Вступ до філософії - Великі філософи навчальний посібник - Віктор Андрущенко 2005

Дух Абсолюту

Соціально-політична та духовна атмосфера Німеччини напередодні Великої Французької революції характеризувалася, з одного боку, симпатіями та співчуттям нових соціальних верств до просвітницьких, антифеодальних ідеалів та принципів, а з іншого — страхом перед революцією, схильністю економічно й політично відсталої німецької буржуазії до компромісу з феодальною реакцією. Вважають, що німецьке Просвітництво справило значно менший вплив і мало значно менший суспільний (громадянський) авторитет, ніж французьке, мало обмежений характер і більшою мірою заглиблювалося в теорію тієї чи іншої проблеми, ніж розв’язувало практичні питання. Так воно, очевидно, й було. Як було й інше — яскраві діячі науки та культури, філософії та мистецтва, дійсні, а не «кабінетні» просвітники, які скрупульозною, копіткою роботою готували ґрунт для нового теоретичного злету людського духу, що виявився у феномені німецької класичної філософії.

Вільнодумство ніколи не полишало талановиту німецьку націю. Слушним є і протилежне: генетично притаманний німцям «організаційний дух» ніколи не давав волелюбству достатньо широкого простору, обмежував творчу свободу, чим фактично й спонукав її вияв через заглиблення в теорію, а не через яскравість та образність популярного слова.

Фундатор німецької класичної філософії І. Кант, а за ним і вся нова німецька філософська школа формували свій духовно-філософський світ в атмосфері авторитету Вільгельма Лейбніца та його соціального вчення про «встановлену наперед гармонію», примирення з дійсністю та виправдання пасивності. «Нова філософія » визрівала, захоплюючись Християном Вольфом — знаменитим «вчителем Німеччини», вигнаним у 24 години з Галле «під загрозою повішання». Вона благоговіла перед сміливістю пієтиста Готфріда Арнольда та його учня Йоганна Конрада Діппеля, який проголосив братський союз людей всіх релігій на ґрунті загальної «природної моралі»; з повагою вчитувалася в твори, спрямовані проти середньовічної фантастики, літератора Готшеда, в сентиментальні вірші Клопштока; вслуховувалася в музику Йоганна Себастьяна Баха та Георга Фрідріха Генделя; полемізувала з такими видатними теоретиками, як Йоган Йоахим Вінкельман, Готхольд Ефраїм Лессінг, Йоганн Готфрід Гердер , Йоганн Вольфганг Гете та Фрідріх Шіллер.

Водночас, формуючи свої засади, німецька класична філософія переосмислювала філософські вчення, що знаходилися за межами традиційно просвітницької ідеології. Вона зверталася до античності та середньовічних філософських концепцій, мислителів доби Відродження та Реформації, французьких та англійських матеріалістів XVII- XVIII сторіч, до таких самобутніх критиків, здавалося б, усіма визнаного матеріалістичного напрямку, як Дж. Берклі та Д. Юм.

Родоначальником німецької класичної філософії справедливо вважається кенігсберзький філософ Іммануїл Кант.