Основи філософських знань

Розділ перший - ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША - ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ - 1. Філософія Сходу

Концепція синтезу.

Безумовно, міцне становище, що Концепція синтезу займав «неоведантизм» Джавахарлала Неру в політичних доктринах національно-визвольного руху Індії, — наслідок відкритості і сприйнятливості вчення до нових історичних реалій і до культурних традицій. Не випадково ідеї Свамі Вівекананди і Ауробіндо Гхоша виявилися близькими не тільки індуському світу, а й західній культурі. Зближення Індії із Заходом, що стало неминучим і дедалі динамічнішим у XX ст., створювало ряд серйозних проблем для індійського суспільства: економічних і політичних, духовно-ідеологічних, моральних. У таких умовах неоведантизм — предмет багатьох теоретичних дискусій, що неодноразово зазнавав критики за релігійний традиціоналізм і містику, — продовжував існувати в історії індійської думки як загальний культурно-соціологічний фон.

Культурологічний вплив неоведантистських ідей відчули видатні політичні лідери Індії Мохандас Ганді і Джавахарлал Неру, але разом із тим відкидали релігійність у підході до політики, «прихильність до старовини», схильність до аскетизму, апологетику бідності та страждань, принципи не насилля. На початку 60-х років XX ст. в одному з листів Неру констатував: «Усе, що я можу сказати, — це те, що моральний і етичний аспекти життя уявляються мені в останній період більш важливими. Бог, який розуміється звичайно, мене не приваблює, але приваблює відображена у веданті давня ідея індуїстської філософії, що все ж має часточку божественної суті». Гуманістичний потенціал неоведантизму втілений в ідеях філософії синтезу Джавахарлала Неру. Залучення Індії до досягнень науково-технічного прогресу визнавалося як пізнавальний аспект «синтезу». Єдність старого і нового, традиції і прогресу Неру відносив до другого аспекту «синтезу», зв'язуючи його з об'єктивно-суб'єктивним характером історії: історія здійснюється «незалежно від волі і свідомості людини, але водночас і не без її участі». Третій аспект «синтезу», за Неру, це об'єктивний процес злиття протилежних течій у різних сферах життя, у тому числі таких протилежностей, як наука і релігія, Західне і Східне світовідчуття. Допомога всьому людству у досягненні «синтезу» має стати, як гадав Неру, «вищим привілеєм» Індії, що відповідало б Стародавньоіндійській традиції синтетичного підходу до знання. Висунуті Джавахарлалом Неру ідеї надихнули індійських філософів на розробку концепції синтезу індійської і західної філософії.

Адже Неру — ідеальне відображення вестернізації, своєрідний міст між традицією і модернізмом, живий символ прогресивності, що міг створити Захід.