Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Перші філософи
Піфагор

(584 (582)-500 pp. до н е.)

«Все походить не з числа, а у відповідності з числом, тому що в числі — первинна у по рядкованість, з дотичністю до якої і в пред метах, що обраховуються, послідовно упо рядковусться і перше, і друге»

У V ст. до н.е. у житті античної Греції формується багато філософських теорій та відкриттів. Окрім учення мудреців-мілетців, Геракліта та елеатів, досить популярним стає піфагореїзм.

Про самого ж Піфагора — засновника Піфагорійського союзу — відомості дійшли до сучасності із пізніших джерел античної Греції: Платон називає Піфагора тільки раз, Арістотель — двічі. Більшість грецьких філософів вважали батьківщиною Піфагора острів Самое, який він покинув через тиранію Полікліта.

Є відомості, що Піфагор нібито за порадою Фалеса їде до Єгипту, де вчиться у жерців; потім полоненим (у 525 р. до н.е. Єгипет захоплено персами) потрапив до Вавілона, де навчався в халдейських мудреців. Після багаторічного навчання Піфагор повертається до Великої Еллади, в місто Кротон, де й організує

Піфагорійський союз — науково-фантастичну та етико — політичну співдружність однодумців.

Піфагорійський союз — закрите товариство, а вчення піфагорійців — таємне. Спосіб життя піфагорійців повністю відповідав ієрархії цінностей. Перше місце відводилось прекрасному і благопристойному (в тому числі науці). Друге місце займало вигідне й корисне. Третє — приємне. Піфагорійці піднімались до сходу сонця, виконували мнемонічні (пов’язані з розвитком і зміцненням пам’яті) вправи, а потім ішли на берег моря зустрічати сонце, обдумували майбутні справи, працювали. Наприкінці дня після обмивання всі спільно обідали і славили богів. Потім — спільне читання. Перед сном кожний піфагорієць звітував про минулий, пройдений день.

В основі піфагорійської етики лежало вчення про належне: перемогу над пристрастями, підкорення молодших старшим, культ дружби і товариськості, шанування Піфагора. Такий спосіб життя мав світоглядні основи, виходив із уявлень про Космос як упорядковану і симетричну цілісність, краса якого відкривається не всім, а лише тим, хто веде праведний спосіб життя.

Як і Сократ, Піфагор практично нічого не записував. Його погляди відомі за свідченнями учнів, які, поза всяким сумнівом, викладали свої думки, аніж міркування вчителя.

Значна частина роздумів Піфагора була присвячена традиційним для тих часів питанням -- пишномовству, дослідженню душі, переселенню душ тощо. За свідченнями, Піфагор був майже чаклуном. Він міг передбачати майбутнє, розмовляв із тваринами, пам’ятав минулі переселення душ. Про Піфагора — особистість, безсумнівно, видатну — складено безліч легенд. Є свідчення, що Піфагора бачили водночас у двох різних містах, що він мав золоте стегно, що одного разу його вітала людським голосом ріка Кас, тощо. Очевидно, більшість цих (свідчень) Піфагор конструював про себе сам. Він претендував на надприродний статус і, одночасно, займався наукою і філософією. Введення в філософію таких базових понять, як «філософія» і «космос», антична культурно-наукова традиція також пов’язує з іменем Піфагора.

Предметом безпосередніх науково-філософських роздумів Піфагора були космологія, астрономія, математика. Доречі, саме Піфагору належить знаменита математична формула: «квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів». Він створив теорію пропорцій, яка стала своєрідним містком між усіма точними науками. Теорія парних і непарних чисел, створена Піфагором, заклала основи математичних доведень, у більш широкому розумінні — основи теоретичної арифметики. Як писав Прокл, «Піфагор перетворив що науку у форму вільної освіти. Він вивчав цю науку, виходячи з її перших основ, і намагався отримувати теореми за допомогою чисто логічного мислення, поза конкретними уявленнями. Він відкрив теорію ірраціональних чисел (або пропорцій) і побудову п’яти космічних тіл» (Цит.за: История математики с древнейших времен и до наших дней. — М., 1970. — С. 66).

Космологічні судження Піфагора утримували гіпотезу про народження Всесвіту з взаємодії двох начал «обмеженого» і «безмежного» (за аналогією з Анаксимандром — «пустота» і «нескінченна пневма», яка оточує космос). В астрономії Піфагор поглибив вчення Анакспмандра про геометрію Всесвіту, що відображається в числах. Він відкрив сферичність Землі, заклав основи теорії гармонії.

За свідченнями Арістотеля, значну увагу Піфагор приділяв вивченню людини. Згідно його вченню, людина створена Богом для пізнання, споглядання світу («космосу»), роздумів про нього («філософствування»). У своєму житті, повчав Піфагор, людина керується, скоріш, усвідомленими, аніж трансцендентними цінностями. Повага до богів і батьків, виховання дітей, вірність дружбі, поміркований спосіб життя, моральна і тілесна чистота, відданість «батьківським законам» - ось головні настанови, які узагальнив і систематизував Піфагор, освятив їх своїм велетенським авторитетом. Він пнів у філософію ідею «порядку» (влада аристократів), яку протиставляв «демократії» як «порушенню цього порядку».

Піфагор стверджував, по-перше, що «число володіє речами», зокрема і моральними, а справедливість — є число, помножене на саме себе. По-друге, душа є гармонія, а гармонія - не числове співвідношення, душа безсмертна і може переселятися (ідею метапсихозу Піфагор. можливо, запозичив із учення орфіків), тобто Піфагор дотримувався дуалізму душі й тіла. Потрете, філософ поклав в основу. Космосу число, наділяє старе слово новим змістом: число співвідноситься з єдиним, єдине ж служить початком визначеності, що єдине підлягає пізнанню. Число - це впорядкований числом Всесвіт. Значний внесок здійснив Піфагор у розвиток науки, насамперед, математики. В астрономії йому приписують відкриття навскісного положення Зодіаку, визначення тривалості «великого року» - інтервалу між моментами, коли планети займають відносно одна одної те ж саме положення. Піфагор — геоцентрист: твердить, що планети, рухаючись навколо Землі по ефіру, створюють монотонні звуки різної висоти, а разом створюють гармонійну мелодію. До середини V ст. до н.е. Піфагорійський союз, що включав до свого складу 218 відомих і поважних мужів, які займались філософією, математикою, медициною, політикою, розпався. Вірніш, він був розгромлений «демократами», які не могли зрозуміти і, тим більше, прийняти піфагорійські політичні і релігійно-філософські настанови. Вчення ж Піфагора — одного з найвеличніших з Великих філософів — залишилось в історії філософської думки і загальнолюдської культури навічно. «Не краще було б людям, якби здійснилось все, чого вони бажають»