Теорія і методологія географічної науки - Мирослава Влах 2018

Зміст і завдання навчальної дисципліни «теорія і методологія географічної науки»
Предмет навчальної дисципліни

Предмет навчальної дисципліни — теорія географії, головні методологічні засади географічної науки.

Теорія географії — історично сформована сукупність наукових знань (поняття, терміни, ідеї, гіпотези, концепції, теорії, учення) про географічний світ та його компоненти. Головні блоки теорії географії: учення про географічну оболонку (епігеосферу); учення про територіальну диференціацію; учення про геосистему, а також комплекс теоретичних питань, що стосуються географічних аспектів природи і суспільства (А. Исаченко, 2004).

Історичні відмінності розвитку емпіричного і теоретичного географічного пізнання; необхідність сучасного випереджального розвитку теоретичного географічного пізнання, що збігається із загальною тенденцією розвитку науки.

Важливість проблеми теоретизації географічної науки як процесу її якісного розвитку, унаслідок якого переважний обсяг нового знання отримують на основі використання теоретичних методів пізнання. Теоретизація науки виражається у побудові географічної теорії, створенні ідеальної моделі, яка цілісно і системно відтворює об'єкт дослідження, науковому поясненні загальногеографічної картини Світу, розкритті специфіки географічної реальності, визначенні загальногеографічного об'єкта і предмета дослідження.

Головні концепції теоретизації географії: хорологічна, ландшафтна, теоретична географія В. Бунґе (W. Bunge, 1962), геосистемна, діяльнісна, геоноосферна.

Вплив синергетики на формування системи географічного знання. Синергетика (грец. συν — префікс зі значенням спільності, εργον — дія) — міждисциплінарний напрямок наукових досліджень, що виник на початку 70 -х рр. XX ст.; головне завдання — пізнання загальних закономірностей і принципів процесів самоорганізації у системах різної природи (фізичних, хімічних, біологічних, технічних, економічних, соціальних та ін.) (И. Пригожин, И. Стенгерс, 1994).

Використання концепції глобального (загального) еволюціонізму як методологічної основи теоретизації географії, що дає змогу вивчати складні, відкриті, самоорганізовані географічні системи різної природи (Д. Воробьев, 2004).

Глобальний (загальний) еволюціонізм — концепція, метою якої є побудова універсальної моделі еволюції, що пов'язує розвиток Космосу, Землі, життя і Людини. Утвердження універсального еволюціонізму як методологічної програми ґрунтується на трьох концептуальних напрямках сучасної науки: теорії Всесвіту, що розширюється, синергетиці, теорії біологічної еволюції і ноосфери. Глобальний (загальний) еволюціонізм включає неживу природу у цілісний контекст розвитку, створює основу для нового розуміння місця і значення людини у цьому процесі; людина — органічна частина природи, яка відповідальна за її збереження.