Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Перші філософи
Фалес

(Біля 625-547 pp. до н.е.)

«Вода є саме той вихідний матеріал, з якого вибудовується Всесвіт»

Мислитель увійшов в історію як перший достовірний представник грецької філософії, як один із «семи мудреців» — гордості інтелектуальної культури цивілізації. Він належав до знатного роду, був близьким до мілетського тирана Фрасибулу й зв’язаний із храмом Аполлона Дідімського, покровителя морських подорожей і колонізації.

Греція в паси Фалеса переживала складний, хоч і цікавий, період своєї історії. Постійні соціальні зіткнення, конфлікти, війни підточували цивілізаційну цілісність грецької ойкумени і, одночасно, зміцнювали міста — держави як осередки виробничої діяльності, політичного та культурного життя народу.

Зовнішні фактори, зокрема, загроза з боку сусідів, а також потреба впорядкування внутрішніх стосунків, обумовлювали пошуки оптимальної соціальної організації. Практично кожен із «локальних соціумів» грецьких народів (міста — держави) пережив у своїй історії зміну всіх можливих форм політичної організації — монархію і демократію, олігархію і аристократію, — випробував на собі владу «демоса» і монарха, «кращих людей» та «полісної еліти». Останнє активізувало науково-громадянські роздуми у цьому напрямі. Перші філософські вчення греків несли на собі відбиток політичних пристрастей і симпатій, мали значною мірою політизовану спрямованість.

Суспільне життя грецьких народів характеризується, далі, високою інтенсивністю торговельної справи як усередині поліса, так і в міжполісному плані. Посилюються торговельні зв’язки греків з іншими народами, особливо з єгипетськими та близькосхідними. У VII-VI ст. до н.е. торговельні зв’язки набули якісно нового рівня. їх інтенсифікувала монета, увінчана державною печаткою. Монета узагальнювала (і усуспільнювала) індивідуальні торговельні угоди, виступала як символ їх стабільності, стійкості, відповідальності, а головне — як символ гарантії торговельної справи за індивідуальною угодою, як тінь, стояла вже держава.

Розвиток зовнішніх торговельних зв’язків, відносна перенаселеність міст — держав, внутрішньополітична ситуація та деякі інші фактори спонукали до життя такий суперечливий суспільно-історичний процес, як грецька колонізація. Першими «колоністами», як правило, були громадяни, що потерпіли поразку в певних соціальних зіткненнях. Згодом до них приєднались демократичні елементи: міська біднота, дрібні та середні землевласники, ремісники, праця яких поступово заміщувалась більш дешевою працею рабів. А ще пізніше в колонізаційні процеси кинулись (і підпорядкували їх собі) найбільш підприємливі представники торговельно-ремісничих верств населення. Нерідко ініціативу розселення греків брала на себе держава.

Останнє створювало унікальну можливість виробничого, торговельного, духовно-культурного спілкування переселенців, з одного боку, з корінним населенням і культурою колонізованих земель, із другого — з жителями метрополії. Колонії перетворились у центри культурного спілкування. Надбання тисячолітніх культур, світоглядні пошуки найдавніших цивілізацій органічно влились у грецьку «свободу свідомості» (Г. Гегель), отримали в ній такий же основоутворюючий статус, як і сюжети, що увійшли в неї, власне, з грецької міфології, елементів наукових знань, узагальненого соціально-практичного досвіду. Західноєвропейська філософська традиція, започаткована греками, формувалась на власній економічній, соціально-політичній і духовній основі і, одночасно, як продовження (і узагальнення) світоглядних надбань зникаючих тисячолітніх культур.

Центром духовно-філософського життя в ті історичні часи було невелике, розташоване на малоазіатському узбережжі Егейського моря, місто Мілет. Через Мілет проходили торговельні шляхи з грецьких міст до Малої Азії. Тут вирувало економічне життя. Процвітали ремесла, формувались перші наукові та філософські школи. Підтримуючи тісні контакти з іншими містами Греції, збагачуючись досвідом соціального життя та світоглядними надбаннями, що разом із торговельними караванами стікались до міста з найвіддаленіших духовних центрів Єгипту, Індії та Китаю, мілетські мудреці започаткували грецьку філософію, яка, власне, й поклала початок західноєвропейської філософської традиції. Першим серед мудрих у цей час був мілетський філософ Фалес.

Про всезагальне визнання філософа красномовно засвідчує така легенда: одного разу греки вирішили подарувати наймудрішому з мудрих золотий триніг. Цілком природно, вони передали його Фалесу. Фалес передав його іншому філософу, той — третьому і так далі. Триніг обійшов по колу сімох філософів і повернувся до Фалеса.

За свідченнями древніх, саме Фалес перший став розмірковувати про природу, небесні світила, людське життя і долю. Фалес Грунтовно володів математичними, астрологічними, астрономічними й загалом природничими знаннями, які здобув у Єгипті і Вавілонії. Він передбачив сонячне затемнення 585 р. до н.е., визначив рік у кількості 365 днів, розглядав «воду» як першооснову всього сущого. Створив оригінальну концепцію «душі», одухотвореності і божественності першооснови.

«Світ, — вважав філософ, — одушевлений і повний богів». Душу Фалес уявляв у вигляді тонкої (ефірної) речовини, активної сили, носія розумності і справедливості, яка поряд з практичними природничими знаниями є важливою спонукою божественного, тобто розумного і справедливого, устрою речей. Саме з іменем Фалеса дослідники пов’язують перехід від міфології до власне філософії. Із цим важко не погодитись. Фалес був дійсним мислителем. Він опирався на конкретні знання, довіряв розуму н, поза сумнівами, розпочав те, що пізніше дістало назву філософського способу осягнення дійсності.

Основна теза Фалесового вчення: «Все походить з води; з води виникло і з води складається». Можна припустити, що це не було новим поглядом на світ. Ще давні люди, до Фалеса, розглядали природу як породження Океаноса і Тетіса. Та різниця між їх поглядами була засадничою: Фалес говорив про воду, а його попередники - про божество води; він говорив про реальний предмет, вони ж — про фантастичні істоти. Говорячи про Океанос і Тетіс, вони творили міфологію. Щоб відбувся перехід до науки, необхідно було змінити спосіб мислення, тобто відмовитися не тільки від практичного, але й від міфологічного способу мислення. Цей поворот і здійснили іонійські мислителі. 1 першим із них був Фалес.

Перед ним постало питання походження світу. Але замислювався він не над тим, хто створив світ, а яким був світ від початку. Його цікавило не те, що було перед світом, а що було, властиво, початком світу. У такому значенні початок світу був першим філософським питанням. Чому саме це питання стало першим? У цьому нічого дивного: людям, з тодішнім розумовим рівнем, котрого ще не зіпсувала наукова критика, здавалося зрозумілим те, яким цей світ є. Від мудреця вони вимагали чогось іншого: їх цікавило питання, яким був світ на початку, і саме це вони вважали найголовнішим. Фалес стверджував, що, врешті-решт, по всіх змінах світ повернеться до свого первинного стану, з котрого вийшов.

Ця філософія була ще дуже архаїчною. І хоч вона вже відрізнялася від міфології, але у своїх питаннях і відповідях на них стояла на межі міфологічного мислення.

Предметом досліджень Фалеса та його безпосередніх послідовників була природа. Тому найперших філософів Арістотель називав фізіологами, природодослідниками, тобто теоретиками природи.

Наскрізним питанням було наступне: яким був початок природи? А означало воно для них: яким був первинний рід (вид) тіл, з котрих розвинулася природа? Пізніше воно було сформульовано так: якою була первинна матерія? Але, власне, абстрактного поняття «матерія» перші філософи ще не знали. Не відрізняли вони також матерії і форми руху. Фалесові навіть не спадало на гадку, щоб сила (рух) могла бути поза матерією або чимось відрізнятися від неї. Навпаки, він вважав, що здатність рухатися є основною властивістю матерії. Здатність руху він розумів як прояв життя і душі.

Фалес говорив, що «все є оживленим, як це видно у бурштині і в магніті». Ця невіддільність матерії від сили, життя, душі була характерною для першої групи грецьких філософів, що їх називали гілозоїстами, тобто тими, хто вважав життя невіддільним від матерії. Деякі історики вважають їх матеріалістами. Вони не знали інших предметів, окрім матеріальних, але це були матеріалісти, котрі ще не знали чистого поняття матерії і всі матеріальні предмети наділяли духовними рисами.

Чому Фалес вважав, що саме вода, а не інший вид матерії, була першопричиною світу? Можливо, це було відлуння міфологічної спадщини про Океаноса і Тетіса. Одначе Фалес зміг дати й інші обґрунтування свого погляду; він посилався на спостереження певних явищ: те, що живе, живе вологою, мертве висихає, зародки всього є мокрими, а корм — соковитим. Ці спостереження приводили його до висновку, що вода є життєдайною, продуктивною силою і має всі риси, необхідні і достатні для того, щоб з неї розвинулася вся природа.

І все ж, незаважаючи на оригінальність і новизну постановки питання, вчення Фалеса про воду, як першооснову всього сущого, одностайної підтримки не мало. Спостереження інших мислителів засвідчували цілком ймовірну думку про те, що першопричиною світу могли бути й інші стихії. Родич, учень і послідовник Фалеса Анаксимандр (біля 610-біля 547 pp. до н.е.), наприклад, стверджував, що першопричиною світу був «апейрон»; його товариш Анаксимен (біля 585-біля 525 pp. до н.е.) у якості начала всього сущого обстоював повітря; Геракліт (540- 480 рр, до н.е.) — їх органічне плетиво. Дискусія з цього приводу продовжувалась досить довго. Заслугою ж Фалеса було те, що він першим поставив це питання і спробував дати на нього більш-менш обґрунтовану відповідь. Роздуми про світ і людину розпочали свою майже трьохтисячолітню подорож в історію. За Фа- лесом потягнулась низка філософів, у першій шерензі яких владно виділявся Піфагор.

Значення Фалеса в історії філософії — непересічне. Саме з нього Арістотель розпочинає свою знамениту історію метафізики, Теофраст — «природню історію», Евдем — історію астрономії й геометрії.