціальної мобільності та соціальної стратифікації реалізму науковості значно більше.