Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Об’єкт і предмет географічної науки
Місце географії в системі наук

Місце географії у загальній системі наук на змістовному перетині природничих, суспільних, гуманітарних, формальних і технічних наук (рис. 25).

Природничі науки — галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій і неживій природі.

Сучасні підходи до класифікації природничих наук(K. Popper «The Logic of Scientific Discovery», 1959, 2002; «Final Act of the Conference on Security and Cooperation in Europe», 1975;

«Revised field of science and technology (fos) classification in the frascati manual» (Organisation for Economic Co-operation and

Development, 2007); «Branches of Science — The Complete List» («Outline of science», 2015)) дають підстави виділити:

✵ фізичні науки (астрофізика; астрономія; фізична космологія; фізика атмосфери; атомна, молекулярна фізика; біофізика; фізика низьких температур; фізика матеріалів; механіка; ядерна фізика та ін.);

✵ хімічні науки (аналітична хімія; хімія атмосфери; біохімія; неорганічна хімія; органічна хімія; ядерна хімія; фотохімія; фітохімія; хімія полімерів та ін.);

✵ науки про Землю (геологія; географія; екологія);

✵ біологічні науки (ботаніка; зоологія; генетика; гістологія; фізіологія; морфологія; мікологія; онкологія; мікробіологія; молекулярна біологія; структурна біологія; популяційна біологія; рослинництво та ін.);

✵ медичні науки (теоретична медицина (анатомія; гістологія; фізіологія; біохімія; паталогічна анатомія; паталогічна фізіологія); практична медицина (травматологія, стоматологія та ін.); ветеринарна медицина).

Рис. 25. Місце географії в системі наук

За Постановою Кабінету Міністрів України № 53 від 01.02.2017 р., що стосується «Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюють підготовку здобувачів вищої освіти», географія виокремлена в окрему спеціальність (106 «Географія») напрямку 10 Природничі науки (www.kmu.gov.ua).

Спеціальність 103 «Науки про Землю» (Постанова Кабінету Міністрів України № 53 від 01.02.2017 р.) передбачає вивчення складу і будови Землі. До неї належать геологія, геофізика, мінералогія, геохімія, вулканологія, сейсмологія та інші фізичні науки про Землю, метеорологія та інші атмосферні науки (у т. ч. кліматичні дослідження), гідрологія, океанологія (www. kmu.gov.ua).

Суспільні науки — широка група наукових дисциплін, предметом дослідження яких є суспільство — як система загалом, так і окремі його частини, функції та елементи. До суспільних наук належать дослідження і напрацювання у галузі національної безпеки, соціологічні науки, політичні науки, філософські науки, дослідження і напрацювання у галузі державного управління, економічні науки, юридичні науки, педагогічні науки, психологічні науки, дослідження і напрацювання у галузі фізичного виховання («Класифікатор видів науково-технічної діяльності України», 1997).

Гуманітарні науки — група наукових дисциплін, предметом дослідження яких є людина як духовна, моральна, суспільна істота та усе, що нею створено. До гуманітарних наук належать історичні науки (історія України, Всесвітня історія, історіософія, археологія, етнологія, історіографія, джерелознавство, історія науки та ін.), філологічні науки (літературознавство, мовознавство), мистецтвознавчі науки («Класифікатор видів науково-технічної діяльності України», 1997). Іноді гуманітарні науки включають до блоку суспільних наук («Branches of Science — The Complete List», 2015).

Технічні науки — сукупність наукових дисциплін, які забезпечують сучасний інструментальний (засобовий) рівень наукового пізнання (англомовні відповідники: applied science — прикладні науки, engineering science — інженерні науки, technical science — технічні науки, tooling science — інструментальні науки, tools and technigues — інструменти і техніки, методи). До цієї групи належать картографія, геодезія, інформатика, комп'ютерні науки та ін. («Branches of Science — The Complete List», 2015). Значення наук цієї групи зростає у період сучасної інформаційно-технологічної революції.

Формальні (точні, стислі) науки (математика, логіка, кібернетика) досліджують формальні системи («Branches of Science — The Complete List», 2015). Вони тісно пов'язані з природничими, суспільними і технічними науками, при взаємодії з якими виникають нові галузі знання (наприклад, біоніка, соціофізика, еконофізика та ін.).

Біоніка (грец. βίον — одиниця життя; англ. biology + electronics — біологія + електроніка) — прикладна наука про застосування у технічних пристроях і системах принципів організації, властивостей, функцій і структур живої природи; використання біологічних методів і структур для інженерних рішень і технологічних методів («Біоніка в дизайні просторово-предметного середовища», 2014).

Соціофізика — міждисциплінарна галузь науки, що використовує методи теоретичної фізики для опису соціуму та процесів, які відбуваються у суспільстві. Термін уперше використали О. Конт (Au. Komte «Religion de l'Humanite», 1846 — 1857) і А. Кетле (А. Quetelet «Physique Sociale», 1869). Сучасним поштовхом для розвитку соціофізики стала поява статистичної фізики, яка дає змогу передбачати усереднену поведінку усіх елементів системи, не розглядаючи окремо майже випадкову поведінку кожного окремого елемента (наприклад, це дало змогу передбачити перемогу Д. Трампа на президентських виборах у США 2016 р. (S. Galam «The Trump Phenomenon, an Explanation from Sociophysics», 2016).

Еконофізика (англ. econophysics, економіка + фізика) — наука, яка застосовує методологію фізики до аналізу економічних даних. Термін запропонував Е. Стенлі (Eu. Stanley) на конференції зі статистичної фізики (м. Калькутта, 1995) (цит. за: «Interview with Eugene H. Stanley», 2016).

Фізична економія — інтеґральна (синтезуюча) наука, що застосовує трансдисциплінарні підходи до дослідження причинно-наслідкових зв'язків у складних природосоціогосподарських системах різного ієрархічного рівня. Нові евристичні моделі в ній базуються на синтезі законів фізики, біології, геоботаніки та геохімії, ландшафтознавства, біофізики та економіки (Л. Гринів «Фізична економія: нові моделі сталого розвитку», 2016).

Значення економічної школи фізіократів (XVIII ст.), українських мислителів С. Подолинського¹ (1850—1891), М. Руденка² (1920—2004) у розробленні засад фізичної економії.

Економічна школа фізіократів (грец. φυσιοκράτες — природовладдя) — течія класичної політичної економії серед французьких економістів другої половини XVIII ст.; головним джерелом багатства вважали виробництво, зокрема сільське господарство; розробили теорію «природного порядку», згідно з якою економічні закони мають природний характер, божественне походження та є зрозумілі для усіх; розробили концепцію «чистого продукту», під яким розуміли отриманий у землеробстві надлишок продукції, що перевищує витрати виробництва.

¹ Подолинский С. Труд человека и его отношение к распределению энергии / C. Подолинский // Слово. — СПб., 1880. — № 4/5. — С. 135—211.

Злупко С. М. Сергій Подолинський — вчений, мислитель, революціонер : документальна книга / С. М. Злупко. — Львів : Каменяр, 1990. — 192 с.

² Руденко М. Д. Енергія прогресу : нариси з фізичної економії / М. Д. Руденко. — К. : Молодь, 1998. — 528 с